Розповідь про мистецьку родину Наталії і Костянтина Малярчуків.

Ідея того, що єдиним виправданням і доцільністю творчої діяльності може бути спроба уможливити через творчий акт пізнання світу як цільного смислового зв’язку. І, важливо, – кожне мистецтво спочатку національне…

Мистецтво, творча праця, досвід творчої особистості, і … саме буття… Ортега – і – Гассет акцентував увагу: «Уся праця в царині культури – це інтерпретація – прояснення, пояснення чи екзегесіс – життя. Життя – це вічний текст, неопалима купина на узбіччі шляху, де проповідує Господь. Культура – мистецтво, наука чи політика – це коментар, це той спосіб життя, в якому, заломлюючись само в собі, воно отримує порядок і відшліфованість.
Тому ніколи витвір культури не може залишати нас без розв’язання порушеної в ньому проблематики й бути відірваним від усього суто життєвого. Для оволодіння непокірним потоком життя мудрець розмірковує, поет тремтить…».

Наталія Малярчук – майстриня Петриківського розпису. Народжена в Краснодарі, але від дитячих років і донині мешкає у Львові. Мисткиня львівська і … Петриківський розпис! Цей широко відомий в Україні і Світі розпис, який в 2013 році організація ЮНЕСКО включила до переліку нематеріальної культурної спадщини людства, привабив художницю багатством форм і барвистістю. Нещодавно довідалася, що прізвище її матері походить з Апостолівського району Січеславщини. Цебто, є певний родовий зв’язок із землями Придніпров’я.

Мисткиня розповідає: « У щасливі роки дитинства, батько брав мене з собою в походи, на рибалку, навіть на полювання, щонеділі ходили на базар до акваріумних рибок, то був своєрідний ритуал. Відвідували музеї, перед сном тато читав уривки з «Енеїди» Івана Котляревського, дитячу літературу видавництва «Веселка», або книжку про індіанців…». Такі спомини супроводжують нас протягом усього життя.

Освіту пані Наталка здобула в Рівненському інституті культури. Здобутий фах прямого стосунку до живопису не мав. Тож коли прийшло усвідомлення, - що малювання є більш ніж важливим для неї, постало питання про малярський вишкіл. Художниця мовить : «Спочатку моєю наставницею була Юлія Рожкова, київська художниця і педагог, дуже уважна у ставленні до тих, хто навчався. Я їй дуже вдячна, як і знаній майстрині Галині Назаренко, яка опікувалася мною після студій у пані Юлії. Вона ж допомогла підготувати мою першу виставку. Пізніше, з часом, ми з пані Галиною брали участь у серії виставок: «Петриківка – душа України». Окрім традиційного розпису та іконопису, маю у планах спробувати себе в авангардному живописі з вкрапленням елементів Петриківського розпису».

Наталія Малярчук малює на папері, склі, дереві. Створила окремі ікони і розписувала інтер’єр церкви святого Пантелеймона у Львові. Однією з домінантних тем її робіт є українська мітологія. Картини рясніють знаками і символами…Творчість художниці, як і Костянтина Малярчука, її чоловіка, має сильне опертя на закони Традиції.

Ю. Евола з цього приводу писав: «Завдання Традиції – створити строгі канали, щоб хаотичні тенденції життя змогли потекти по ним в потрібному напрямку. Вільними можна назвати тих, хто, приймаючи традиційні орієнтації, сприймає їх не як щось нав’язане ззовні, але як можливість свідомо реалізувати, підкоряючись внутрішньому імпульсу, вищу, «традиційну» можливість своєї власної природи, як перспективу свого духовного спонтанного розвитку».

Декоративний розпис на Придніпров’ї, Хмельниччині (Самчиківський розпис), Полтавщині зародився як мистецтво мальованої хати. Розписували хати у місцевостях, де вони білилися, були підготовлені до письма. Українці завше тонко відчували і сприймали душею і серцем красу, що їх оточувала. Розмальовували посуд, скрині, печі, вози , сани, робили малюнки на папері… Згадаймо, який вплив мав український декоративний розпис на К. Малевича, коли у дитячі літа він перебував у селах Поділля, Слобожанщини і Сіверщини, в подальшому становленні його яко великого митця. До славної когорти відомих майстринь і майстрів Петриківського розпису належать: Тетяна Пата (1884 – 1976), Параска Павленко (1881 1983) та її дві доньки – Віра Павленко (1912 – 1991) і Галина Павленко (1919 – 2008), Надія Білокінь (1893 – 1981), Марфа Тимченко (1922 – 2009), Василь Соколенко (1922 – 2018), Федір Панко (1924 – 2007), інші…

Петриківці прищеплюють любов до малювання дітям змалечку. Не випадково традиції розпису передаються від одного покоління до наступного, тяглість традицій архіважлива.

…………..Козак Мамай – один з персонажів, якого можна побачити на роботах художниці. Мітологічний образ, універсальний психотип українця. Образ, що наділений магічно – притягальною силою. Його різними методами підсилюють - художники, скульптори, поети. Час сприяє зростанню інтересу до цієї мітично – легендарної постаті. Яким зображають його живописці? Видимі уречевлені ознаки, котрі свідчать про приналежність до стану кшатріїв: шабля, сагайдак зі стрілами… Але, думки козака витають десь високо – далеко, а перед собою споглядаємо тільки фізичну фігуру. Він любомудр, поет і співець. У виразі обличчя прочитується – незворушність, спокій. По своїй сутності – це синтез рис брахмана і кшатрія.

Українське козацтво, то була орденського типу організація. А козаки – характерники споріднені з мольфарами, бо як перші, так і другі були носіями давніх знань. Характерники за своїми діяннями є продовжувачами справи щонайменше жерців, а може й волхвів.

……………Наступна робота, яка привертає увагу – «Духобор». Вони (духобори) мали свої думки щодо розуміння положень Святого Письма. Символізує про наповненість людини внутрішнім вогнем. Полум’я зсередини, як відображення життя, здатне перемогти будь – яке зло і хвороби. Сакральний,очисний знак, оберігає дух від негативу, та підходить не кожному.

Хрест Лади – символ Любові, Гармонії, Щастя в родині, іменували Ладинцем., -так і названий твір («Ладинець»). Носили його дівчата як оберіг від «поганих» очей, друга робота – «Колядник», чоловічий оберіг.
На картині «Перший сніг» бачимо райську диво – птаху. Галина Лозко наголошує: «В українській філософії зв'язок національного з релігійним довів професор В. Шаян, який у 1934 році висловив ідею відродження рідної віри як природної національної релігії. Археологічні відкриття литовсько – американської дослідниці Марії Гімбутас засвідчили існування давньої Богині в образі жінки – птаха в усій індоєвропейській культурі». Значна частина дослідників пов’язує образ жінки – птаха з призначенням віщування. Мітично – релігійну суть архетипів відкрив швейцарський психолог К.Г. Юнг. Асоціативно картина нагадує про чудову пісню «Білий сніг на зеленому листі» (Музика О. Білаша, слова – М. Ткача).

Костянтин Малярчук – архітектор, графік, лавреат премії імені Івана Левинського (1851 – 1919,видатний український архітектор). Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Творчість пана Костянтина різнорідна, він співавтор пам’ятників Т. Шевченкові у Львові, І. Підкові у Каневі (під Тарасовою горою), А. Мельнику в селі Воля Якубова (Дрогобицький район, Львівська область). Разом зі скульпторами Василем і Володимиром Одрехівськими створили шість пам’ятників великому Тарасові: серед яких - в м. Перемишляни, м. Красне, с. Старі Кути на Косівщині, Івано – Франківської області…
Митець ілюстрував - відомий роман В. Шкляра «Залишенець» («Чорний ворон») і О. Крукевича «Переселенці», книжку сонетів І. Франка «Зів’яле листя».

Як архітектор був автором проєктів церков, житлових і громадських будівель в нашій країні.

У 2019 році відбулася виставка його робіт «Графіка» в Центрі архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова Вежа», що на вул. Підвальній у Львові.

Зупинімо увагу на пряму участь митця – архітектора у появі пам’ятників двом знаковим постатям різних віків в історії України. Пам’ятник І. Підкові у Каневі, автори: скульптор П. Кулик, архітектори – В. Блюснюк, К. Малярчук, І. Ренькас. Іван Підкова, козацький кошовий отаман, Молдавський господар у роках 1577 – 1578, володів надлюдською фізичною силою. На вимогу польського короля Стефана Баторія був страчений у Львові 16 червня 1578 року. Козацький ватажок, вольовий, стійкий, незламний провідник, таким він і увічнений на Канівській землі.

Пам’ятник А. Мельникові (1890 – 1964), полковникові армії УНР, військово – політичному діячеві, близькому соратникові Є. Коновальця, з 1938 року Голова Проводу ОУН, в’язень німецького концтабору Заксенгаузен, від 1945 року перебував в еміграції. Чільний діяч і незламний борець за постання Самостійної України, чи багато знаємо про нього, та чи хоч спорадично згадуємо, як про значиму постать української історії?

Об’єктивно – наукове відтворення історії України, вільне від фальшувань, різних чужих перекручень, «білих плям», далеко ще не завершене. Вагоме значення має українська духовність в її культурно – історичній мінливості, бо сильно причетна до обрання народом своєї долі. І у цій копіткій, довготривалій праці митці своїми засобами повинні докластися до цієї великої справи.

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

Інтернет – портал стратегічних новин «НАРОДНИЙ ОГЛЯДАЧ».

Примітки. На фото: робота Наталії Малярчук "Колядник".