Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
2026.09.22
12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
2026.09.22
12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
2026.09.22
11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
2026.09.22
07:05
ІV. ОСТАННЄ ПРОРОЦТВО ТІБЕРІЯ
У підвалі старого інсулі – багатоповерхового будинку для бідноти на окраїні Помпей – пахло вологою, дешевою оливковою олією та свіжоспеченим ячмінним хлібом. Тіберій, чоловік із поріділим волоссям та глибокими, спокійними
2026.09.22
06:38
І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
2026.09.21
22:54
похмурий вересневий день
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи
2026.09.21
21:53
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
До вас глаголю і вас поучаю, обраних і довершених, котрі живуть у світі. Не будьте причастниками Тьми і возведіть очі свої вгору, до Дому Світла. Відлучіть себе від злого заради блага, від гріхів із Дому Т
2026.09.21
17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
2026.09.21
13:28
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.
Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л
2026.09.21
12:19
Пусток у головах не буває, просто вони заповнені чимось іншим.
Умільці напускати туману чомусь іменуються ясновидцями.
Думки були настільки глибокими, що рідко спливали на поверхню.
Корисним ідіотам корисно користуватися уроками історії.
Руйн
2026.09.21
06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Остафія Ружинського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Остафія Ружинського
Поповзли чутки по краю, що Москва із ханом
Литву скоро воювати, руйнувати стануть.
Що під Білгородом, наче вже хан із ордою,
Дяк московський перед ханом трясе бородою.
Скоро вирушить те військо степами, полями
І найперше Україні дістанеться саме.
Та не став Ружинський того нашестя чекати,
Бо надумав, як до краю його не пускати.
Зібрав гетьман усе військо, що мав під рукою
Та й подався до Білгорода ходою швидкою.
На Дінці, де вже роз’їзди татарські гуляли,
Козаченьки на березі високому стали.
Стали там, де річка бистра по степу петляє,
Із трьох боків стан козацький вона прикриває.
А з четвертого Ружинський вози свої ставить,
Бо ж орди повадки вивчив, знає свою справу.
Війська в нього зовсім мало тягатись з ордою.
Але знає, що робити з тією бідою.
Як дізнався хан, що військо козацьке під боком,
То розправитись надумав із ним одним скоком.
І посунула орда та, кількістю лякає.
Козаки ж уже готові, вже її чекають.
Як посунули татари на табір щосили,
Стріли хмарами знялися та й сонце закрили.
Та у відповідь озвались козацькі мушкети.
От де смерть улаштувала криваві банкети.
Куля здобич не шукає, що її шукати,
Тісним полем орда суне прямо на гармати.
Сам татарин свою кулю знаходить у полі,
В тісній юрмі дуже важко оминути долю.
Мчать татари, мов отара, назад відлітають,
Вдають, наче злякалися та і відступають.
Виманюють козаченьків за вози у поле,
Щоб там тісно обступити, дати шаблям волю.
Та Ружинський калач тертий, та й не поспішає,
Всі у нього козаченьки з мушкетів стріляють.
Ніхто, навіть не думає на коня сідати,
Хоче гетьман якнайбільше орди постріляти.
Цілий день отак кидались на табір татари,
Але спроби усі їхні виявились марні.
Вже надвечір велів хан їм в поле відступити,
Щоб до ранку почекати, трохи відпочити.
Бо ж нікуди ті невірні не дінуться за ніч,
А вже зранку орда знову пантрувати стане.
Розляглася орда в полі, зализує рани
І готується почати свою справу зрана.
Та на ранок зовсім інша справа почалася.
Уночі козацька сила тихенько знялася.
Всю сторожу ворожую розвідники зня́ли,
А тоді коней татарських бомбами злякали.
Бомби ті татарським коням шкоди не завдали,
Бо ж стрибали, наче зайці, та все вибухали.
Полякалися від того табуни ординські,
Кинулися в кіш татарський, прямо всередину.
