Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Іванченко (1962) /
Проза
Завтра (18+)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Завтра (18+)
«Лифт плавно и мягко доставил на 150-й этаж. …Кажется вся вселенская усталость легла на мои хрупкие женские плечи. Мегаполис умеет высасывать силы из человека… Что уж о нас говорить. Офисный планктон. Слово то какое придумали. Планктон хоть живой, а здесь полуживая возвращаешься. Работа с 8 до 20. Перерыв только на 20 минут, и ещё три по 10 минут. За всем строго следит «офисный коммуникатор», считывающий инфу с нашей головы через обязательный внутричерепной микрочип.
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
