Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Весна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Весна
З якогось дива Президент цьогоріч запросив мене на свій день народження. Не знаю хто напоумив: Давид Арахамія чи Єрмак, а може, й сам Баканов. У кожного з них свої резони. Один з них трохи начитаніший від інших, оскільки встромляє носа не тільки у кляузи конкурентів та розпорядження щодо “віджиму” бізнесу на користь своїх родичів та друзів, а навіть в мою сторінку у фейсбуці. Особливо, коли там вряди-годи з“являються картинки з їхнім начальником.
Так от, підсів до мене поближче Президент, утьопав вареху холодцю в мою таріль, підпер щоку рукою та й питає:
- Сашко! А чого це ти на мене такий злий? Що не вірш про владу - б’єш тільки мене по кумполу, тільки мою мошонку рвеш зубиськами. А є ж ще й депутати, і міністри непутящі, бізнесмени зажерливі. Так ні - зосередився виключно на моїй персоні.
Холодцю я не їв,- у мене від нього гикавка. Ухопив лобстера з монаршої миски, одірвав хвостика, почистив, почмакав з насолодою і відповідаю:
- На політичному Олімпі ви випадкова людина. Наче приблудний песик-пекінесик. Дуже симпатичний, вельми потішний, зі здоровими амбіціями та щиросердним поглядом. Але - приблудний. Он, Юлія Тимошенко двадцять п’ять років каторжно кайлує, аби отримати корону. Скільки разів хотіла стати Президентом - не порахувати. І все марно. Скільки добра за цей час народу зробила - страшно сказати. Та й пройшла усі щаблинки державної влади, знає де, що і як безкарно вкрасти. І так - що потім люди дякуватимуть і руки цілуватимуть. А ви - гоп! - і вже на народному горбакові.
- Я ж не краду! Не брешу! Намагаюся зробити все так, аби поспільству жилося легше. І жирніше,
- _ Еге ж, жирніше. За півтора роки вашого президенства громадяни стали від того жиру як бобри у салі. Особливо радують ціни та зарплати. Кого не спитаєш - всі задоволені. Наче...
- А що не подобається?
- Ну, по перше,- гречка по 45. Такої неземної благодаті навіть у страшному сні шизофреніка не намарилось би. І на цукор. І на олію...
- Так їжте картоплю! Вона дешевша.
- Не хочу картоплі, Я від неї лисіти почав інтенсивно. Уранці - картопля, удень - картопля. А увечері - бульба. Хоч на вашому дні народженні нагуляю жиру,- одказую очільникові держави і знову тягну з його миски ще одного лобстера. Ох і смачні!!!! - скажу вам. Їв би та їв.
- А що ще не подобається?
- Останній ваш кліп-звернення до народу України. Отой, де ви з нагим торсом крутили педалі на велотренажері та усміхаючись говорили: “У нас все добре, зарплати ростуть, пенсії підвищуються галопуючими темпами, за мінімалку вже можна купити однокімнатну хрущовку. Так що дякуйте, шановні, що я у вас є і плескайте в долоні”.
- А що подобається?
- Подобається сюжет із фільму “Слуга народу”, де ви хвацько вхопили автомата і розстріляли парламентарів, за те, що вони слугували своїй кишені, а не державі.
Ззаду підійшов Баканов, вхопив мене за вухо і як ревне:
- Ти як з Президентом розмовляєш? Зараз одведу тебе в душогубку і розкажу як треба балакати з гарантом Конституції!
- Ой! - вигукнув я від несподіванки.- Відпусти, зарізяко! Я ж тут в гостях, наче, а не в твоїй приватній катівні!
Відпустив, але гарчати не перестав, ще й супиться як середа на п’ятницю.
Довго мовчав очільник держави, дуже довго. Роздумував - чи я голослівний критикан, якого треба тут таки й стратити, чи змучений реформами несвідомий громадянин, який втратив терпець і довіру до влади.
