Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вихор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вихор
Василько біля двору грався якось
Під наглядом бабусиним. Вона
Не виглядала, як бува, з вікна.
Сховалась під розложисту гілляку
На лавці під парканом. У тіні
Собі цікаву книжечку читала
Та за Васильком скоса поглядала,
Чи все в порядку з онучком, чи ні.
Василько, звісно, вже до того звик,
Тож на бабусю не звертав уваги.
В штанцях, вже потемнілий від засмаги,
Мотузкою тягав свій броньовик.
Щось там гурчав про себе, торохтів,
Неначе, справді то двигун машини.
Лише в кіно, на щастя, бачив війни…
Аж тут зненацька вихор налетів.
І звідки взявся, раптом закружляв,
Підняв пилюку у танку стрімкому.
Якиїсь папірець мелькав у ньому,
Десь він, напевно, із трави підняв.
Василько заворожено дививсь,
Як вихор той до нього наближався.
З цікавістю дивився, не лякався.
А той все вище піднімавсь, крутивсь,
Туди-сюди носився по дорозі,
Здіймаючи все більше пилюги.
Та підіймав усе, що до снаги,
Що він знайти і що підняти в змозі.
Аж тут бабуся вздріла вихор та:
- Васильку, - закричала,- йди до хати!
Не треба у той вихор потрапляти.
Давай, швиденько! Ну, чого ти став?!
Василько швидко в двір полопотів
Та все на отой вихор озирався,
Який слідом за ним, здавалось, гнався,
Немовби за штанці вхопить хотів.
Вже з двору озирнувся. Вихор вмить
Промчав повз двір і далі покотився.
Василько зупинився, подивився:
Куди він по дорозі побіжить?
А він пробігся трохи і пропав.
І пилюга розвіялась за вітром.
І знову кругом тихо, знову літо.
Й не вірилося, що він утікав.
- Бабусю, звідки вихор той узявсь?
І чому слід від нього утікати?
Навряд чи зміг би він мене підняти.
Лиш пилюгою й папірцями гравсь.
- Біда не в тім, - бабуся почала,-
Що міг той вихор десь тебе вхопити.
Іди на лавці трохи посидіти,
Щоб я тобі усе розповіла.
Василько до бабусі примостивсь.
Йому ж цікаво. Чом не посидіти?
- Було давно то. Вже людей по світу
Бог розселив. Уже розпорядивсь,
Хто, як і чим займатися повинен.
Дав людям Десять заповідей Він…
Та був між Божих ангелів один,
Що загордився й Господа покинув.
Він по землі надумав сіять зло
І став людей збивати з пантелику.
Хотів, як Бог, зробитись він великим,
Для цього йому треба лиш було
Людей збивати більше у гріхи.
Коли людина заповідь порушить,
То йому легко захопити душу
Для своїх власних намірів лихих.
Прозвали його люди Сатана.
Він слуг своїх чортів розвів повсюди,
Які весь час дивились, які люди
Сповзли у гріх, яка їхня вина.
Чим більший гріх, тим чорт візьме скоріш
Ухопить душу й вже не відпускає.
А Сатана, чим більше душ тих має,
Тим, зрозуміло, в світі важливіш.
Бог за тим всім лише спостеріга.
Душа людини – її власна справа,
Усе робити має повне право.
Тож душу кожен сам оберіга.
Бо заповіді – не закон, вони
Дані людині, наче шлях до раю.
Хто їх дотримав – той і право має
У рай попасти. А хто завинив,
Того бере до себе Сатана.
Чорти для того й шастають по світу,
Щоб душу грішну де не пропустити.
Щоб в пеклі опинилася вона.
Та грішних душ йому не вистача,
Бо ж більшість люду – чесні і порядні
І Господу вони не хочуть зрадить.
А Сатана без того вплив втрача.
Тож часом й намагаються чорти
Й безгрішну душу також ухопити.
А потім її легко очорнити
І Сатані під руку привести.
Та Бог все бачить. І, як чорт, бува
Простягне лапу, щоб вхопити душу,
Хто заповіді Божі не порушив,
Бог ні одної миті не взіва.
По лапі дасть нахабному чорту,
Що той умить закрутиться від болю,
Кружлятиме й сичатиме по полю
Іноді, не спиняючись, версту.
На лапу буде дмухати весь час
Аби той біль пекучий затушити.
А ми ж чорта не можем углядіти,
Тож видається здалеку для нас,
Що то так просто вітер закрутив.
Крім пилюги, нічого там немає.
То чорт ногами пилюгу здіймає.
Буває, часом й декілька чортів
Невинну душу прихопить схотіли,
Тоді вже вихор не один гуля…
Отож дивись на нього звіддаля,
Щоб часом й твою душу не вхопили.
Під наглядом бабусиним. Вона
Не виглядала, як бува, з вікна.
Сховалась під розложисту гілляку
На лавці під парканом. У тіні
Собі цікаву книжечку читала
Та за Васильком скоса поглядала,
Чи все в порядку з онучком, чи ні.
Василько, звісно, вже до того звик,
Тож на бабусю не звертав уваги.
В штанцях, вже потемнілий від засмаги,
Мотузкою тягав свій броньовик.
Щось там гурчав про себе, торохтів,
Неначе, справді то двигун машини.
Лише в кіно, на щастя, бачив війни…
Аж тут зненацька вихор налетів.
І звідки взявся, раптом закружляв,
Підняв пилюку у танку стрімкому.
Якиїсь папірець мелькав у ньому,
Десь він, напевно, із трави підняв.
Василько заворожено дививсь,
Як вихор той до нього наближався.
З цікавістю дивився, не лякався.
А той все вище піднімавсь, крутивсь,
Туди-сюди носився по дорозі,
Здіймаючи все більше пилюги.
Та підіймав усе, що до снаги,
Що він знайти і що підняти в змозі.
Аж тут бабуся вздріла вихор та:
- Васильку, - закричала,- йди до хати!
Не треба у той вихор потрапляти.
Давай, швиденько! Ну, чого ти став?!
Василько швидко в двір полопотів
Та все на отой вихор озирався,
Який слідом за ним, здавалось, гнався,
Немовби за штанці вхопить хотів.
Вже з двору озирнувся. Вихор вмить
Промчав повз двір і далі покотився.
Василько зупинився, подивився:
Куди він по дорозі побіжить?
А він пробігся трохи і пропав.
І пилюга розвіялась за вітром.
І знову кругом тихо, знову літо.
Й не вірилося, що він утікав.
- Бабусю, звідки вихор той узявсь?
І чому слід від нього утікати?
Навряд чи зміг би він мене підняти.
Лиш пилюгою й папірцями гравсь.
- Біда не в тім, - бабуся почала,-
Що міг той вихор десь тебе вхопити.
Іди на лавці трохи посидіти,
Щоб я тобі усе розповіла.
Василько до бабусі примостивсь.
Йому ж цікаво. Чом не посидіти?
- Було давно то. Вже людей по світу
Бог розселив. Уже розпорядивсь,
Хто, як і чим займатися повинен.
Дав людям Десять заповідей Він…
Та був між Божих ангелів один,
Що загордився й Господа покинув.
Він по землі надумав сіять зло
І став людей збивати з пантелику.
Хотів, як Бог, зробитись він великим,
Для цього йому треба лиш було
Людей збивати більше у гріхи.
Коли людина заповідь порушить,
То йому легко захопити душу
Для своїх власних намірів лихих.
Прозвали його люди Сатана.
Він слуг своїх чортів розвів повсюди,
Які весь час дивились, які люди
Сповзли у гріх, яка їхня вина.
Чим більший гріх, тим чорт візьме скоріш
Ухопить душу й вже не відпускає.
А Сатана, чим більше душ тих має,
Тим, зрозуміло, в світі важливіш.
Бог за тим всім лише спостеріга.
Душа людини – її власна справа,
Усе робити має повне право.
Тож душу кожен сам оберіга.
Бо заповіді – не закон, вони
Дані людині, наче шлях до раю.
Хто їх дотримав – той і право має
У рай попасти. А хто завинив,
Того бере до себе Сатана.
Чорти для того й шастають по світу,
Щоб душу грішну де не пропустити.
Щоб в пеклі опинилася вона.
Та грішних душ йому не вистача,
Бо ж більшість люду – чесні і порядні
І Господу вони не хочуть зрадить.
А Сатана без того вплив втрача.
Тож часом й намагаються чорти
Й безгрішну душу також ухопити.
А потім її легко очорнити
І Сатані під руку привести.
Та Бог все бачить. І, як чорт, бува
Простягне лапу, щоб вхопити душу,
Хто заповіді Божі не порушив,
Бог ні одної миті не взіва.
По лапі дасть нахабному чорту,
Що той умить закрутиться від болю,
Кружлятиме й сичатиме по полю
Іноді, не спиняючись, версту.
На лапу буде дмухати весь час
Аби той біль пекучий затушити.
А ми ж чорта не можем углядіти,
Тож видається здалеку для нас,
Що то так просто вітер закрутив.
Крім пилюги, нічого там немає.
То чорт ногами пилюгу здіймає.
Буває, часом й декілька чортів
Невинну душу прихопить схотіли,
Тоді вже вихор не один гуля…
Отож дивись на нього звіддаля,
Щоб часом й твою душу не вхопили.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
