Якщо я правлю самого академіка Ярослава Дзиру, то хто ж тоді я?”

З вислову одного мого друга

“Якщо я правлю самого Ярослава Чорногуза, то хто ж тоді я, Олександр Сушко?” - напевне, приблизно так думає мій опонент, творячи черговий свій критичний “шедевр” про мій вірш.
Чи Сушко питав мене, чи потрібна мені його критика? Адже на сайті де авторські дані, є графа: потреба в критиці. У мене потреби в критиці немає, тим більше такої, яку “творить” пан Сушко. То питається, якого біса ти лізеш зі своєю критикою?

Таким чином, самим фактом критики, а розглядати її я не маю ані найменшого бажання, бо абсолютно все в ній — ВСЕ ДО КОМИ — ЦЕ ПОМСТА, а не справедлива критика, мій опонент бажає ВИВИЩИТИСЯ за рахунок критикованого, забуваючи про те, що для того, аби піднятися, треба писати не гірше, а краще за нього. Більше того, ця критика показує, що у людини майже цілком відсутня уява, або наявне небажання зримо бачити неординарні образи вірша. У правленому варіанті, який Сушко подає, як взірець мені, як треба писати, є образ МСТИВОГО ШПИКА ІЗ КАДЕБЕ — дуже симптоматично. У мене у вірші є лише образ вітру, який загладає у кожну шпарку, як КАДЕБіст. Мабуть, саме ця промовиста деталь змусила взятися Сушка за перо. Очевидно, він у нишпорці упізнав самого себе, який поставлений НЕГЛАСНО наглядати за сайтом ПМ, і всіх повчати, навіть тих, до яких йому, як до неба рачки. Я неодноразово звертався до керівництва сайту, щоб поставити пана Сушка на місце, та, на жаль, майже безрезультатно. Видно і тут діють ті, у кого довгі руки.
А вони, ці поети, Чорногузи та Стиркіни (поетеса, яку Сушку далося вижити із сайту такою ж підлою мстивою критикою) - бісові діти, часто бувають неслухняні. То таких треба, як мовиться “к ногтю”, як каже наш ворог москалюга. Треба так поставити на місце, щоб слухало... А інакше — ти не відпрацьовуєш своїх грошей, які на тебе витратили, натаскуючи цькувати кращих поетів у кадебістській школі. Ти, Сушко, повинен за всяку ціну поставити Чорногуза на місце, як це він сміє тобі огризатися, та ще й сам тебе повчає? Не можеш, то йди лови голіруч раки у Тетереві, бо ми тобі покажемо, де вони зимують. От Сушко і вистрибує із “трусів”, щоб поставити мене на місце. Тільки ти забув, “дорогий друже”, що не такі, як ти, а український народ, і історія, вже після нас, розставляє усе на свої місця.
Так, ми знову із Сушком “побили горшки”. І цього разу вже остаточно. Просто я побачив, що у наших стосунках немає щирості, немає справжнього прагнення допомогти, а є прихована заздрість, прагнення за всяку ціну вивищити себе за рахунок приниження іншого, колишнього свого чи не найкращого друга. Не буду вдаватися в деталі, не люблю на людях вивертати брудну білизну. Всьому свій час. Він настане і на цьому сайті кожен з вас, шановні колеги і читачі, побачить, хто такий Олександр Сушко насправді. Личини рано чи пізно падають і з наймайстерніших блазнів. У цьому він справді досяг неабияких успіхів. Звісно, Сушко після цієї статті знову натягне котрусь із своїх личин і заявить, що те, що тут написане — чорногузова маячня.
Все це було б смішно, якби не було так сумно. Ми знову поїдаємо одне одного, замість того, щоб допомагати справді зростати. Хохли-самоїди. Тому в нас нема справжньої держави досі, нами правлять і маніпулюють чужинці, а ми — їхні раби, підніжки і грязь Москви, як писав великий наш Тарас. І не тільки Москви...

30 січня 7528 р. (Від Трипілля) (2021)