Ти ще певно не знаєш про те, що скажеш,
Коли відпускатимеш все, що тримала,
Про човни, які тонуть без екіпажу,
Про те, що насправді потрібно так мало.

Не знаєш про те, що твій розпач давно пішов,
Про те, що ці скрині залізні давно пусті,
Це тебе малюють на стінах усіх церков,
Це тобі пишуть наївні вірші у стіл.

Ти ще не знаєш про те, що усе дарма,
Що більше нікуди бігти, текти, рости,
Що у тебе нікого, крім себе нема,
Не знаєш про те, що для нього є тільки ти.

Що чути твій голос - його найбільша потреба,
Так само не знаєш про жодні події і дати,
Як він засинає з думками про тебе,
Але тобі це навряд чи потрібно знати.