Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає завжди стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає завжди стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Битва під Браїловим 1666 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Битва під Браїловим 1666 року
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Навідатись додому іноді поривались.
Та ж там їх Брюховецький найперше і знайде.
Його все більше й більше попід Москву хилило,
Бо хто ж за нього стане, як встануть козаки?
А москалі із ляхом в Андрусові ділили
Нещасну Україну уздовж Дніпра-ріки.
Питається: за віщо тоді ми воювали,
Як нашу землю ділять, нас не питаючи?
Ми ж ту Москву у поміч супроти ляха звали,
Тепер же вона чинить, неначе тать вночі.
Уже на Дорошенка все більш надії мали,
Що на Правобережжі наводив трохи лад.
Як він усе поверне, з надією чекали.
- Ну, що, підемо в поміч? – питав Миколу брат,-
Чого отут сидіти даремно виглядати?
Можливо, шабель наших йому й не вистача.
Погодився Микола: - А що, ходімо, брате.
Чого в Січі без діла ми маємо стирчать?
Зібралися обидва. А що їм там збирати?
На плечі торбу добру та шабля у руках
І, хоч би й на край світу вже можна виступати
Та сподіватись: доля щаслива там чека.
Була дорога дальня і досить неспокійна,
Бо татарва ордою знов шастала кругом,
Адже її годують оті постійні війни,
Десь паленим запахло – вже вони й тут бігом.
Хоча брати і злились та добре розуміли,
Що без татар, напевно, ніяк не обійтись.
Якби їх проти ляхів тепер не запросили,
Вони би спільно з ляхом сюди би подались.
А ляхи, за тим часом, все більше нахабніли,
Король відправив військо в Поділля на постій.
Тут люди і без того вже ледве животіли,
А то ще й жовнір буде шматок хапати твій.
Поки брати, нарешті, дістались Чигирина,
Уже корогви перші в Поділля прибули,
Вже на міста і села розклали ту повинність,
Щоб люди цілу зиму їх годувать могли.
Обуривсь люд від того: просили, вимагали,
Бо й так уже зазнали наруги через край.
Хто міг, майно хапали, в Волощину тікали,
Повернуться, лиш трохи розвидниться, нехай.
Дізнавшись такі вісті, зібралася старшина,
Щоб рішення прийняти, як саме учинить.
Рішили, що козацтво всіх ляхів тих повинне
Геть виперти з Поділля і більше не пустить.
Тож козаки й татари взялись тіснить поволі
Усе те ляське військо, щоб й духу не було.
Нехай себе годують і гріються у полі…
А тут з Маховським військо і основне прийшло.
Побачивши, що місця нема їм на Поділлі,
Рішив Маховський просто - кордони обійти.
Рішив, що мав достатньо попід рукою сили,
Щоб покарати хлопів, порядок навести.
Подався на Браїлов, щоб звідти Дорошенку
Удар нанести й потім за спротив покарать.
А той не став чекати, подумав хорошенько
Й рішив на марші ляхам удар стрімкий завдать.
Ішли полки козацькі, орда котила полем,
Збивали сніг, бо ж грудень у розпалі стояв.
Усе живе від того ховалося навколо.
Браїлова дістались. Маховський не чекав
Того стрімкого лету, хоч, звісно, готувався.
Йшов табором по полю, готовий до атак.
Але на таку силу ніяк не сподівався,
Узявся боронитись у відчаї. Однак,
Побачив, що нелегко із ворогом змагатись,
Прикривши шлях загоном, до річки відступив.
Став на льоду, корогвам велів приготуватись,
Ударити з розбігу на ворога хотів.
Микола із Максимом ішли в полку козацькім,
Коли ворожий табір обсіла татарва,
Металася навколо та налітала хвацько.
Та здобичі своєї ніколи не взіва.
Полки спинились в полі, чекаючи сигналу,
Аби атакувати ворожий табір…Та
Наказу Дорошенка, мабуть, дарма чекали.
Полки у бій кидати Петро чомусь не став.
Все позирав здалека, що діється у ляхів.
Мав щось своє на думці, нікому не казав.
Ті рухались поволі перед ордою шляхом,
Хоча і огризались та рухались назад.
І постріли, і крики далеко вже лунали,
Став гетьман шикувати в шеренги козаків,
Велів аби мушкети усі наготували.
Кінні корогви вивів, поставив із боків.
