без жодного сліду я йду по піску,
без жодного звуку чую пісню гірку,
я бачу лиш пальці,що ховають в долоні
безпомічну жертву в материнському лоні....

між труною й колискою-павутиння надії
й заковані в мури "безмежні" надії,
що гинуть від лібідо маси людей
під тиском задухи закритих дверей...

мої вени стали притулком для крові,
поглинутій раком у тебе в полоні,
що прагне втекти від забутих думок,
що тягнуть мене в мертвочорний куток...

моє серце-голе поле розбитих ілюзій,
що жило лиш хаосом жорстоких дифузій,
що пило до дна свою смерть наче долю,
що бігло щосили від нестерпного болю...

знесилене тіло мого хворого страху
страждає і стогне серед попилу й праху,
чи шукає він жертву, чи шукає він тло,
на якому б посіяв гріховне зерно???

останній подих назустріч смерті...
останні фрази давно вже стерті...
останній біль давно вже стих...
світ жив без тебе...і ти без них....