ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Допит
Вірі і так було непереливки, а тут ще й найрідніші не підтримували. Чому вони жаліють батька, а не мене?- думала вона. Хіба він їх водив у секцію з баскетболу, допомагав робити уроки, витирав носа, замазував здирки зеленкою, купував одяг? Чи він сидів біля них, коли хворіли на кір, грип, вітрянку? Так, Віктор дав їм вищу освіту, але ж ніколи не говорив по душах, не запитував, що вони їли і як себе почувають? Чому сини його люблять, за які такі заслуги, а мене ні?- Віра зрозуміти не могла. Невтішні думки перебив шляхетний чоловік, який їй виписав перепустку і провів по довгому коридору до свого слідчого кабінету.
У приміщені було сильно напалено. На столі в хаотичному порядку лежала купа документів, папірців, попільничка і ще накидано багато різних дрібниць навколо комп'ютерного монітору. Біля вікна знаходився ще один вільний стіл, приблизно такий же захаращений.
- Сідайте на цей стілець, який ближче до мене, - вказав куди сісти розгубленій жінці чоловік в цивільному одязі.
- Я, Цікавий Олег Федорович - старший слідчий. Мені доручили вести вашу справу. У зв'язку з загадковою смертю вашого чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - відкрито кримінальне провадження, тож будемо працювати. Ви ж хочете нам допомогти розкрити злочин? - запитав слідчий, відверто глянувши на потерпілу? -
У мене до Вас, Віро Миколаївно, декілька запитань. Я Вас повинен попередити, що згідно ст. 384 Кримінального кодексу України за зумисно неправдиві свідчення несете кримінальну відповідальність. Ви маєте право мовчати, але у ваших же інтересах, - слідчий взяв запальничку і постукав тупим кінцем по столу, - раджу цього не робити.
Розкажіть, будь ласка, де Ви знаходилися двадцять шостого грудня, усе до найменшої дрібниці? - він знову кілька разів постукав по столу і почав крутити запальничку в руках. - Я Вас уважно слухаю, не хвилюйтеся, Віро Миколаївно, це проста формальність, - вибиваючи по столу швидкий ритм, пояснив слідчий.
Віра почала розповідати:
- Я гуляла зі своєю подругою в парку "Перемоги", а після ми пішли пройтися до озер.
- О котрій годині Ви вийшли з дому?
- Десь о тринадцятій годині. Я приготувала чоловіку "Геркулес", обід, і собі трохи взяла, бо знаєте, як все зараз дорого...
- Це не суттєво, - перебивши Віру, промовив слідчий. - Хтось Вас бачив, коли Ви гуляли? Можливо, зустріли знайомих чи купували щось, і Вас запам'ятала продавщиця?
- Я ж Вам казала, що зараз все так дорого... Ми нічого не купували, просто ходили, гуляли, а після я дістала судочки з їжею, що взяла з собою, а моя подруга пляшку вина, перелиту дома у пластикову, і ми пообідали на крайній лавочці, коли стемніло. Людей майже не було.
- Розумію... продовжуйте, дуже цікаво, - сказав Цікавий Олег Федорович, - я Вас уважно слухаю.
- А що продовжувати? Я ж Вам кажу, що ще пішли до озер і там походили, природа була гарна, роздивлялися качок, блукали, розмовляли.
- До котрої години?
- До двадцять третьої, десь так. Мабуть, я не спостерігала, котра година, - виправдовувалась жінка.
- А холодно і страшно у парку Вам не було? Все ж таки не літо і погода того дня не радувала.
- Та ні, ми завше з Заєю гуляємо допізна за будь-якої погоди, бо весь час дома сидіти набридає.
- З Заєю?
- Ну, Заячук Марією, це моя подруга, з якою я тоді гуляла. Вона може підтвердити, що була зі мною в той день.
Ми довіряємо один одному навіть ключі від власних квартир, так на всякий випадок, мало що може трапитися. Ось у тому році вона загубила ключі, то добре, що у мене лежав дублікат.
- Ви хочете сказати, що у Марії Заячук є ключі від Вашої квартири?
- Так, а у мене її.
Двері відчинилися і до кабінету ввійшов ще один слідчий зі старою голосистою циганкою. Вони сіли за той стіл, що стояв порожнім і одночасно почався допит затриманої з допитом Віри. Здійнявся страшний галас.
- Звідки у вас наркотики, громадянко? - запитував слідчий представницю табору за сусіднім столом.
- Мне падбросили, дарагой! Я ни вчём не виновата, мой хароший! Гадала добрым людям на вакзале, неужели за это пасадят? В глаза не видала этой дряни, мне падбросили эти праклятые наркотики. Своим и другим детям бы никогда не дала. Это недаразумение, мой ласкавый! Падбросили, клянусь мамой!
