Коли б змінився час, а не закон,
який до заскорузлості– первісний,
безсовісно нахабний і зловмисний,
життя б не виставлялося на кон!

Знов «Поділи все – і володарюй!»:
той самий принцип між держав стаґнує.
А час – той самий – рабство проґрамує:
«Іди на ринок праці – й не горюй!»

Над нами – влада, сильна і нова.
Шукає свіжий зміст, недалеченька.
Чекає крові! Мало їй Шевченка!
Їй подавай – сучасніші слова!

А чим новіші лю́дські «кров» і «страх»,
якими зло вмивало й утирало,
й рабами, як волами, час орало, –
від свіжого поняття «оліґарх»?

Хто цей один, якого чорна тьма
ордою прихвоснів усі «нички́» посіла?
Невже в грабіжництві й злодійстві справжня сила?
Прийшов, накрав – а сліду вже й нема!

А ми – сьогодні й після смерті – ми
вручаємо «карт-бланші» і «страховки»
і всі права – у чорні лапи вовка,
що втік від політичної тюрми!

Ми голосуємо за «кожен день – назад!»,
за виродків, перевертнів з народу,
за вірну зраду й смерть-винагороду!
Ми винні всі, що оліґарх – наш кат!

А вихід є: лише змінити нас!
А не закон, що Всесвіт реґулює!
Протестувати! Хай не штабелює
нас цей «новий» оліґархічний час!

3 серпня 2003 р., Богдани́