ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.09.19 09:33
розенкранци не схильні страждать
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,

Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів

Віктор Кучерук
2026.09.19 06:51
* * *
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн

Ірина Вовк
2026.09.19 06:28
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 1)
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ «Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш». Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо

С М
2026.09.18 21:13
Книга субот (King Crimson)
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз

Мирон Шагало
2026.09.18 20:46
Малюю
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.

Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув

хома дідим
2026.09.18 18:50
* 206 *
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри

Ольга Береза
2026.09.18 17:10
Коли місто стихає…
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками

Ольга Садкова
2026.09.18 14:18
"Виховані"
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.

Борис Костиря
2026.09.18 13:32
Пошуки
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.

Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,

Володимир Бойко
2026.09.18 12:09
Кручені думки
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно. Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти. Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними. Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди. У панібра

Вячеслав Руденко
2026.09.18 09:52
Ховеркрафт нерукотворний
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе

Ірина Вовк
2026.09.18 07:05
«Помпеї: За мить до Вічності»
сюжетів з життя мешканців римського міста, навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ» ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней (задум авторки) Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з

Віктор Кучерук
2026.09.18 05:57
* * *
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.

хома дідим
2026.09.17 23:52
* 205 *
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само

Галина Кучеренко
2026.09.17 21:49
***
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...

Віктор Насипаний
2026.09.17 19:28
Осіннє
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.

Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Роксолана Вірлан (1971) / Вірші

 Замовляння на зцілення ( Ahothaho 13)
Небо на тебе дихає
бездною необнятою,
ллються пташині вихори
в просипи зір над м'ятою.

Землі на тебе дмухають
травами розповитими,
в гіллі вібрують – духами,
в бубні шамана – ритмами.

Води до тебе лащаться,
води змивають гіркості...
Ріки ламають палиці,
встромлені в долю підлістю.

Вогнище прилюбилося:
шепче своєю мовою,
сушить сльозу на вилицях,
палко вуста зціловує.

Люлька димкує зелами,
здмухує з тебе сполохи.
Спи, поки не завернемо
аж до пралісу чорного.

А у пралісі визовем
місячну хвилу повені.
Прийдуть вовки зализувать
рани, людьми пороблені.




• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-02-11 16:47:57
Переглядів сторінки твору 2229
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.08.07 02:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-11 18:49:28 ]
бездна – безодня, безмежжя
дмухають – краще дихають
лащуться – лащаться
праліс
Щоб уникнути росіянізму, можна розглянути варіант:
В пралісі тому визріють
Хвилі магічні повені,
Поки вовки зализують
Рани, людьми пороблені.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-02-11 20:53:33 ]
"Лащаться" - виправила - одруківка вийшла. Дякую, що зауважили.
Чому вам не подобається слово " дмухати", " дмухають"? Щодо " визовем" - не погоджуюся, що це росіянізм, адже і етимологічна площина, і семантична - подають нам це слово, як рідне і по звучанню, і розумінню.
" Ой хто, ой хто в лісі ОЗОВИСЯ" - співається в давній козацькій пісні. А якщо є похідне від ЗВАТИ - озовися, зазивати - то є і основне слово " звати" - не дарувала б я так легко росіянізмам - слова, що по праву належать древній украінській мові. Окрім того, не питають же ж: як тебе кличуть? - питають: як тебе звати? Наше це слово - давнє. І щодо " бездна" - те, що без дна - абсолютно рідне слово. Варто повертати не лише викрадені пісні, а й слова також. Попри все дякую і дякую за детальне оглядання тексту - ціную.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:10:50 ]
Бездна є у словнику, але національні мови розвиваються не тільки завдяки ломоносовим. Є ж іще й безмір. Все ж, будемо вважати, що тут Ваша правда.
Дмухати – чудове українське слово, але напевне природніше, коли вітер дмухає на траву чи кульбабу, а земля дихає. Це вже стосується образності, яка в кожного своя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-11 18:56:19 ]
Більшість авторів дуже ображаються, наполягаючи на унікальності своїх думок, коли їхні твори правлять. Нібито ніколи не існували редактори. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-02-11 21:20:28 ]
Та ось іще й у тлумачному словнику знайшла підтвердження:
3. Кликати кого-небудь. Галя дивиться — на самому шпилечку Карпо стоїть, зове її: Іди сюди! (Панас Мирний, IV, 1955, 121); Коли ж розчавлений впаду, На поміч я не буду звати (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 14);
// Запрошувати куди-небудь, до когось. Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (Павло Грабовський, I, 1959, 370); Зараз вона почала зо мною мову, стала мене до себе звати (Марко Вовчок, I, 1955, 374);

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:22:39 ]
Озиватися, звати, зализувати – питомі українські слова, але форми типу «зовем» «зализувать» попахують росіянізмами, якими аж кишить класика, хоч я теж у захваті, коли «сонце зизить схарапудженим оком». Принаймні те, що word підкреслює червоною хвилястою лінією повинно викликати підозру. Одна справа неологізми та архаїка і зовсім інша – діалектизми, які нав’язувались відомо ким як стереотипи при наближенні української мови до общепонятноґо язика.
Ще одна порада: дефіс використовується при переносах і у словах-близнюках, а тире – у решті випадків.
Пробачте, що користуюсь Вашою популярністю. Ви ж розумієте, що все це адресовано не так Вам як іншим не дуже уважним чи старанним авторам.
У всякому випадку, дякую за толерантну полеміку, яка мені теж – на користь.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:28:40 ]
"....діалектизми, які нав’язувались..." Що Ви мали на увазі? Хто і коли нав'язував діалектизми?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-03-14 15:13:34 ]
Діалектизми - це архаіка, море розкоші та смисловоі різнобарвности - іх ніколи ніхто не заборонить.