Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
2026.05.07
08:54
Бутерброди на столі
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
і горілка з перцем,
а на серці мозолі
роз'ятрили щем цей.
Душе, ну давай хоч раз
виверни назовні –
що ти смажиш повсякчас
2026.05.07
08:13
Вдягнути довгий кардиган,
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про град
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про град
Василько на подвір’ї собі грався,
Що робиться навкруг – не озирався,
Не бачив хмар, що небо затягли.
Вже кинувся, як перші краплі впали.
Огледівся – навколо темно стало,
Немов вечірні сутінки прийшли.
А там іще страшніша суне хмара,
Вже зовсім недалеко грім ударив,
Залопотіли краплі по землі.
А чорна хмара усе ближче, ближче,
Здається, опускається все нижче
Й висять із неї пасма чималі.
Тут мама закричала: - Хутко в хату!
Чого ото попід дощем стояти?!
Скоріше, а то пуститься якраз!
Василько й сам ховатися збирався,
Затримався, на хмару озирався.
Здалося, не така вона якась.
Заледве встиг ускочити до хати,
Як дощ став все сильніше припускати
І враз зашурхотіло, загуло,
Заторохтіло по даху, по вікнах,
Немов танцює там хтось танці дикі.
Що ж то цікаво там таке було?
В вікно поглянув. Боже ж,Твоя воля!
Неначе, льодом вкрито все навколо.
Звідкіль і взявся, літо ж надворі?
Тут підійшла матуся, ледь не плаче:
- То, синку, град. Ти ще таке не бачив?
Мабуть, багато шкоди натворив?!
Побив в саду усе і на городі.
З весни трудились - тож усього шкода.
Хоч добре, квочку встигла завести,
А то б іще й курчат малих побило,
Під квочкою би не пересиділи.
А сад, город не удалось спасти.
- А звідки град отой береться, мамо?-
Спитав Василько у матусі прямо.
Та посміхнулась: - То було давно.
Мені бабуся так розповідала,
Коли у неї якось я спитала.
Хоча й не знаю – так чи ні воно.
Раніше бджоли були, наче люди,
Лиш мали крила та літали всюди,
Нектар носили в хатинки́ свої,
Які вони у дуплах будували
Аби нахаби їх не діставали,
Солодкого ж хотілось дуже їм.
Жили вони, трудилися щоднини
Аби достаток мати у хатинах.
І все б, здавалось, добре, але ж ні.
Були й такі між ними, що сиділи
І все життя нічого не робили,
А їли так, що іншим на три дні.
Вони себе елітою вважали,
Трудитися тому і не бажали.
Мовляв, вони керують тут усім.
Хоча й без них роботу усі знали,
Трудилися собі й відпочивали…
І от таке життя набридло їм.
Навіщо тих лінивих годувати?
Самі собі спроможні раду дати.
От, тільки, як би здихатися тих?
Кудись би їх відправити подалі,
Аби вони життю не заважали.
Ще й так, щоб не примушувати їх.
І от знайшовсь між ними хитруватий,
Який проблему взявся уладнати.
До себе сивочолих запросив.
Коли усі злетілися, він мовив:
- Проблема, розуміється не нова.
Я довго думав й, врешті, зрозумів,
Як нам усіх тих ледарів позбутись.
Але усе таємно має бути.
Давайте ми розпустимо чутки,
Що всі гуртом полетимо на небо.
Бо ж там блакить і працювать не треба,
Зусиль не витрачати ніяких.
Лише на хмарках на пухких лежати…
Чого іще потрібно нам бажати?
А на землі отут залишим тих,
Хто нами мудро, начебто керує.
Нехай самі, як хочуть, так мудрують,
Ми там на небі проживем без них.
Коли чутки потроху розійшлися
І всі їх обговорювать взялися,
Дійшли вони й до ледарів отак.
Ті миттю похопились, закричали,
Що там на небі бути перші б мали,
Адже вони еліта, як не як.
Всі, наче, покомизились для виду,
Здогадуючись, що із того вийде
Та ледарям «на поступки» пішли.
Ті, правда, іще більше захотіли,
Аби усі за ними не летіли,
Завадити їх «раю» не могли.
У відповідь усі з них зажадали,
Аби й вони назад не повертали.
На тім вони усі і розійшлись.
Одні на небо чимскоріш майнули,
А інші із полегкістю зітхнули,
Бо ж ледарів, нарешті, позбулись.
Як ледарі потрапили на небо
Та роззирнулись, врешті, навкруг себе,
Побачили, що тут зовсім не так,
Як їм ті роботяги розписали:
Вітри холодні наскрізь продимали
Й на хмарках не полежати ніяк,
Бо ж вони вічно мокрі і драглисті.
А спробуй ще знайти чогось поїсти.
- Нас одурили! – крикнули гуртом.
Але ж назад уже не повернути.
Отож взялися проклинати люто
Тих, хто їх підло підманув на то.
І довго голосили і кричали,
Поганого всього їм набажали.
З усього, може, справдилось одне:
Утратили людську подобу бджоли,
Літали, мед збираючи навколо
Та сподівались: з часом все мине.
А ті на небі бачили все, звісно,
Спостерігали за життям їх злісно
Та думали, як би помститись їм.
А особливо, як приходить літо
І на землі усе буяє, квітне,
Літають бджоли понад цвітом тим.
Тож ті на небі крапельки збирають
І на холоднім вітрі їх тримають
Аж поки врешті не замерзнуть ті.
Збирають так льодина до льодини,
Складаючи у хмару їх єдину.
Яка аж провисає по путі.
Чим зліші – тим градини більші мають.
Вони на землю потім їх жбурляють,
Бажаючи потрапити у бджіл.
Або хоча б побити оті квіти,
З яких нектар ті бджоли можуть пити,
А заодно збивають все навкіл.
Не скільки бджолам є від того шкоди,
Вони ж зарані чують ту негоду,
У вулики встигають залетіть.
А от природі дістається з того,
Бува – не залишається нічого,
Лише цурпалля навкруги стирчить.
Тепер ти, синку, розумієш, звідки
Той шкодник-град буває лише влітку .
Бо ж взимку бджоли в вуликах сидять.
І ті на небі також спочивають
Та злості усе більше набирають
І за обман той влітку бджолам мстять.
Що робиться навкруг – не озирався,
Не бачив хмар, що небо затягли.
Вже кинувся, як перші краплі впали.
Огледівся – навколо темно стало,
Немов вечірні сутінки прийшли.
А там іще страшніша суне хмара,
Вже зовсім недалеко грім ударив,
Залопотіли краплі по землі.
А чорна хмара усе ближче, ближче,
Здається, опускається все нижче
Й висять із неї пасма чималі.
Тут мама закричала: - Хутко в хату!
Чого ото попід дощем стояти?!
Скоріше, а то пуститься якраз!
Василько й сам ховатися збирався,
Затримався, на хмару озирався.
Здалося, не така вона якась.
Заледве встиг ускочити до хати,
Як дощ став все сильніше припускати
І враз зашурхотіло, загуло,
Заторохтіло по даху, по вікнах,
Немов танцює там хтось танці дикі.
Що ж то цікаво там таке було?
В вікно поглянув. Боже ж,Твоя воля!
Неначе, льодом вкрито все навколо.
Звідкіль і взявся, літо ж надворі?
Тут підійшла матуся, ледь не плаче:
- То, синку, град. Ти ще таке не бачив?
Мабуть, багато шкоди натворив?!
Побив в саду усе і на городі.
З весни трудились - тож усього шкода.
Хоч добре, квочку встигла завести,
А то б іще й курчат малих побило,
Під квочкою би не пересиділи.
А сад, город не удалось спасти.
- А звідки град отой береться, мамо?-
Спитав Василько у матусі прямо.
Та посміхнулась: - То було давно.
Мені бабуся так розповідала,
Коли у неї якось я спитала.
Хоча й не знаю – так чи ні воно.
Раніше бджоли були, наче люди,
Лиш мали крила та літали всюди,
Нектар носили в хатинки́ свої,
Які вони у дуплах будували
Аби нахаби їх не діставали,
Солодкого ж хотілось дуже їм.
Жили вони, трудилися щоднини
Аби достаток мати у хатинах.
І все б, здавалось, добре, але ж ні.
Були й такі між ними, що сиділи
І все життя нічого не робили,
А їли так, що іншим на три дні.
Вони себе елітою вважали,
Трудитися тому і не бажали.
Мовляв, вони керують тут усім.
Хоча й без них роботу усі знали,
Трудилися собі й відпочивали…
І от таке життя набридло їм.
Навіщо тих лінивих годувати?
Самі собі спроможні раду дати.
От, тільки, як би здихатися тих?
Кудись би їх відправити подалі,
Аби вони життю не заважали.
Ще й так, щоб не примушувати їх.
І от знайшовсь між ними хитруватий,
Який проблему взявся уладнати.
До себе сивочолих запросив.
Коли усі злетілися, він мовив:
- Проблема, розуміється не нова.
Я довго думав й, врешті, зрозумів,
Як нам усіх тих ледарів позбутись.
Але усе таємно має бути.
Давайте ми розпустимо чутки,
Що всі гуртом полетимо на небо.
Бо ж там блакить і працювать не треба,
Зусиль не витрачати ніяких.
Лише на хмарках на пухких лежати…
Чого іще потрібно нам бажати?
А на землі отут залишим тих,
Хто нами мудро, начебто керує.
Нехай самі, як хочуть, так мудрують,
Ми там на небі проживем без них.
Коли чутки потроху розійшлися
І всі їх обговорювать взялися,
Дійшли вони й до ледарів отак.
Ті миттю похопились, закричали,
Що там на небі бути перші б мали,
Адже вони еліта, як не як.
Всі, наче, покомизились для виду,
Здогадуючись, що із того вийде
Та ледарям «на поступки» пішли.
Ті, правда, іще більше захотіли,
Аби усі за ними не летіли,
Завадити їх «раю» не могли.
У відповідь усі з них зажадали,
Аби й вони назад не повертали.
На тім вони усі і розійшлись.
Одні на небо чимскоріш майнули,
А інші із полегкістю зітхнули,
Бо ж ледарів, нарешті, позбулись.
Як ледарі потрапили на небо
Та роззирнулись, врешті, навкруг себе,
Побачили, що тут зовсім не так,
Як їм ті роботяги розписали:
Вітри холодні наскрізь продимали
Й на хмарках не полежати ніяк,
Бо ж вони вічно мокрі і драглисті.
А спробуй ще знайти чогось поїсти.
- Нас одурили! – крикнули гуртом.
Але ж назад уже не повернути.
Отож взялися проклинати люто
Тих, хто їх підло підманув на то.
І довго голосили і кричали,
Поганого всього їм набажали.
З усього, може, справдилось одне:
Утратили людську подобу бджоли,
Літали, мед збираючи навколо
Та сподівались: з часом все мине.
А ті на небі бачили все, звісно,
Спостерігали за життям їх злісно
Та думали, як би помститись їм.
А особливо, як приходить літо
І на землі усе буяє, квітне,
Літають бджоли понад цвітом тим.
Тож ті на небі крапельки збирають
І на холоднім вітрі їх тримають
Аж поки врешті не замерзнуть ті.
Збирають так льодина до льодини,
Складаючи у хмару їх єдину.
Яка аж провисає по путі.
Чим зліші – тим градини більші мають.
Вони на землю потім їх жбурляють,
Бажаючи потрапити у бджіл.
Або хоча б побити оті квіти,
З яких нектар ті бджоли можуть пити,
А заодно збивають все навкіл.
Не скільки бджолам є від того шкоди,
Вони ж зарані чують ту негоду,
У вулики встигають залетіть.
А от природі дістається з того,
Бува – не залишається нічого,
Лише цурпалля навкруги стирчить.
Тепер ти, синку, розумієш, звідки
Той шкодник-град буває лише влітку .
Бо ж взимку бджоли в вуликах сидять.
І ті на небі також спочивають
Та злості усе більше набирають
І за обман той влітку бджолам мстять.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