- Так, в труси! І ти не відчувала, так? - кричав слідчий.
- Так, я же спала тогда, очень устала. Бог все видет, цыган любит. Харошего челавека па глазам видно! Давай я тябе, красивый, пагадаю, не нерничай, а то грыжа лопнет, а у тебя - дети, жена маладая красавица. Да гроба верным жене будешь. Дагаваримся, ничего с тебя не возьму, - з золотою посмішкою на всі зуби вмовляла затримана.
Віра повернула голову на галас за сусіднім столом. Циганка, ніби відчула, пильно глянула їй в очі і сказала: "Я все вижу, ты его убила... убила... убийца!"
У Віри мороз, мурахи забігали шкірою.
- Не відволікайтеся на дурниці, Віро Миколаївно, - Цікавий зробив зауваження потерпілій, продовжуючи говорити.
- Так, ми бачились з Заячук Марією Степанівною, вона дала свідчення протилежні вашим!
А тепер розкажіть нам, як Ви зі своїм коханцем спланували вбивство свого чоловіка - Шматка Віктора Герасимовича?!!! -
У Віри віднявся язик, затряслася щелепа, вона дивилася на слідчого з широко відкритими очима. Руки ходили ходуном, миттєво спітніли долоні, голову вдарило струмом.
- А что я гаварила, - обізвалась циганка, - что она убийца, а ти мне не веришь, что мне наркотик падбросили! Падбросили, милый, падбросили, даже не самневайся! Бог циган любит!
- Ти можеш її заткнути?! - роздратовано звернувся Вірин слідчий до свого колеги, вказуючи на язикату циганку.
- А тепер розкажіть нам правду і нічого окрім правди!!! - несподівано гаркнув він на Віру, грюкнувши кулаком по столу так, що запальничка луснула в його руці.
- Пред'явіть паспорт і почнемо все спочатку, гражданко Шматко Віро Миколаївно! Представник закону почав заповнювати на комп'ютері слідчий протокол. Ким являється потерпіла вбитому, де проживає? Всі особисті дані громадянки Шматко Віри Миколаївни дуже цікавили Цікавого О.Ф.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Допит
VIII
У вестибюлі райвідділу внутрішніх справ Віра сиділа майже годину. Її викликали на допит. Понеділок не склався з самого ранку. Телефонував молодший син Максим з Америки і вичитував її, як школярку. Він теж звинувачував матір у смерті батька.
Вірі і так було непереливки, а тут ще й найрідніші не підтримували. Чому вони жаліють батька, а не мене?- думала вона. Хіба він їх водив у секцію з баскетболу, допомагав робити уроки, витирав носа, замазував здирки зеленкою, купував одяг? Чи він сидів біля них, коли хворіли на кір, грип, вітрянку? Так, Віктор дав їм вищу освіту, але ж ніколи не говорив по душах, не запитував, що вони їли і як себе почувають? Чому сини його люблять, за які такі заслуги, а мене ні?- Віра зрозуміти не могла. Невтішні думки перебив шляхетний чоловік, який їй виписав перепустку і провів по довгому коридору до свого слідчого кабінету.
У приміщені було сильно напалено. На столі в хаотичному порядку лежала купа документів, папірців, попільничка і ще накидано багато різних дрібниць навколо комп'ютерного монітору. Біля вікна знаходився ще один вільний стіл, приблизно такий же захаращений.
- Сідайте на цей стілець, який ближче до мене, - вказав куди сісти розгубленій жінці чоловік в цивільному одязі.
- Я, Цікавий Олег Федорович - старший слідчий. Мені доручили вести вашу справу. У зв'язку з загадковою смертю вашого чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - відкрито кримінальне провадження, тож будемо працювати. Ви ж хочете нам допомогти розкрити злочин? - запитав слідчий, відверто глянувши на потерпілу? -
У мене до Вас, Віро Миколаївно, декілька запитань. Я Вас повинен попередити, що згідно ст. 384 Кримінального кодексу України за зумисно неправдиві свідчення несете кримінальну відповідальність. Ви маєте право мовчати, але у ваших же інтересах, - слідчий взяв запальничку і постукав тупим кінцем по столу, - раджу цього не робити.
Розкажіть, будь ласка, де Ви знаходилися двадцять шостого грудня, усе до найменшої дрібниці? - він знову кілька разів постукав по столу і почав крутити запальничку в руках. - Я Вас уважно слухаю, не хвилюйтеся, Віро Миколаївно, це проста формальність, - вибиваючи по столу швидкий ритм, пояснив слідчий.
