ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Роксолана Вірлан (1971) / Вірші

 Замовляння на зцілення ( Ahothaho 13)
Небо на тебе дихає
бездною необнятою,
ллються пташині вихори
в просипи зір над м'ятою.

Землі на тебе дмухають
травами розповитими,
в гіллі вібрують – духами,
в бубні шамана – ритмами.

Води до тебе лащаться,
води змивають гіркості...
Ріки ламають палиці,
встромлені в долю підлістю.

Вогнище прилюбилося:
шепче своєю мовою,
сушить сльозу на вилицях,
палко вуста зціловує.

Люлька димкує зелами,
здмухує з тебе сполохи.
Спи, поки не завернемо
аж до пралісу чорного.

А у пралісі визовем
місячну хвилу повені.
Прийдуть вовки зализувать
рани, людьми пороблені.




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-02-11 16:47:57
Переглядів сторінки твору 1630
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.11.16 03:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-11 18:49:28 ]
бездна – безодня, безмежжя
дмухають – краще дихають
лащуться – лащаться
праліс
Щоб уникнути росіянізму, можна розглянути варіант:
В пралісі тому визріють
Хвилі магічні повені,
Поки вовки зализують
Рани, людьми пороблені.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-02-11 20:53:33 ]
"Лащаться" - виправила - одруківка вийшла. Дякую, що зауважили.
Чому вам не подобається слово " дмухати", " дмухають"? Щодо " визовем" - не погоджуюся, що це росіянізм, адже і етимологічна площина, і семантична - подають нам це слово, як рідне і по звучанню, і розумінню.
" Ой хто, ой хто в лісі ОЗОВИСЯ" - співається в давній козацькій пісні. А якщо є похідне від ЗВАТИ - озовися, зазивати - то є і основне слово " звати" - не дарувала б я так легко росіянізмам - слова, що по праву належать древній украінській мові. Окрім того, не питають же ж: як тебе кличуть? - питають: як тебе звати? Наше це слово - давнє. І щодо " бездна" - те, що без дна - абсолютно рідне слово. Варто повертати не лише викрадені пісні, а й слова також. Попри все дякую і дякую за детальне оглядання тексту - ціную.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:10:50 ]
Бездна є у словнику, але національні мови розвиваються не тільки завдяки ломоносовим. Є ж іще й безмір. Все ж, будемо вважати, що тут Ваша правда.
Дмухати – чудове українське слово, але напевне природніше, коли вітер дмухає на траву чи кульбабу, а земля дихає. Це вже стосується образності, яка в кожного своя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-11 18:56:19 ]
Більшість авторів дуже ображаються, наполягаючи на унікальності своїх думок, коли їхні твори правлять. Нібито ніколи не існували редактори. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-02-11 21:20:28 ]
Та ось іще й у тлумачному словнику знайшла підтвердження:
3. Кликати кого-небудь. Галя дивиться — на самому шпилечку Карпо стоїть, зове її: Іди сюди! (Панас Мирний, IV, 1955, 121); Коли ж розчавлений впаду, На поміч я не буду звати (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 14);
// Запрошувати куди-небудь, до когось. Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (Павло Грабовський, I, 1959, 370); Зараз вона почала зо мною мову, стала мене до себе звати (Марко Вовчок, I, 1955, 374);


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:22:39 ]
Озиватися, звати, зализувати – питомі українські слова, але форми типу «зовем» «зализувать» попахують росіянізмами, якими аж кишить класика, хоч я теж у захваті, коли «сонце зизить схарапудженим оком». Принаймні те, що word підкреслює червоною хвилястою лінією повинно викликати підозру. Одна справа неологізми та архаїка і зовсім інша – діалектизми, які нав’язувались відомо ким як стереотипи при наближенні української мови до общепонятноґо язика.
Ще одна порада: дефіс використовується при переносах і у словах-близнюках, а тире – у решті випадків.
Пробачте, що користуюсь Вашою популярністю. Ви ж розумієте, що все це адресовано не так Вам як іншим не дуже уважним чи старанним авторам.
У всякому випадку, дякую за толерантну полеміку, яка мені теж – на користь.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:28:40 ]
"....діалектизми, які нав’язувались..." Що Ви мали на увазі? Хто і коли нав'язував діалектизми?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-03-14 15:13:34 ]
Діалектизми - це архаіка, море розкоші та смисловоі різнобарвности - іх ніколи ніхто не заборонить.