Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мисливців гурт скрадався по сліду,
Де нещодавно мамонти ступали.
Суха трава з-під снігу виглядала,
Поблискувало сонце на льоду,
Який скував і річку, і калюжі.
Ще й вітерець холодний повівав,
Сніжок туди-сюди переганяв.
Хоча зима лютилася не дуже,
В печері, звісно, їм тепліш було.
Там, хоча б, вітру оцього немає,
Який хутро товстенне продимає.
Там вогнище, що їм дає тепло.
Та уже тиждень, як вони не їли
І від кори бурчали животи,
Тож довелось на полювання йти,
Щоб збадьорити вже охляле тіло.
Жінки та діти залишились тут
Аби печеру власну захистити,
Коли б хтось здумав її захопити,
Чи то хижак, чи, може, прийшлий люд
Та доглядати, також, за вогнем,
Бо він такий – він завжди хоче їсти,
Що не даси – з’їдає усе чисто,
Потріскує в печері день за днем.
Не встережеш, поїсти не даси,
Він – не людина і чекать не буде,
Доки згадають, підгодують люди,
Помре і все. Чекай скрутні часи,
Бо де його добути? Де знайти?
А без вогню печера не зігріє
І хижаки негайно осміліють,
Тоді від них свій дім не встерегти.
А їжа, що пройшла через вогонь,
Смачніша й м’якша. Ніж сирою гризти,
Ламати зуби об товстенні кістки,
Тримаючи поміж цупких долонь.
Та і тепер, по сліду ідучи́,
Несли з собою чималі жарини
На дерева шматку, усередині,
Щоб запалити вогнище вночі
Десь серед степу. І себе зігріть,
І всіх гостей непроханих прогнати.
А, якщо вдаться мамонтів догнати,
То палиці від нього запалить
І, оточивши з криком одного́,
Погнати геть до урвища чи ями.
Як упаде, камінням і киями
Скаліченого вже добить його.
Тоді для роду тиждень або два
Проблеми їжі взагалі не буде.
І будуть їсти, їсти, їсти люди
Аж доки зникне зовсім плоть жива
І лиш кістки та нутрощі лишаться
Для хижаків, що навкруги кишать.
Мисливці ж візьмуть те, що не з’їдять,
Бо треба ж до печери повертаться.
Обтяжені всі ношею тію,
Неспішно рушать снігом вже підталим,
По тих стежках, що са́мі ж протоптали,
Несучи свою здобич у сім’ю.
Де нещодавно мамонти ступали.
Суха трава з-під снігу виглядала,
Поблискувало сонце на льоду,
Який скував і річку, і калюжі.
Ще й вітерець холодний повівав,
Сніжок туди-сюди переганяв.
Хоча зима лютилася не дуже,
В печері, звісно, їм тепліш було.
Там, хоча б, вітру оцього немає,
Який хутро товстенне продимає.
Там вогнище, що їм дає тепло.
Та уже тиждень, як вони не їли
І від кори бурчали животи,
Тож довелось на полювання йти,
Щоб збадьорити вже охляле тіло.
Жінки та діти залишились тут
Аби печеру власну захистити,
Коли б хтось здумав її захопити,
Чи то хижак, чи, може, прийшлий люд
Та доглядати, також, за вогнем,
Бо він такий – він завжди хоче їсти,
Що не даси – з’їдає усе чисто,
Потріскує в печері день за днем.
Не встережеш, поїсти не даси,
Він – не людина і чекать не буде,
Доки згадають, підгодують люди,
Помре і все. Чекай скрутні часи,
Бо де його добути? Де знайти?
А без вогню печера не зігріє
І хижаки негайно осміліють,
Тоді від них свій дім не встерегти.
А їжа, що пройшла через вогонь,
Смачніша й м’якша. Ніж сирою гризти,
Ламати зуби об товстенні кістки,
Тримаючи поміж цупких долонь.
Та і тепер, по сліду ідучи́,
Несли з собою чималі жарини
На дерева шматку, усередині,
Щоб запалити вогнище вночі
Десь серед степу. І себе зігріть,
І всіх гостей непроханих прогнати.
А, якщо вдаться мамонтів догнати,
То палиці від нього запалить
І, оточивши з криком одного́,
Погнати геть до урвища чи ями.
Як упаде, камінням і киями
Скаліченого вже добить його.
Тоді для роду тиждень або два
Проблеми їжі взагалі не буде.
І будуть їсти, їсти, їсти люди
Аж доки зникне зовсім плоть жива
І лиш кістки та нутрощі лишаться
Для хижаків, що навкруги кишать.
Мисливці ж візьмуть те, що не з’їдять,
Бо треба ж до печери повертаться.
Обтяжені всі ношею тію,
Неспішно рушать снігом вже підталим,
По тих стежках, що са́мі ж протоптали,
Несучи свою здобич у сім’ю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
