ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.26
22:20
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».
2024.11.26
18:55
Із старого замку в новий
пролягає дорога,
яку важко знайти.
На руїнах старого замку
проростає пшениця,
а новий недобудований.
Він стоїть здебільшого
у людській фантазії.
пролягає дорога,
яку важко знайти.
На руїнах старого замку
проростає пшениця,
а новий недобудований.
Він стоїть здебільшого
у людській фантазії.
2024.11.26
12:21
Стоїмо на межі зими.
Пухом білим спадає тиша.
Ти за руку мене візьми,
Може, стане тоді тепліше.
Бо за коміром перший сніг,
А попереду лід тонкий, ну
Ти скажи - це лише ві сні,
Пухом білим спадає тиша.
Ти за руку мене візьми,
Може, стане тоді тепліше.
Бо за коміром перший сніг,
А попереду лід тонкий, ну
Ти скажи - це лише ві сні,
2024.11.26
10:29
Ти вхолоди мене, не грій
Бо надто вже сердитий
І запроси осинний рій
Найкращий, іменитий…
А ті, хто поруч, без імен,
Залиш без преміальних —
І хай послухають «Кармен»
Вже нишком у вітальні…
Бо надто вже сердитий
І запроси осинний рій
Найкращий, іменитий…
А ті, хто поруч, без імен,
Залиш без преміальних —
І хай послухають «Кармен»
Вже нишком у вітальні…
2024.11.26
09:48
Я був уражений темрявою з якої починався світ...
Ні, постривайте...
Я скрадався по сходах залишаючи балаган ярмарку
Допоки не почув ледь тихе відлуння власних кроків,
І вже тоді я прочинив важкі різьблені двері до театральної зали.
Ось тоді, я був ур
Ні, постривайте...
Я скрадався по сходах залишаючи балаган ярмарку
Допоки не почув ледь тихе відлуння власних кроків,
І вже тоді я прочинив важкі різьблені двері до театральної зали.
Ось тоді, я був ур
2024.11.26
05:44
Ступаєш, враже, по степах,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
шукаєш прихистку? Не буде.
Тут козаки, тут вільні люди –
це плоть від плоті з праху прах
яких веде Сірка правиця,
є трохи часу, схаменися,
нехай в твоїх пустих очах
ще блискітка надії тліє,
2024.11.26
05:03
Там, де тісняться каштани кронисті
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
Та сутеніти раніше стає, –
Місячне світло сочиться крізь листя
І осяває обличчя твоє.
Пахне приємно волосся білясте
І не зникає з очей яснота, –
Серце закохане повниться щастям,
Бо роз’єднати не можу уста...
2024.11.25
21:02
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2024.11.25
16:54
думки - листя
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Битва під Браїловим 1666 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Битва під Браїловим 1666 року
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Навідатись додому іноді поривались.
Та ж там їх Брюховецький найперше і знайде.
Його все більше й більше попід Москву хилило,
Бо хто ж за нього стане, як встануть козаки?
А москалі із ляхом в Андрусові ділили
Нещасну Україну уздовж Дніпра-ріки.
Питається: за віщо тоді ми воювали,
Як нашу землю ділять, нас не питаючи?
Ми ж ту Москву у поміч супроти ляха звали,
Тепер же вона чинить, неначе тать вночі.
Уже на Дорошенка все більш надії мали,
Що на Правобережжі наводив трохи лад.
Як він усе поверне, з надією чекали.
- Ну, що, підемо в поміч? – питав Миколу брат,-
Чого отут сидіти даремно виглядати?
Можливо, шабель наших йому й не вистача.
Погодився Микола: - А що, ходімо, брате.
Чого в Січі без діла ми маємо стирчать?
Зібралися обидва. А що їм там збирати?
На плечі торбу добру та шабля у руках
І, хоч би й на край світу вже можна виступати
Та сподіватись: доля щаслива там чека.
Була дорога дальня і досить неспокійна,
Бо татарва ордою знов шастала кругом,
Адже її годують оті постійні війни,
Десь паленим запахло – вже вони й тут бігом.
Хоча брати і злились та добре розуміли,
Що без татар, напевно, ніяк не обійтись.
Якби їх проти ляхів тепер не запросили,
Вони би спільно з ляхом сюди би подались.
А ляхи, за тим часом, все більше нахабніли,
Король відправив військо в Поділля на постій.
Тут люди і без того вже ледве животіли,
А то ще й жовнір буде шматок хапати твій.
Поки брати, нарешті, дістались Чигирина,
Уже корогви перші в Поділля прибули,
Вже на міста і села розклали ту повинність,
Щоб люди цілу зиму їх годувать могли.
Обуривсь люд від того: просили, вимагали,
Бо й так уже зазнали наруги через край.
Хто міг, майно хапали, в Волощину тікали,
Повернуться, лиш трохи розвидниться, нехай.
Дізнавшись такі вісті, зібралася старшина,
Щоб рішення прийняти, як саме учинить.
Рішили, що козацтво всіх ляхів тих повинне
Геть виперти з Поділля і більше не пустить.
Тож козаки й татари взялись тіснить поволі
Усе те ляське військо, щоб й духу не було.
Нехай себе годують і гріються у полі…
А тут з Маховським військо і основне прийшло.
Побачивши, що місця нема їм на Поділлі,
Рішив Маховський просто - кордони обійти.
Рішив, що мав достатньо попід рукою сили,
Щоб покарати хлопів, порядок навести.
Подався на Браїлов, щоб звідти Дорошенку
Удар нанести й потім за спротив покарать.
А той не став чекати, подумав хорошенько
Й рішив на марші ляхам удар стрімкий завдать.
Ішли полки козацькі, орда котила полем,
Збивали сніг, бо ж грудень у розпалі стояв.
Усе живе від того ховалося навколо.
Браїлова дістались. Маховський не чекав
Того стрімкого лету, хоч, звісно, готувався.
Йшов табором по полю, готовий до атак.
Але на таку силу ніяк не сподівався,
Узявся боронитись у відчаї. Однак,
Побачив, що нелегко із ворогом змагатись,
Прикривши шлях загоном, до річки відступив.
Став на льоду, корогвам велів приготуватись,
Ударити з розбігу на ворога хотів.
Микола із Максимом ішли в полку козацькім,
Коли ворожий табір обсіла татарва,
Металася навколо та налітала хвацько.
Та здобичі своєї ніколи не взіва.
Полки спинились в полі, чекаючи сигналу,
Аби атакувати ворожий табір…Та
Наказу Дорошенка, мабуть, дарма чекали.
Полки у бій кидати Петро чомусь не став.
Все позирав здалека, що діється у ляхів.
Мав щось своє на думці, нікому не казав.
Ті рухались поволі перед ордою шляхом,
Хоча і огризались та рухались назад.
І постріли, і крики далеко вже лунали,
Став гетьман шикувати в шеренги козаків,
Велів аби мушкети усі наготували.
Кінні корогви вивів, поставив із боків.
Стоїть козаче військо, чекаючи сигналу.
Десь там понад рікою туманом сніг встає.
Ледь чутні звуки бою здалека долинали.
Чого чекає гетьман, наказу не дає?
І раптом якось стрімко все стало наближатись,
Із-за горбів з’явилась нажахана орда.
Корогви ляські, видно, почали розгортатись,
А в них , як розженуться, такий важкий удар.
Орда летіла полем, втікаючи, все ближче.
Вже злякані обличчя Максим міг розглядіть.
Ще трохи і шеренги вона козацькі знищить,
А ляхам залишиться лиш козаків добить.
Та, наче в мить останню, орда враз розчахнулась,
Метнулась в різні боки і перед козаків,
Постала ляська лава, що саме розгорнулась
І вал той полем стрімко назустріч їм котив.
Команда пролунала і вдарили мушкети,
А потім ще і ще раз…немов коса пройшла.
Валились коні, люди…Спинитися б…Та де там,
Так просто зупинитись вже лава не могла.
А тут орда вернулась і ляхів знов обсіла.
Тепер уже не військо, тепер уже юрму.
За дві години бою лягла вся ляська сила.
Якщо уже пробитись тоді вдалось кому,
То їх татари гнали до Летичева, кажуть.
Максим того не бачив, бо ж він не на коні.
Їх з братом не дістала тоді ні шабля вража,
Ні куля. Пощастило, як кажуть, на війні.
Із ляхів, хто лишився, той у ясир потрапив.
І сам Маховський також ясиром в Крим пішов.
Орда на усю здобич свою наклала лапу,
А потім розбрелася по всій окрузі знов,
Збираючи для себе за поміч звичну плату.
Полісся і Поділля, Волинь і аж по Львів.
Десяткам тисяч, кажуть, прийшлось ясиром стати,
Як то уже бувало колись в часи старі.
А що міг Дорошенко? То ж вже не Україна,
Ще Хмель ті землі мусив полякам відступить.
Хоча там українці всі, як одна людина
І їм за прорахунки доводиться платить.
Аби того не бачить. Аби того не чути,
Як плаче від наруги і відчаю земля.
Прийшлось братам до Січі своєї повернути,
На ті усі події дивитися здаля.
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Навідатись додому іноді поривались.
Та ж там їх Брюховецький найперше і знайде.
Його все більше й більше попід Москву хилило,
Бо хто ж за нього стане, як встануть козаки?
А москалі із ляхом в Андрусові ділили
Нещасну Україну уздовж Дніпра-ріки.
Питається: за віщо тоді ми воювали,
Як нашу землю ділять, нас не питаючи?
Ми ж ту Москву у поміч супроти ляха звали,
Тепер же вона чинить, неначе тать вночі.
Уже на Дорошенка все більш надії мали,
Що на Правобережжі наводив трохи лад.
Як він усе поверне, з надією чекали.
- Ну, що, підемо в поміч? – питав Миколу брат,-
Чого отут сидіти даремно виглядати?
Можливо, шабель наших йому й не вистача.
Погодився Микола: - А що, ходімо, брате.
Чого в Січі без діла ми маємо стирчать?
Зібралися обидва. А що їм там збирати?
На плечі торбу добру та шабля у руках
І, хоч би й на край світу вже можна виступати
Та сподіватись: доля щаслива там чека.
Була дорога дальня і досить неспокійна,
Бо татарва ордою знов шастала кругом,
Адже її годують оті постійні війни,
Десь паленим запахло – вже вони й тут бігом.
Хоча брати і злились та добре розуміли,
Що без татар, напевно, ніяк не обійтись.
Якби їх проти ляхів тепер не запросили,
Вони би спільно з ляхом сюди би подались.
А ляхи, за тим часом, все більше нахабніли,
Король відправив військо в Поділля на постій.
Тут люди і без того вже ледве животіли,
А то ще й жовнір буде шматок хапати твій.
Поки брати, нарешті, дістались Чигирина,
Уже корогви перші в Поділля прибули,
Вже на міста і села розклали ту повинність,
Щоб люди цілу зиму їх годувать могли.
Обуривсь люд від того: просили, вимагали,
Бо й так уже зазнали наруги через край.
Хто міг, майно хапали, в Волощину тікали,
Повернуться, лиш трохи розвидниться, нехай.
Дізнавшись такі вісті, зібралася старшина,
Щоб рішення прийняти, як саме учинить.
Рішили, що козацтво всіх ляхів тих повинне
Геть виперти з Поділля і більше не пустить.
Тож козаки й татари взялись тіснить поволі
Усе те ляське військо, щоб й духу не було.
Нехай себе годують і гріються у полі…
А тут з Маховським військо і основне прийшло.
Побачивши, що місця нема їм на Поділлі,
Рішив Маховський просто - кордони обійти.
Рішив, що мав достатньо попід рукою сили,
Щоб покарати хлопів, порядок навести.
Подався на Браїлов, щоб звідти Дорошенку
Удар нанести й потім за спротив покарать.
А той не став чекати, подумав хорошенько
Й рішив на марші ляхам удар стрімкий завдать.
Ішли полки козацькі, орда котила полем,
Збивали сніг, бо ж грудень у розпалі стояв.
Усе живе від того ховалося навколо.
Браїлова дістались. Маховський не чекав
Того стрімкого лету, хоч, звісно, готувався.
Йшов табором по полю, готовий до атак.
Але на таку силу ніяк не сподівався,
Узявся боронитись у відчаї. Однак,
Побачив, що нелегко із ворогом змагатись,
Прикривши шлях загоном, до річки відступив.
Став на льоду, корогвам велів приготуватись,
Ударити з розбігу на ворога хотів.
Микола із Максимом ішли в полку козацькім,
Коли ворожий табір обсіла татарва,
Металася навколо та налітала хвацько.
Та здобичі своєї ніколи не взіва.
Полки спинились в полі, чекаючи сигналу,
Аби атакувати ворожий табір…Та
Наказу Дорошенка, мабуть, дарма чекали.
Полки у бій кидати Петро чомусь не став.
Все позирав здалека, що діється у ляхів.
Мав щось своє на думці, нікому не казав.
Ті рухались поволі перед ордою шляхом,
Хоча і огризались та рухались назад.
І постріли, і крики далеко вже лунали,
Став гетьман шикувати в шеренги козаків,
Велів аби мушкети усі наготували.
Кінні корогви вивів, поставив із боків.
Стоїть козаче військо, чекаючи сигналу.
Десь там понад рікою туманом сніг встає.
Ледь чутні звуки бою здалека долинали.
Чого чекає гетьман, наказу не дає?
І раптом якось стрімко все стало наближатись,
Із-за горбів з’явилась нажахана орда.
Корогви ляські, видно, почали розгортатись,
А в них , як розженуться, такий важкий удар.
Орда летіла полем, втікаючи, все ближче.
Вже злякані обличчя Максим міг розглядіть.
Ще трохи і шеренги вона козацькі знищить,
А ляхам залишиться лиш козаків добить.
Та, наче в мить останню, орда враз розчахнулась,
Метнулась в різні боки і перед козаків,
Постала ляська лава, що саме розгорнулась
І вал той полем стрімко назустріч їм котив.
Команда пролунала і вдарили мушкети,
А потім ще і ще раз…немов коса пройшла.
Валились коні, люди…Спинитися б…Та де там,
Так просто зупинитись вже лава не могла.
А тут орда вернулась і ляхів знов обсіла.
Тепер уже не військо, тепер уже юрму.
За дві години бою лягла вся ляська сила.
Якщо уже пробитись тоді вдалось кому,
То їх татари гнали до Летичева, кажуть.
Максим того не бачив, бо ж він не на коні.
Їх з братом не дістала тоді ні шабля вража,
Ні куля. Пощастило, як кажуть, на війні.
Із ляхів, хто лишився, той у ясир потрапив.
І сам Маховський також ясиром в Крим пішов.
Орда на усю здобич свою наклала лапу,
А потім розбрелася по всій окрузі знов,
Збираючи для себе за поміч звичну плату.
Полісся і Поділля, Волинь і аж по Львів.
Десяткам тисяч, кажуть, прийшлось ясиром стати,
Як то уже бувало колись в часи старі.
А що міг Дорошенко? То ж вже не Україна,
Ще Хмель ті землі мусив полякам відступить.
Хоча там українці всі, як одна людина
І їм за прорахунки доводиться платить.
Аби того не бачить. Аби того не чути,
Як плаче від наруги і відчаю земля.
Прийшлось братам до Січі своєї повернути,
На ті усі події дивитися здаля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію