ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Венжика Хмельницького
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Венжика Хмельницького
Був, говорять, отой Венжик з рангової шляхти.
Міг би, мабуть, собі жити і горя не знати
У маєтку родовому. Але ж не сиділось,
Все йому у чисте поле на коні хотілось.
Тож подався в степ широкий він козакувати
Аби згодом осавулом генеральним стати.
Між козацтва до старшини тоді не бувало,
Щоб когось за гарні очі лишень обирали.
Тож, напевно, мав заслуги та ще і чималі,
Щоб на колі осавулом козаки обрали.
А вже коли помер славний Ружинський Остафій,
То прийшлося Хмельницькому і гетьманом стати.
В непростий час довелося. Як татари взнали,
Що страшного їм Ружинського на світі не стало,
То зібралися хутенько дві орди великі
Аби врешті Україну вогнем попалити
Та набратися ясиру за багато років.
Не давав же їм Остафій ступити і кроку.
От тепер, коли нарешті гетьмана не стало,
То зібралися татари і в набіг помчали.
Не полізли старим шляхом, козацтво лякало,
Тож вони через Молдову шлях собі обрали.
Запалало все Поділля, криком закричало.
Вже татари й до Волині ордами домчали.
А там скоро і до Польщі доберуться кляті.
Але хто ж супроти того з військом має стати?
Зажурилися поляки, думують-гадають,
Бо ж такого полководця славного не мають.
І тоді король надумав грамоту послати
Аби саме Хмельницькому над тим військом стати.
Того війська ще й немає, ще зібрати треба.
Отож Венжик реєстровців збира навкруг себе.
Закликає запорожців та і всіх охочих,
Тих, хто смерті не боїться заглянути в очі.
Ще і польські гарнізони підібрав в дорозі,
Хоч зрівнятися по силі з ордою не в змозі.
Тож рішив татарську силу хитрістю здолати.
Попереду всіх загонам велів виступати,
Щоби скубали обози й татарські чамбули,
Аби їм ані хвилини спокою не було.
Велів лише нападати й одразу тікати,
Аби здобиччю татарським чамбулам не стати.
Ох, озлилися ж татари, не чекали того,
А козаки їх постійно скубли всю дорогу.
Там обоза перестрінуть, виріжуть до біса.
Там чамбула перехоплять між густого лісу.
І не зловиш отих клятих - бою не приймають,
Лиш постійно в неспокої всю орду тримають.
Врешті-решт аж до Заслава татари дістались,
Хоч затримались в дорозі, бо все огризались
На набридливі загони, що не відставали
І орду, немов собаки, за п’яти хапали.
А тут уже їх Хмельницький чекає із військом.
Зробив вигляд, наче дуже орди він боїться,
Тож обставився возами і засів за ними,
Щоб відсидітися, мабуть, за возами тими.
Битися у чистім полі не хоче з ордою,
Знає: справитись не зможе з силою отою.
А татари аж зраділи: от табір здолаєм,
Тоді уже дуже гарно навкруг погуляєм.
Бо ж не буде на Вкраїні уже тої сили,
Яка би орду татарську тоді зупинила.
Не такий простий був Венжик, як хан думав со́бі.
Знав, що в полі із ордою нічого не зробить,
Тож у таборі залишив піших і гармати,
Щоби ними з-за укріплень татар віншувати.
А сам з кінними сховався до пори до лісу.
Тож татари і обсіли отой табір, звісно.
Напосілися, полізли його штурмувати,
А їх з-за возів зустріли мушкети й гармати.
Ой, озлилися татари, зовсім озвіріли,
Хоч і сотнями лягали, атак не спинили.
Захопилися до того отим штурмом, значить,
Що нічого і не чують навкруг і не бачать.
Поки ті татари скопом табір обсідали,
Сам Хмельницький з козаками їх у кільце взя́ли.
Засвистіли козаченьки, як кільце замкнули.
Тільки тут ото татари усе і збагнули.
Кинулися утікати вони світ за очі,
Кожен вирватись скоріше з тої пастки хоче.
А козаки з обох боків, як косою косять
І татари кров’ю трави, як росою росять.
Зупинити усю орду козаки не в силах,
Тож чамбули шлях до втечі врешті-решт пробили.
Подалися геть на південь рятунку шукати,
А Хмельницький вслід подався, аби проводжати.
Добре знав татарську хитрість: начебто тікати,
А тоді в одному місці всю орду зібрати
Та і вдарити на того, хто слідом женеться.
І тоді вже переможцям плакать доведеться.
Тож він виділив загони, що татар ловили,
А сам вів посередині усю свою силу.
Як він думав, так і сталось – орда в степу збилась
І на силу на велику знов перетворилась.
Сподівався хан, що гетьман розпорошить сили,
Бо ж подума, що орду вже усю перебили.
От тоді хан і ударить, ворога здолає…
Але кинувся – назустріч військо виступає.
Розбив знов орду Хмельницький та погнав степами,
Відібрав усе, що мала з ясиру і краму.
Утікала орда швидко, вже й не наздогнати.
Військо славне в Україну стало повертати.