Віра почала розповідати:
- Я гуляла зі своєю подругою в парку "Перемоги", а після ми пішли пройтися до озер.
- О котрій годині Ви вийшли з дому?
- Десь о тринадцятій годині. Я приготувала чоловіку "Геркулес", обід, і собі трохи взяла, бо знаєте, як все зараз дорого...
- Це не суттєво, - перебивши Віру, промовив слідчий. - Хтось Вас бачив, коли Ви гуляли? Можливо, зустріли знайомих чи купували щось, і Вас запам'ятала продавщиця?
- Я ж Вам казала, що зараз все так дорого... Ми нічого не купували, просто ходили, гуляли, а після я дістала судочки з їжею, що взяла з собою, а моя подруга пляшку вина, перелиту дома у пластикову, і ми пообідали на крайній лавочці, коли стемніло. Людей майже не було.
- Розумію... продовжуйте, дуже цікаво, - сказав Цікавий Олег Федорович, - я Вас уважно слухаю.
- А що продовжувати? Я ж Вам кажу, що ще пішли до озер і там походили, природа була гарна, роздивлялися качок, блукали, розмовляли.
- До котрої години?
- До двадцять третьої, десь так. Мабуть, я не спостерігала, котра година, - виправдовувалась жінка.
- А холодно і страшно у парку Вам не було? Все ж таки не літо і погода того дня не радувала.
- Та ні, ми завше з Заєю гуляємо допізна за будь-якої погоди, бо весь час дома сидіти набридає.
- З Заєю?
- Ну, Заячук Марією, це моя подруга, з якою я тоді гуляла. Вона може підтвердити, що була зі мною в той день.
Ми довіряємо один одному навіть ключі від власних квартир, так на всякий випадок, мало що може трапитися. Ось у тому році вона загубила ключі, то добре, що у мене лежав дублікат.
- Ви хочете сказати, що у Марії Заячук є ключі від Вашої квартири?
- Так, а у мене її.
Двері відчинилися і до кабінету ввійшов ще один слідчий зі старою голосистою циганкою. Вони сіли за той стіл, що стояв порожнім і одночасно почався допит затриманої з допитом Віри. Здійнявся страшний галас.
- Звідки у вас наркотики, громадянко? - запитував слідчий представницю табору за сусіднім столом.
- Мне падбросили, дарагой! Я ни вчём не виновата, мой хароший! Гадала добрым людям на вакзале, неужели за это пасадят? В глаза не видала этой дряни, мне падбросили эти праклятые наркотики. Своим и другим детям бы никогда не дала. Это недаразумение, мой ласкавый! Падбросили, клянусь мамой!
- Так, в труси! І ти не відчувала, так? - кричав слідчий.
- Так, я же спала тогда, очень устала. Бог все видет, цыган любит. Харошего челавека па глазам видно! Давай я тябе, красивый, пагадаю, не нерничай, а то грыжа лопнет, а у тебя - дети, жена маладая красавица. Да гроба верным жене будешь. Дагаваримся, ничего с тебя не возьму, - з золотою посмішкою на всі зуби вмовляла затримана.
Віра повернула голову на галас за сусіднім столом. Циганка, ніби відчула, пильно глянула їй в очі і сказала: "Я все вижу, ты его убила... убила... убийца!"
У Віри мороз, мурахи забігали шкірою.
- Не відволікайтеся на дурниці, Віро Миколаївно, - Цікавий зробив зауваження потерпілій, продовжуючи говорити.
- Так, ми бачились з Заячук Марією Степанівною, вона дала свідчення протилежні вашим!
А тепер розкажіть нам, як Ви зі своїм коханцем спланували вбивство свого чоловіка - Шматка Віктора Герасимовича?!!! -
У Віри віднявся язик, затряслася щелепа, вона дивилася на слідчого з широко відкритими очима. Руки ходили ходуном, миттєво спітніли долоні, голову вдарило струмом.
- А что я гаварила, - обізвалась циганка, - что она убийца, а ти мне не веришь, что мне наркотик падбросили! Падбросили, милый, падбросили, даже не самневайся! Бог циган любит!
- Ти можеш її заткнути?! - роздратовано звернувся Вірин слідчий до свого колеги, вказуючи на язикату циганку.
- А тепер розкажіть нам правду і нічого окрім правди!!! - несподівано гаркнув він на Віру, грюкнувши кулаком по столу так, що запальничка луснула в його руці.
- Пред'явіть паспорт і почнемо все спочатку, гражданко Шматко Віро Миколаївно! Представник закону почав заповнювати на комп'ютері слідчий протокол. Ким являється потерпіла вбитому, де проживає? Всі особисті дані громадянки Шматко Віри Миколаївни дуже цікавили Цікавого О.Ф.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію