ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.06.26 21:57
Дерево згнило і впало,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,

Іван Потьомкін
2025.06.26 21:38
Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.

Євген Федчук
2025.06.26 19:58
Неспокійно в Галичі та й по всій землі.
Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І

Тетяна Левицька
2025.06.26 11:52
I Кінець березня 2014 року видався надто холодним, хоча в повітрі пахло весною і Революцією гідності. На Хрещатику палили шини, прощалися з Небесною сотнею, а Оксана Шептуненко зі своїм чоловіком та сином їхали з Києва на екскурсійному автобусі у Почаївс

Богдан Манюк
2025.06.26 09:38
Частина друга Жовч і кров 1930 рік 7. Микола доручив правити кіньми Ґинкові, бо вкрай утомлений заледве не заснув на возі. Утрьох — він, старший син і Кася — везли додому борошно. Ще на Гул

С М
2025.06.26 07:33
О, Ріто-паркувальнице
Ріто-паркувальнице

Ріто-паркувальнице
Що стало би на заваді
Увечері ваше серце викрасти

При лічильнику я нидів

Віктор Кучерук
2025.06.26 05:39
Як же швидко минають літа,
А думки багатіють лиш сумом, –
Самота закувала уста
Найяскравіших спогадів тлумом.
Самота оточила мене
І від тіла, на жаль, не відходить,
Бо від неї вже ліками тхне
Будь-якої пори чи погоди.

Артур Курдіновський
2025.06.26 05:20
Зима сувора до застиглих вуст
Торкнулася холодною рукою.
Усім, що є, і радістю, й журбою
Не серце править, а здоровий глузд.

На шиї камінь. Залишки вогню
Стрибнуть зі мною у холодну воду.
Звитяжний крик стає шматочком льоду

Борис Костиря
2025.06.25 21:49
Це запах гною чи троянди?
То діалектика страшна.
І невідомо, чим же пахне
Така полинна чужина.

У розквіті вже є падіння,
І у тріумфу є кінець.
Вінок троянд несе прозріння,

Світлана Майя Залізняк
2025.06.25 18:42
Кілька років не з"являлася на цьому давньому ресурсі. Прощаюся знову.
Поширювала на власну сторінку співані поезії. Переглядати чи оминути - вибір кожного.
Не потребую повчань, коментарів.
Пояснила:
Цей проєкт є яскравим прикладом того, як ШІ може

Марія Дем'янюк
2025.06.25 16:55
Певне, в раю багато світла,
Бо любов там навічна розквітла.
Певне, сонце до Бога сміється,
Чи мені лише це видається...
Певне, хмари біленькопухнасті,
Та несуть на собі тихе щастя.
Певне, в небі п'ятнадцять веселок,
І під ними сяйливих світелок,

Віктор Кучерук
2025.06.25 12:12
Заводь, затінену лозами,
Кожен із нас полюбив, –
Берег піщаний зволожує
Лиш нетривалий приплив.
Завжди блакитного кольору
В тихій затоці вода, –
Тож тут купатися здорово –
Літо коротке шкода.

Козак Дума
2025.06.25 10:23
З вечірньою зорею опущусь
на підвіконня у твоїй кімнаті
і на краєчку тихо примощусь
нічним ефіром у порожній хаті.

Чи Місяця холодним промінцем
ковзну по покривалу твого ліжка.
Згадається усміхнене лице,

Борис Костиря
2025.06.24 21:37
Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.

Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,

Богдан Манюк
2025.06.24 17:25
Частина друга Жовч і кров 1930 рік 4. Кася витягнула з печі каструлю з борщем. Це був улюблени

Іван Потьомкін
2025.06.24 17:02
Посходили співаночки рясно, мов суниці.
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.

Посхо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30

Тея ТектоНічна
2025.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Роксолана Вірлан (1971) / Вірші

 Замовляння на зцілення ( Ahothaho 13)
Небо на тебе дихає
бездною необнятою,
ллються пташині вихори
в просипи зір над м'ятою.

Землі на тебе дмухають
травами розповитими,
в гіллі вібрують – духами,
в бубні шамана – ритмами.

Води до тебе лащаться,
води змивають гіркості...
Ріки ламають палиці,
встромлені в долю підлістю.

Вогнище прилюбилося:
шепче своєю мовою,
сушить сльозу на вилицях,
палко вуста зціловує.

Люлька димкує зелами,
здмухує з тебе сполохи.
Спи, поки не завернемо
аж до пралісу чорного.

А у пралісі визовем
місячну хвилу повені.
Прийдуть вовки зализувать
рани, людьми пороблені.




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-02-11 16:47:57
Переглядів сторінки твору 1802
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.06.12 06:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-11 18:49:28 ]
бездна – безодня, безмежжя
дмухають – краще дихають
лащуться – лащаться
праліс
Щоб уникнути росіянізму, можна розглянути варіант:
В пралісі тому визріють
Хвилі магічні повені,
Поки вовки зализують
Рани, людьми пороблені.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-02-11 20:53:33 ]
"Лащаться" - виправила - одруківка вийшла. Дякую, що зауважили.
Чому вам не подобається слово " дмухати", " дмухають"? Щодо " визовем" - не погоджуюся, що це росіянізм, адже і етимологічна площина, і семантична - подають нам це слово, як рідне і по звучанню, і розумінню.
" Ой хто, ой хто в лісі ОЗОВИСЯ" - співається в давній козацькій пісні. А якщо є похідне від ЗВАТИ - озовися, зазивати - то є і основне слово " звати" - не дарувала б я так легко росіянізмам - слова, що по праву належать древній украінській мові. Окрім того, не питають же ж: як тебе кличуть? - питають: як тебе звати? Наше це слово - давнє. І щодо " бездна" - те, що без дна - абсолютно рідне слово. Варто повертати не лише викрадені пісні, а й слова також. Попри все дякую і дякую за детальне оглядання тексту - ціную.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:10:50 ]
Бездна є у словнику, але національні мови розвиваються не тільки завдяки ломоносовим. Є ж іще й безмір. Все ж, будемо вважати, що тут Ваша правда.
Дмухати – чудове українське слово, але напевне природніше, коли вітер дмухає на траву чи кульбабу, а земля дихає. Це вже стосується образності, яка в кожного своя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-11 18:56:19 ]
Більшість авторів дуже ображаються, наполягаючи на унікальності своїх думок, коли їхні твори правлять. Нібито ніколи не існували редактори. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-02-11 21:20:28 ]
Та ось іще й у тлумачному словнику знайшла підтвердження:
3. Кликати кого-небудь. Галя дивиться — на самому шпилечку Карпо стоїть, зове її: Іди сюди! (Панас Мирний, IV, 1955, 121); Коли ж розчавлений впаду, На поміч я не буду звати (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 14);
// Запрошувати куди-небудь, до когось. Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (Павло Грабовський, I, 1959, 370); Зараз вона почала зо мною мову, стала мене до себе звати (Марко Вовчок, I, 1955, 374);


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Шоха (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:22:39 ]
Озиватися, звати, зализувати – питомі українські слова, але форми типу «зовем» «зализувать» попахують росіянізмами, якими аж кишить класика, хоч я теж у захваті, коли «сонце зизить схарапудженим оком». Принаймні те, що word підкреслює червоною хвилястою лінією повинно викликати підозру. Одна справа неологізми та архаїка і зовсім інша – діалектизми, які нав’язувались відомо ким як стереотипи при наближенні української мови до общепонятноґо язика.
Ще одна порада: дефіс використовується при переносах і у словах-близнюках, а тире – у решті випадків.
Пробачте, що користуюсь Вашою популярністю. Ви ж розумієте, що все це адресовано не так Вам як іншим не дуже уважним чи старанним авторам.
У всякому випадку, дякую за толерантну полеміку, яка мені теж – на користь.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2021-02-12 13:28:40 ]
"....діалектизми, які нав’язувались..." Що Ви мали на увазі? Хто і коли нав'язував діалектизми?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2021-03-14 15:13:34 ]
Діалектизми - це архаіка, море розкоші та смисловоі різнобарвности - іх ніколи ніхто не заборонить.