Бог нікому не обіцяв, що житиме в церкві.
Він любить місця, де душі відверті,
де душі у пошуках стежки до Бога,
Він там, де потрібна його допомога.
Він там, де свої визнають помилки,
де душі не мають сувальдні замки,
де люди продовжують дертися в гору,
він з нами, коли нам потрібна опора.
Але досить молити зайвого, є межа,
Бог – не виконавець усіх бажань.
Він радіє доброму дню, нашій удачі,
йому так саме болить, коли плачемо.
Якщо не сумісні з життям бійців рани,
бере душі у вись розстріляних ветеранів…
Але він не створював обряди-огорожі,
він не причетний і до молитви порожньої,
і до розписаних свят, до хреста золотого,
і тут зовсім не про віру мова.
Не Бог створював вигоду та перепони,
не він є причетним до торгів за ікони.
Оплата за гріхи – це велика спокуса,
і зовсім не має відношення до Ісуса.
Неможна викупити гріхи за гроші,
це лягає на душу важкою ношею,
і не має відношення до сумління,
до каяття за гріхи, до спасіння.