Стоїть козаче військо, чекаючи сигналу.
Десь там понад рікою туманом сніг встає.
Ледь чутні звуки бою здалека долинали.
Чого чекає гетьман, наказу не дає?
І раптом якось стрімко все стало наближатись,
Із-за горбів з’явилась нажахана орда.
Корогви ляські, видно, почали розгортатись,
А в них , як розженуться, такий важкий удар.
Орда летіла полем, втікаючи, все ближче.
Вже злякані обличчя Максим міг розглядіть.
Ще трохи і шеренги вона козацькі знищить,
А ляхам залишиться лиш козаків добить.
Та, наче в мить останню, орда враз розчахнулась,
Метнулась в різні боки і перед козаків,
Постала ляська лава, що саме розгорнулась
І вал той полем стрімко назустріч їм котив.
Команда пролунала і вдарили мушкети,
А потім ще і ще раз…немов коса пройшла.
Валились коні, люди…Спинитися б…Та де там,
Так просто зупинитись вже лава не могла.
А тут орда вернулась і ляхів знов обсіла.
Тепер уже не військо, тепер уже юрму.
За дві години бою лягла вся ляська сила.
Якщо уже пробитись тоді вдалось кому,
То їх татари гнали до Летичева, кажуть.
Максим того не бачив, бо ж він не на коні.
Їх з братом не дістала тоді ні шабля вража,
Ні куля. Пощастило, як кажуть, на війні.
Із ляхів, хто лишився, той у ясир потрапив.
І сам Маховський також ясиром в Крим пішов.
Орда на усю здобич свою наклала лапу,
А потім розбрелася по всій окрузі знов,
Збираючи для себе за поміч звичну плату.
Полісся і Поділля, Волинь і аж по Львів.
Десяткам тисяч, кажуть, прийшлось ясиром стати,
Як то уже бувало колись в часи старі.
А що міг Дорошенко? То ж вже не Україна,
Ще Хмель ті землі мусив полякам відступить.
Хоча там українці всі, як одна людина
І їм за прорахунки доводиться платить.
Аби того не бачить. Аби того не чути,
Як плаче від наруги і відчаю земля.
Прийшлось братам до Січі своєї повернути,
На ті усі події дивитися здаля.
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Навідатись додому іноді поривались.
Та ж там їх Брюховецький найперше і знайде.
Його все більше й більше попід Москву хилило,
Бо хто ж за нього стане, як встануть козаки?
А москалі із ляхом в Андрусові ділили
Нещасну Україну уздовж Дніпра-ріки.
Питається: за віщо тоді ми воювали,
Як нашу землю ділять, нас не питаючи?
Ми ж ту Москву у поміч супроти ляха звали,
Тепер же вона чинить, неначе тать вночі.
Уже на Дорошенка все більш надії мали,
Що на Правобережжі наводив трохи лад.
Як він усе поверне, з надією чекали.
- Ну, що, підемо в поміч? – питав Миколу брат,-
Чого отут сидіти даремно виглядати?
Можливо, шабель наших йому й не вистача.
Погодився Микола: - А що, ходімо, брате.
Чого в Січі без діла ми маємо стирчать?
Зібралися обидва. А що їм там збирати?
На плечі торбу добру та шабля у руках
І, хоч би й на край світу вже можна виступати
Та сподіватись: доля щаслива там чека.
Була дорога дальня і досить неспокійна,
Бо татарва ордою знов шастала кругом,
Адже її годують оті постійні війни,
Десь паленим запахло – вже вони й тут бігом.
Хоча брати і злились та добре розуміли,
Що без татар, напевно, ніяк не обійтись.
Якби їх проти ляхів тепер не запросили,
Вони би спільно з ляхом сюди би подались.
А ляхи, за тим часом, все більше нахабніли,
Король відправив військо в Поділля на постій.
Тут люди і без того вже ледве животіли,
А то ще й жовнір буде шматок хапати твій.
Поки брати, нарешті, дістались Чигирина,
Уже корогви перші в Поділля прибули,
Вже на міста і села розклали ту повинність,
Щоб люди цілу зиму їх годувать могли.
Обуривсь люд від того: просили, вимагали,
Бо й так уже зазнали наруги через край.
Хто міг, майно хапали, в Волощину тікали,
Повернуться, лиш трохи розвидниться, нехай.
Дізнавшись такі вісті, зібралася старшина,
Щоб рішення прийняти, як саме учинить.
Рішили, що козацтво всіх ляхів тих повинне
Геть виперти з Поділля і більше не пустить.
Тож козаки й татари взялись тіснить поволі
Усе те ляське військо, щоб й духу не було.
Нехай себе годують і гріються у полі…
А тут з Маховським військо і основне прийшло.
Побачивши, що місця нема їм на Поділлі,
Рішив Маховський просто - кордони обійти.
Рішив, що мав достатньо попід рукою сили,
Щоб покарати хлопів, порядок навести.
Подався на Браїлов, щоб звідти Дорошенку
Удар нанести й потім за спротив покарать.
А той не став чекати, подумав хорошенько
Й рішив на марші ляхам удар стрімкий завдать.
Ішли полки козацькі, орда котила полем,
Збивали сніг, бо ж грудень у розпалі стояв.
Усе живе від того ховалося навколо.
Браїлова дістались. Маховський не чекав
Того стрімкого лету, хоч, звісно, готувався.
Йшов табором по полю, готовий до атак.
Але на таку силу ніяк не сподівався,
Узявся боронитись у відчаї. Однак,
Побачив, що нелегко із ворогом змагатись,
Прикривши шлях загоном, до річки відступив.
Став на льоду, корогвам велів приготуватись,
Ударити з розбігу на ворога хотів.
Микола із Максимом ішли в полку козацькім,
Коли ворожий табір обсіла татарва,
Металася навколо та налітала хвацько.
Та здобичі своєї ніколи не взіва.
Полки спинились в полі, чекаючи сигналу,
Аби атакувати ворожий табір…Та
Наказу Дорошенка, мабуть, дарма чекали.
Полки у бій кидати Петро чомусь не став.
Все позирав здалека, що діється у ляхів.
Мав щось своє на думці, нікому не казав.
Ті рухались поволі перед ордою шляхом,
Хоча і огризались та рухались назад.
І постріли, і крики далеко вже лунали,
Став гетьман шикувати в шеренги козаків,
Велів аби мушкети усі наготували.
Кінні корогви вивів, поставив із боків.
Стоїть козаче військо, чекаючи сигналу.
Десь там понад рікою туманом сніг встає.
Ледь чутні звуки бою здалека долинали.
Чого чекає гетьман, наказу не дає?
І раптом якось стрімко все стало наближатись,
Із-за горбів з’явилась нажахана орда.
Корогви ляські, видно, почали розгортатись,
А в них , як розженуться, такий важкий удар.
Орда летіла полем, втікаючи, все ближче.
Вже злякані обличчя Максим міг розглядіть.
Ще трохи і шеренги вона козацькі знищить,
А ляхам залишиться лиш козаків добить.
Та, наче в мить останню, орда враз розчахнулась,
Метнулась в різні боки і перед козаків,
Постала ляська лава, що саме розгорнулась
І вал той полем стрімко назустріч їм котив.
Команда пролунала і вдарили мушкети,
А потім ще і ще раз…немов коса пройшла.
Валились коні, люди…Спинитися б…Та де там,
Так просто зупинитись вже лава не могла.
А тут орда вернулась і ляхів знов обсіла.
Тепер уже не військо, тепер уже юрму.
За дві години бою лягла вся ляська сила.
Якщо уже пробитись тоді вдалось кому,
То їх татари гнали до Летичева, кажуть.
Максим того не бачив, бо ж він не на коні.
Їх з братом не дістала тоді ні шабля вража,
Ні куля. Пощастило, як кажуть, на війні.
Із ляхів, хто лишився, той у ясир потрапив.
І сам Маховський також ясиром в Крим пішов.
Орда на усю здобич свою наклала лапу,
А потім розбрелася по всій окрузі знов,
Збираючи для себе за поміч звичну плату.
Полісся і Поділля, Волинь і аж по Львів.
Десяткам тисяч, кажуть, прийшлось ясиром стати,
Як то уже бувало колись в часи старі.
А що міг Дорошенко? То ж вже не Україна,
Ще Хмель ті землі мусив полякам відступить.
Хоча там українці всі, як одна людина
І їм за прорахунки доводиться платить.
Аби того не бачить. Аби того не чути,
Як плаче від наруги і відчаю земля.
Прийшлось братам до Січі своєї повернути,
На ті усі події дивитися здаля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
