ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Сузір*я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сузір*я
Я зробила собі каву і гірко видихнула.
Як мені сьогодні зібрати себе докупи?
Все почалося з невинного діалогу про хобі.
-А я фотографію люблю! – прийшло від Нього, але я поки не знала, що то Він.
Відверто кажучи, фотографія і моя пристрасть, я люблю знімати макрозйомкою квіти, жучків, широкоформатно – краєвиди, люблю робити панорамні фото, а ще – знімати людей. Портрети, які підкреслюють індивідуальність, і на яких людина собі подобається. Пристрілююся до ракурсів, намагаюся вгадати.
Кожну людину ми бачимо через призму свого сприйняття, і це нормально. Показати красу моделі – важливо.
З невимушених теревенів все розпочалося. І мені не було важко, бо співрозмовник вів себе харизматично і тактовно, легко з ним було і цікаво.
І я почала закохуватися. Мій чоловік, який він? Харизма, інтелект, живий розум і гумор, внутрішня сила і акуратність, і вимогливість до себе, але лояльність до інших. Я ні разу не відчула себе незручно, і мені захотілося відкритися.
І от я почала відкривати своє життя, свої радощі і болі. Ми просто зустрілися, на якомусь з гірських перевалів і час від часу розмовляли. Я почала чекати його з’яви, я хотіла, щоб він знав, які світанки я зустріла, які осяяння мені відкрилися і яке на смак тістечко, яке я з’їла за кавою, поки він далеко. Ми говорили про літературу, і він мені відкрив Іздрика. Я показала свою прозу – і він порівняв мене з Муракамі, книг якого до того я ніколи не читала. Я запитала його про творчість японського письменника, і він пригадав, як студентом читав його роман, і я скачала цей роман і таки мене захопило.
Я хотіла похвалитися, що моя англійська непогана, і він показав, що його іще краща. Ми комунікували, і це було насичено і мало величезне значення для мене. Чоловік, який сколихнув мої відчуття і став для мене бажаним співрозмовником, другом. Він вмів однією фразою витягнути з мене багато-чого. І я любила цю якість. Він зберіг собі напам’ять мною написаний вірш, а по факту вже знав, як я виглядаю, про що пишу, і що я не придумую.
Щирість, яку зараз так рідко можна знайти, вона у мене у профіциті, навіть інколи нищівна.
Він мене повів, ніби у танці, і я таки повелася.
І я почала йому писати, мало не щодня, бо подумки розмовляла з ним часто. Теми не закінчувалися. В моїх вигадках ми сиділи в горах біля вогнища і він мені розповідав про свою роботу, про каву, заварену міцно, ніби смола, з веселковими бульбашками.
Ми зчепилися врукопашну за бограч, і він таки довів, що готує він краще, хоча я показувала свої пироги, які у мене таки пристойні.
Я хотіла заводитися з ним і гратися, бо у цих бешкетуваннях я згадувала давно загублені емоції.
Я розглядала його руки і уявляла, що він гарний. І сумнівів не було. І я писала йому, щодня, хоча він не з’являвся, аж поки не припустила, що він заблокував мене. Причини на те були, а я ж ховатися не хотіла ні від кого, і розмовляючи щиро з цим чоловіком мрії я таки була чесною і справжньою. І я не стану звинувачувати його ні в чому, бо у мене залишиться лише тепло нашого спілкування, бешкетування і оргазм від його гострого розуму і харизми. Він один з найкращих, незабутніх, непередбачуваних чоловіків у моєму житті. Незбагненний, так охрестила його я, а так у нього притаманне ім’я, Блакитна зірка. Його батьки не помилилися, коли назвали його так, він виріс дуже достойною людиною, вартою успіху і досягнень, хорошої достойної пари поряд і сина, який пишатиметься татком, а татко пишатиметься сином. Й у нього все вийде.
І мені радісно, бо це був доказ, що такі чоловіки, вони в принципі є! Красиві душею, тілом, з незламною волею і шармом, які не застигли у сталій формі, а прагнуть розвитку і хочуть жити. Люблю, звісно, люблю. Тепло тисну руку і усміхаюся, радіючи недовгому контакту.
Ти зобов’язаний бути! Незалежно з ким і де! Ти взяв частинку мого серця, але я дала її тобі, щоб серед ночі колись твоя Блакитна зірка таки вказала мені шлях з мороку!
Як мені сьогодні зібрати себе докупи?
Все почалося з невинного діалогу про хобі.
-А я фотографію люблю! – прийшло від Нього, але я поки не знала, що то Він.
Відверто кажучи, фотографія і моя пристрасть, я люблю знімати макрозйомкою квіти, жучків, широкоформатно – краєвиди, люблю робити панорамні фото, а ще – знімати людей. Портрети, які підкреслюють індивідуальність, і на яких людина собі подобається. Пристрілююся до ракурсів, намагаюся вгадати.
Кожну людину ми бачимо через призму свого сприйняття, і це нормально. Показати красу моделі – важливо.
З невимушених теревенів все розпочалося. І мені не було важко, бо співрозмовник вів себе харизматично і тактовно, легко з ним було і цікаво.
І я почала закохуватися. Мій чоловік, який він? Харизма, інтелект, живий розум і гумор, внутрішня сила і акуратність, і вимогливість до себе, але лояльність до інших. Я ні разу не відчула себе незручно, і мені захотілося відкритися.
І от я почала відкривати своє життя, свої радощі і болі. Ми просто зустрілися, на якомусь з гірських перевалів і час від часу розмовляли. Я почала чекати його з’яви, я хотіла, щоб він знав, які світанки я зустріла, які осяяння мені відкрилися і яке на смак тістечко, яке я з’їла за кавою, поки він далеко. Ми говорили про літературу, і він мені відкрив Іздрика. Я показала свою прозу – і він порівняв мене з Муракамі, книг якого до того я ніколи не читала. Я запитала його про творчість японського письменника, і він пригадав, як студентом читав його роман, і я скачала цей роман і таки мене захопило.
Я хотіла похвалитися, що моя англійська непогана, і він показав, що його іще краща. Ми комунікували, і це було насичено і мало величезне значення для мене. Чоловік, який сколихнув мої відчуття і став для мене бажаним співрозмовником, другом. Він вмів однією фразою витягнути з мене багато-чого. І я любила цю якість. Він зберіг собі напам’ять мною написаний вірш, а по факту вже знав, як я виглядаю, про що пишу, і що я не придумую.
Щирість, яку зараз так рідко можна знайти, вона у мене у профіциті, навіть інколи нищівна.
Він мене повів, ніби у танці, і я таки повелася.
І я почала йому писати, мало не щодня, бо подумки розмовляла з ним часто. Теми не закінчувалися. В моїх вигадках ми сиділи в горах біля вогнища і він мені розповідав про свою роботу, про каву, заварену міцно, ніби смола, з веселковими бульбашками.
Ми зчепилися врукопашну за бограч, і він таки довів, що готує він краще, хоча я показувала свої пироги, які у мене таки пристойні.
Я хотіла заводитися з ним і гратися, бо у цих бешкетуваннях я згадувала давно загублені емоції.
Я розглядала його руки і уявляла, що він гарний. І сумнівів не було. І я писала йому, щодня, хоча він не з’являвся, аж поки не припустила, що він заблокував мене. Причини на те були, а я ж ховатися не хотіла ні від кого, і розмовляючи щиро з цим чоловіком мрії я таки була чесною і справжньою. І я не стану звинувачувати його ні в чому, бо у мене залишиться лише тепло нашого спілкування, бешкетування і оргазм від його гострого розуму і харизми. Він один з найкращих, незабутніх, непередбачуваних чоловіків у моєму житті. Незбагненний, так охрестила його я, а так у нього притаманне ім’я, Блакитна зірка. Його батьки не помилилися, коли назвали його так, він виріс дуже достойною людиною, вартою успіху і досягнень, хорошої достойної пари поряд і сина, який пишатиметься татком, а татко пишатиметься сином. Й у нього все вийде.
І мені радісно, бо це був доказ, що такі чоловіки, вони в принципі є! Красиві душею, тілом, з незламною волею і шармом, які не застигли у сталій формі, а прагнуть розвитку і хочуть жити. Люблю, звісно, люблю. Тепло тисну руку і усміхаюся, радіючи недовгому контакту.
Ти зобов’язаний бути! Незалежно з ким і де! Ти взяв частинку мого серця, але я дала її тобі, щоб серед ночі колись твоя Блакитна зірка таки вказала мені шлях з мороку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію