Попса нівечить ще незрілі душі
і рок із хеві метлом на коні.
Інертні стали ми, якісь байдужі,
народжується нове… з маячні.

Лісного сонця зараз не почути,
в неволі як співали диваки!
Прийшла свобода і… зміліли люди,
вульгарні в моді нині співаки.

Яка там суть, лиш виродження зойки,
а знаменитий той, хто захворів.
На сцені він трясеться й дико ойка
без совісті, без честі, без штанів…

Де пісня, що співати б закортіло
і на віки слова запам’ятать?!
Вони ж волають про шматочок тіла,
яке так хоче з кимось… переспать.

Нахабно і бездарно, як з похмілля,
для важності додавши хрипоти,
мішками сіють, як кохання зілля,
дурману суміш ту і блекоти.

В прозорих пелеринках чи без статі
голосять, оголившись без причин,
без віри і найменшого поняття
в тепло жінок і мужність у мужчин.

Щоденно із усіх телеекранів
ми безсоромність чуємо тупу –
солісти вперто сиплють сіль на рани,
перетворивши мед в густу ропу…

13.08.2018

* За мотивами присвяти Валентина Гафта Юрію Візбору.