Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Іванченко (1962) /
Проза
Завтра (18+)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Завтра (18+)
«Лифт плавно и мягко доставил на 150-й этаж. …Кажется вся вселенская усталость легла на мои хрупкие женские плечи. Мегаполис умеет высасывать силы из человека… Что уж о нас говорить. Офисный планктон. Слово то какое придумали. Планктон хоть живой, а здесь полуживая возвращаешься. Работа с 8 до 20. Перерыв только на 20 минут, и ещё три по 10 минут. За всем строго следит «офисный коммуникатор», считывающий инфу с нашей головы через обязательный внутричерепной микрочип.
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