- Але ж є й позитивні зміни, такі, які дадуть поштовх розвиткові держави,- нарешті вичавив з себе Зеленський.
- Наприклад?
- Закрили телевізійні канали, які паплюжать Україну, скоро і Шарієві рота заліпимо. Навіть патріотам України сподобався такий державницький акт. А ще будуємо дороги, потроху крутимо роги суддям, укріплюємо армію...
А я дожував лобстера, скрушно зітхнув і подумав: “Не доживу, мабуть, до тієї благодаті, яку будує нинішня влада. Не вистачить ні здоров’я, ні готівки аби оплачувати усі ті реформи. Я б згодився ще трохи потерпіти в цей складний час, коли Росія веде проти нас неоголошену війну, і сумирно тягнути лямку нестатків скільки треба, якщо б так само чинили і владоможці. Але єдине що бачу - стотисячні зарплати чиновників, які окупували владні корита, повний законодавчий розгардіяш та зарослі бур’янами землі у власному селі.
Вимирає мій народ, зникає худоба, більшає покинутих напризволяще хат, а молодь масово втікає куди очі бачать.
Не при Януковичу та Порошенкові закрили сільську амбулаторію та ветаптеку. Саме при Зеленському відмінили половину рейсових маршрутів, які курсують через село, а в школі ліквідували старші класи. А ціни на комуналку та продукти харчування виросли так, що ніякими благими намірами та реформами цю прірву між очікуваннями громади та обіцянками керівників держави вже не затулити...
Я прокинувся, потягнувся, наче кіт на осонні, та визирнув у вікно. А там!..
А там прилетіли гуси з вирію, у небі пропливло двійко чапель, з дупла старого каштана долинає сюрчання шпака. А коти нявчать так, що чути на усе село.
Прийшла весна. І хай ще лежить сніг, який випав учора, але стало тепло, за тиждень буде рівнодення. Небавом надійде напружена пора весняних робіт. І часу ламати голову над реформами та слухати телевізійні казки політичних балаболок вже не буде. А буде оранка, буде сівба, буде цілодобове длубання у святій землі та робота в садку.
От тільки й досі не можу зрозуміти: з якого дива мені наснився Зеленський зі своєю компанією? Може - до гарного урожаю? Як ви гадаєте?
Так от, підсів до мене поближче Президент, утьопав вареху холодцю в мою таріль, підпер щоку рукою та й питає:
- Сашко! А чого це ти на мене такий злий? Що не вірш про владу - б’єш тільки мене по кумполу, тільки мою мошонку рвеш зубиськами. А є ж ще й депутати, і міністри непутящі, бізнесмени зажерливі. Так ні - зосередився виключно на моїй персоні.
Холодцю я не їв,- у мене від нього гикавка. Ухопив лобстера з монаршої миски, одірвав хвостика, почистив, почмакав з насолодою і відповідаю:
- На політичному Олімпі ви випадкова людина. Наче приблудний песик-пекінесик. Дуже симпатичний, вельми потішний, зі здоровими амбіціями та щиросердним поглядом. Але - приблудний. Он, Юлія Тимошенко двадцять п’ять років каторжно кайлує, аби отримати корону. Скільки разів хотіла стати Президентом - не порахувати. І все марно. Скільки добра за цей час народу зробила - страшно сказати. Та й пройшла усі щаблинки державної влади, знає де, що і як безкарно вкрасти. І так - що потім люди дякуватимуть і руки цілуватимуть. А ви - гоп! - і вже на народному горбакові.
- Я ж не краду! Не брешу! Намагаюся зробити все так, аби поспільству жилося легше. І жирніше,
- _ Еге ж, жирніше. За півтора роки вашого президенства громадяни стали від того жиру як бобри у салі. Особливо радують ціни та зарплати. Кого не спитаєш - всі задоволені. Наче...
- А що не подобається?
- Ну, по перше,- гречка по 45. Такої неземної благодаті навіть у страшному сні шизофреніка не намарилось би. І на цукор. І на олію...
- Так їжте картоплю! Вона дешевша.
- Не хочу картоплі, Я від неї лисіти почав інтенсивно. Уранці - картопля, удень - картопля. А увечері - бульба. Хоч на вашому дні народженні нагуляю жиру,- одказую очільникові держави і знову тягну з його миски ще одного лобстера. Ох і смачні!!!! - скажу вам. Їв би та їв.
- А що ще не подобається?
- Останній ваш кліп-звернення до народу України. Отой, де ви з нагим торсом крутили педалі на велотренажері та усміхаючись говорили: “У нас все добре, зарплати ростуть, пенсії підвищуються галопуючими темпами, за мінімалку вже можна купити однокімнатну хрущовку. Так що дякуйте, шановні, що я у вас є і плескайте в долоні”.
- А що подобається?
- Подобається сюжет із фільму “Слуга народу”, де ви хвацько вхопили автомата і розстріляли парламентарів, за те, що вони слугували своїй кишені, а не державі.
Ззаду підійшов Баканов, вхопив мене за вухо і як ревне:
- Ти як з Президентом розмовляєш? Зараз одведу тебе в душогубку і розкажу як треба балакати з гарантом Конституції!
- Ой! - вигукнув я від несподіванки.- Відпусти, зарізяко! Я ж тут в гостях, наче, а не в твоїй приватній катівні!
Відпустив, але гарчати не перестав, ще й супиться як середа на п’ятницю.
Довго мовчав очільник держави, дуже довго. Роздумував - чи я голослівний критикан, якого треба тут таки й стратити, чи змучений реформами несвідомий громадянин, який втратив терпець і довіру до влади.
- Але ж є й позитивні зміни, такі, які дадуть поштовх розвиткові держави,- нарешті вичавив з себе Зеленський.
- Наприклад?
- Закрили телевізійні канали, які паплюжать Україну, скоро і Шарієві рота заліпимо. Навіть патріотам України сподобався такий державницький акт. А ще будуємо дороги, потроху крутимо роги суддям, укріплюємо армію...
А я дожував лобстера, скрушно зітхнув і подумав: “Не доживу, мабуть, до тієї благодаті, яку будує нинішня влада. Не вистачить ні здоров’я, ні готівки аби оплачувати усі ті реформи. Я б згодився ще трохи потерпіти в цей складний час, коли Росія веде проти нас неоголошену війну, і сумирно тягнути лямку нестатків скільки треба, якщо б так само чинили і владоможці. Але єдине що бачу - стотисячні зарплати чиновників, які окупували владні корита, повний законодавчий розгардіяш та зарослі бур’янами землі у власному селі.
Вимирає мій народ, зникає худоба, більшає покинутих напризволяще хат, а молодь масово втікає куди очі бачать.
Не при Януковичу та Порошенкові закрили сільську амбулаторію та ветаптеку. Саме при Зеленському відмінили половину рейсових маршрутів, які курсують через село, а в школі ліквідували старші класи. А ціни на комуналку та продукти харчування виросли так, що ніякими благими намірами та реформами цю прірву між очікуваннями громади та обіцянками керівників держави вже не затулити...
Я прокинувся, потягнувся, наче кіт на осонні, та визирнув у вікно. А там!..
А там прилетіли гуси з вирію, у небі пропливло двійко чапель, з дупла старого каштана долинає сюрчання шпака. А коти нявчать так, що чути на усе село.
Прийшла весна. І хай ще лежить сніг, який випав учора, але стало тепло, за тиждень буде рівнодення. Небавом надійде напружена пора весняних робіт. І часу ламати голову над реформами та слухати телевізійні казки політичних балаболок вже не буде. А буде оранка, буде сівба, буде цілодобове длубання у святій землі та робота в садку.
От тільки й досі не можу зрозуміти: з якого дива мені наснився Зеленський зі своєю компанією? Може - до гарного урожаю? Як ви гадаєте?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