Потоптали, промчалися, паніку підняли,
А тут уже й козаченьки з трьох сторін напали.
Шаблями татар рівняли, сили не жаліли,
Мало які з того пекла татари вціліли.
Поверта козацьке військо назад переможне,
Веде здобичі багато, все, що взяти можна
Із татарського обозу разом з табунами
І полоненими топче на захід шляхами.
Скоро-скоро уже військо козацьке зустріне
І уклониться низенько ненька-Україна.
Вже й козаки відчувають близькість свого дому.
Та орда буджацька хоче завадити тому.
Як дізналися буджаки про кримського хана,
Що вся здобич, яку орда збирала старанно,
Тепер в руках у козаків уся опинилась,
То ж ту здобич відібрати дуже захотілось.
От і рушили буджаки навперейми швидко.
Адже знали куди саме військо йде і звідки.
Та одного лиш буджаки не урахували:
Що козаки степ навколо добре пантрували.
Лише вийшла орда в поле, а вже гетьман знає.
І як саме орду стріти думає-гадає.
Тож, відправивши всю здобич до Умані шляхом,
Сам Ружинський рушив з військом назустріч без страху.
Доки ото ще татари до Бугу дістались,
Вже козаки через річку усі й перебрались.
Добре знаючи, де саме орда буде мчати,
Гетьман вирішив над річкою Кодимою стати.
Там місцевість болотиста, обійти нелегко,
А обходити, то треба кружляти далеко.
Заховавши усі сили в ярах над дорогу
Й в очеретах, стали ждати суперника свого.
Тож, не відаючи пастки, буджаки промчали,
Поки в оту мишоловку козацьку попали.
А, коли усі втяглися вони між болота,
То ударила з мушкетів козацька піхота.
А буджакам розвернутись і місця немає,
Попереду і позаду також смерть чекає.
Майже всю орду козаки там і положили.
Ті, що вирватися встигли, помчали щосили.
До самого Аккермана козаки домчали,
Поки гостей тих непроханих назад проводжали.
І сікли їх, як капусту, дорогу встелили,
Щоби більше в Україну вони не ходили.
Повертався славний гетьман із походу того,
Переможне славне військо ішло позад нього.
Відібрали і в буджаків здобичі багато,
Тож було їм в Україну із чим повертати.
І співали козаченьки Ружинському славу.
А він мовчки попереду конем своїм правив.
Веселилися козаки, є привід для втіхи.
Лише гетьман попереду чомусь сумний їхав.
Радів кожен козаченько, що живий, не згинув,
А от гетьману боліла доля України.
Литву скоро воювати, руйнувати стануть.
Що під Білгородом, наче вже хан із ордою,
Дяк московський перед ханом трясе бородою.
Скоро вирушить те військо степами, полями
І найперше Україні дістанеться саме.
Та не став Ружинський того нашестя чекати,
Бо надумав, як до краю його не пускати.
Зібрав гетьман усе військо, що мав під рукою
Та й подався до Білгорода ходою швидкою.
На Дінці, де вже роз’їзди татарські гуляли,
Козаченьки на березі високому стали.
Стали там, де річка бистра по степу петляє,
Із трьох боків стан козацький вона прикриває.
А з четвертого Ружинський вози свої ставить,
Бо ж орди повадки вивчив, знає свою справу.
Війська в нього зовсім мало тягатись з ордою.
Але знає, що робити з тією бідою.
Як дізнався хан, що військо козацьке під боком,
То розправитись надумав із ним одним скоком.
І посунула орда та, кількістю лякає.
Козаки ж уже готові, вже її чекають.
Як посунули татари на табір щосили,
Стріли хмарами знялися та й сонце закрили.
Та у відповідь озвались козацькі мушкети.
От де смерть улаштувала криваві банкети.
Куля здобич не шукає, що її шукати,
Тісним полем орда суне прямо на гармати.
Сам татарин свою кулю знаходить у полі,
В тісній юрмі дуже важко оминути долю.
Мчать татари, мов отара, назад відлітають,
Вдають, наче злякалися та і відступають.
Виманюють козаченьків за вози у поле,
Щоб там тісно обступити, дати шаблям волю.
Та Ружинський калач тертий, та й не поспішає,
Всі у нього козаченьки з мушкетів стріляють.
Ніхто, навіть не думає на коня сідати,
Хоче гетьман якнайбільше орди постріляти.
Цілий день отак кидались на табір татари,
Але спроби усі їхні виявились марні.
Вже надвечір велів хан їм в поле відступити,
Щоб до ранку почекати, трохи відпочити.
Бо ж нікуди ті невірні не дінуться за ніч,
А вже зранку орда знову пантрувати стане.
Розляглася орда в полі, зализує рани
І готується почати свою справу зрана.
Та на ранок зовсім інша справа почалася.
Уночі козацька сила тихенько знялася.
Всю сторожу ворожую розвідники зня́ли,
А тоді коней татарських бомбами злякали.
Бомби ті татарським коням шкоди не завдали,
Бо ж стрибали, наче зайці, та все вибухали.
Полякалися від того табуни ординські,
Кинулися в кіш татарський, прямо всередину.
Потоптали, промчалися, паніку підняли,
А тут уже й козаченьки з трьох сторін напали.
Шаблями татар рівняли, сили не жаліли,
Мало які з того пекла татари вціліли.
Поверта козацьке військо назад переможне,
Веде здобичі багато, все, що взяти можна
Із татарського обозу разом з табунами
І полоненими топче на захід шляхами.
Скоро-скоро уже військо козацьке зустріне
І уклониться низенько ненька-Україна.
Вже й козаки відчувають близькість свого дому.
Та орда буджацька хоче завадити тому.
Як дізналися буджаки про кримського хана,
Що вся здобич, яку орда збирала старанно,
Тепер в руках у козаків уся опинилась,
То ж ту здобич відібрати дуже захотілось.
От і рушили буджаки навперейми швидко.
Адже знали куди саме військо йде і звідки.
Та одного лиш буджаки не урахували:
Що козаки степ навколо добре пантрували.
Лише вийшла орда в поле, а вже гетьман знає.
І як саме орду стріти думає-гадає.
Тож, відправивши всю здобич до Умані шляхом,
Сам Ружинський рушив з військом назустріч без страху.
Доки ото ще татари до Бугу дістались,
Вже козаки через річку усі й перебрались.
Добре знаючи, де саме орда буде мчати,
Гетьман вирішив над річкою Кодимою стати.
Там місцевість болотиста, обійти нелегко,
А обходити, то треба кружляти далеко.
Заховавши усі сили в ярах над дорогу
Й в очеретах, стали ждати суперника свого.
Тож, не відаючи пастки, буджаки промчали,
Поки в оту мишоловку козацьку попали.
А, коли усі втяглися вони між болота,
То ударила з мушкетів козацька піхота.
А буджакам розвернутись і місця немає,
Попереду і позаду також смерть чекає.
Майже всю орду козаки там і положили.
Ті, що вирватися встигли, помчали щосили.
До самого Аккермана козаки домчали,
Поки гостей тих непроханих назад проводжали.
І сікли їх, як капусту, дорогу встелили,
Щоби більше в Україну вони не ходили.
Повертався славний гетьман із походу того,
Переможне славне військо ішло позад нього.
Відібрали і в буджаків здобичі багато,
Тож було їм в Україну із чим повертати.
І співали козаченьки Ружинському славу.
А він мовчки попереду конем своїм правив.
Веселилися козаки, є привід для втіхи.
Лише гетьман попереду чомусь сумний їхав.
Радів кожен козаченько, що живий, не згинув,
А от гетьману боліла доля України.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