Попереду сам Хмельницький попід корогвами
Всміхається: так і буде з всіма ворогами!
Міг би, мабуть, собі жити і горя не знати
У маєтку родовому. Але ж не сиділось,
Все йому у чисте поле на коні хотілось.
Тож подався в степ широкий він козакувати
Аби згодом осавулом генеральним стати.
Між козацтва до старшини тоді не бувало,
Щоб когось за гарні очі лишень обирали.
Тож, напевно, мав заслуги та ще і чималі,
Щоб на колі осавулом козаки обрали.
А вже коли помер славний Ружинський Остафій,
То прийшлося Хмельницькому і гетьманом стати.
В непростий час довелося. Як татари взнали,
Що страшного їм Ружинського на світі не стало,
То зібралися хутенько дві орди великі
Аби врешті Україну вогнем попалити
Та набратися ясиру за багато років.
Не давав же їм Остафій ступити і кроку.
От тепер, коли нарешті гетьмана не стало,
То зібралися татари і в набіг помчали.
Не полізли старим шляхом, козацтво лякало,
Тож вони через Молдову шлях собі обрали.
Запалало все Поділля, криком закричало.
Вже татари й до Волині ордами домчали.
А там скоро і до Польщі доберуться кляті.
Але хто ж супроти того з військом має стати?
Зажурилися поляки, думують-гадають,
Бо ж такого полководця славного не мають.
І тоді король надумав грамоту послати
Аби саме Хмельницькому над тим військом стати.
Того війська ще й немає, ще зібрати треба.
Отож Венжик реєстровців збира навкруг себе.
Закликає запорожців та і всіх охочих,
Тих, хто смерті не боїться заглянути в очі.
Ще і польські гарнізони підібрав в дорозі,
Хоч зрівнятися по силі з ордою не в змозі.
Тож рішив татарську силу хитрістю здолати.
Попереду всіх загонам велів виступати,
Щоби скубали обози й татарські чамбули,
Аби їм ані хвилини спокою не було.
Велів лише нападати й одразу тікати,
Аби здобиччю татарським чамбулам не стати.
Ох, озлилися ж татари, не чекали того,
А козаки їх постійно скубли всю дорогу.
Там обоза перестрінуть, виріжуть до біса.
Там чамбула перехоплять між густого лісу.
І не зловиш отих клятих - бою не приймають,
Лиш постійно в неспокої всю орду тримають.
Врешті-решт аж до Заслава татари дістались,
Хоч затримались в дорозі, бо все огризались
На набридливі загони, що не відставали
І орду, немов собаки, за п’яти хапали.
А тут уже їх Хмельницький чекає із військом.
Зробив вигляд, наче дуже орди він боїться,
Тож обставився возами і засів за ними,
Щоб відсидітися, мабуть, за возами тими.
Битися у чистім полі не хоче з ордою,
Знає: справитись не зможе з силою отою.
А татари аж зраділи: от табір здолаєм,
Тоді уже дуже гарно навкруг погуляєм.
Бо ж не буде на Вкраїні уже тої сили,
Яка би орду татарську тоді зупинила.
Не такий простий був Венжик, як хан думав со́бі.
Знав, що в полі із ордою нічого не зробить,
Тож у таборі залишив піших і гармати,
Щоби ними з-за укріплень татар віншувати.
А сам з кінними сховався до пори до лісу.
Тож татари і обсіли отой табір, звісно.
Напосілися, полізли його штурмувати,
А їх з-за возів зустріли мушкети й гармати.
Ой, озлилися татари, зовсім озвіріли,
Хоч і сотнями лягали, атак не спинили.
Захопилися до того отим штурмом, значить,
Що нічого і не чують навкруг і не бачать.
Поки ті татари скопом табір обсідали,
Сам Хмельницький з козаками їх у кільце взя́ли.
Засвистіли козаченьки, як кільце замкнули.
Тільки тут ото татари усе і збагнули.
Кинулися утікати вони світ за очі,
Кожен вирватись скоріше з тої пастки хоче.
А козаки з обох боків, як косою косять
І татари кров’ю трави, як росою росять.
Зупинити усю орду козаки не в силах,
Тож чамбули шлях до втечі врешті-решт пробили.
Подалися геть на південь рятунку шукати,
А Хмельницький вслід подався, аби проводжати.
Добре знав татарську хитрість: начебто тікати,
А тоді в одному місці всю орду зібрати
Та і вдарити на того, хто слідом женеться.
І тоді вже переможцям плакать доведеться.
Тож він виділив загони, що татар ловили,
А сам вів посередині усю свою силу.
Як він думав, так і сталось – орда в степу збилась
І на силу на велику знов перетворилась.
Сподівався хан, що гетьман розпорошить сили,
Бо ж подума, що орду вже усю перебили.
От тоді хан і ударить, ворога здолає…
Але кинувся – назустріч військо виступає.
Розбив знов орду Хмельницький та погнав степами,
Відібрав усе, що мала з ясиру і краму.
Утікала орда швидко, вже й не наздогнати.
Військо славне в Україну стало повертати.
Попереду сам Хмельницький попід корогвами
Всміхається: так і буде з всіма ворогами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію