Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Битва під Браїловим 1666 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Битва під Браїловим 1666 року
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Навідатись додому іноді поривались.
Та ж там їх Брюховецький найперше і знайде.
Його все більше й більше попід Москву хилило,
Бо хто ж за нього стане, як встануть козаки?
А москалі із ляхом в Андрусові ділили
Нещасну Україну уздовж Дніпра-ріки.
Питається: за віщо тоді ми воювали,
Як нашу землю ділять, нас не питаючи?
Ми ж ту Москву у поміч супроти ляха звали,
Тепер же вона чинить, неначе тать вночі.
Уже на Дорошенка все більш надії мали,
Що на Правобережжі наводив трохи лад.
Як він усе поверне, з надією чекали.
- Ну, що, підемо в поміч? – питав Миколу брат,-
Чого отут сидіти даремно виглядати?
Можливо, шабель наших йому й не вистача.
Погодився Микола: - А що, ходімо, брате.
Чого в Січі без діла ми маємо стирчать?
Зібралися обидва. А що їм там збирати?
На плечі торбу добру та шабля у руках
І, хоч би й на край світу вже можна виступати
Та сподіватись: доля щаслива там чека.
Була дорога дальня і досить неспокійна,
Бо татарва ордою знов шастала кругом,
Адже її годують оті постійні війни,
Десь паленим запахло – вже вони й тут бігом.
Хоча брати і злились та добре розуміли,
Що без татар, напевно, ніяк не обійтись.
Якби їх проти ляхів тепер не запросили,
Вони би спільно з ляхом сюди би подались.
А ляхи, за тим часом, все більше нахабніли,
Король відправив військо в Поділля на постій.
Тут люди і без того вже ледве животіли,
А то ще й жовнір буде шматок хапати твій.
Поки брати, нарешті, дістались Чигирина,
Уже корогви перші в Поділля прибули,
Вже на міста і села розклали ту повинність,
Щоб люди цілу зиму їх годувать могли.
Обуривсь люд від того: просили, вимагали,
Бо й так уже зазнали наруги через край.
Хто міг, майно хапали, в Волощину тікали,
Повернуться, лиш трохи розвидниться, нехай.
Дізнавшись такі вісті, зібралася старшина,
Щоб рішення прийняти, як саме учинить.
Рішили, що козацтво всіх ляхів тих повинне
Геть виперти з Поділля і більше не пустить.
Тож козаки й татари взялись тіснить поволі
Усе те ляське військо, щоб й духу не було.
Нехай себе годують і гріються у полі…
А тут з Маховським військо і основне прийшло.
Побачивши, що місця нема їм на Поділлі,
Рішив Маховський просто - кордони обійти.
Рішив, що мав достатньо попід рукою сили,
Щоб покарати хлопів, порядок навести.
Подався на Браїлов, щоб звідти Дорошенку
Удар нанести й потім за спротив покарать.
А той не став чекати, подумав хорошенько
Й рішив на марші ляхам удар стрімкий завдать.
Ішли полки козацькі, орда котила полем,
Збивали сніг, бо ж грудень у розпалі стояв.
Усе живе від того ховалося навколо.
Браїлова дістались. Маховський не чекав
Того стрімкого лету, хоч, звісно, готувався.
Йшов табором по полю, готовий до атак.
Але на таку силу ніяк не сподівався,
Узявся боронитись у відчаї. Однак,
Побачив, що нелегко із ворогом змагатись,
Прикривши шлях загоном, до річки відступив.
Став на льоду, корогвам велів приготуватись,
Ударити з розбігу на ворога хотів.
Микола із Максимом ішли в полку козацькім,
Коли ворожий табір обсіла татарва,
Металася навколо та налітала хвацько.
Та здобичі своєї ніколи не взіва.
Полки спинились в полі, чекаючи сигналу,
Аби атакувати ворожий табір…Та
Наказу Дорошенка, мабуть, дарма чекали.
Полки у бій кидати Петро чомусь не став.
Все позирав здалека, що діється у ляхів.
Мав щось своє на думці, нікому не казав.
Ті рухались поволі перед ордою шляхом,
Хоча і огризались та рухались назад.
І постріли, і крики далеко вже лунали,
Став гетьман шикувати в шеренги козаків,
Велів аби мушкети усі наготували.
Кінні корогви вивів, поставив із боків.
Стоїть козаче військо, чекаючи сигналу.
Десь там понад рікою туманом сніг встає.
Ледь чутні звуки бою здалека долинали.
Чого чекає гетьман, наказу не дає?
І раптом якось стрімко все стало наближатись,
Із-за горбів з’явилась нажахана орда.
Корогви ляські, видно, почали розгортатись,
А в них , як розженуться, такий важкий удар.
Орда летіла полем, втікаючи, все ближче.
Вже злякані обличчя Максим міг розглядіть.
Ще трохи і шеренги вона козацькі знищить,
А ляхам залишиться лиш козаків добить.
Та, наче в мить останню, орда враз розчахнулась,
Метнулась в різні боки і перед козаків,
Постала ляська лава, що саме розгорнулась
І вал той полем стрімко назустріч їм котив.
Команда пролунала і вдарили мушкети,
А потім ще і ще раз…немов коса пройшла.
Валились коні, люди…Спинитися б…Та де там,
Так просто зупинитись вже лава не могла.
А тут орда вернулась і ляхів знов обсіла.
Тепер уже не військо, тепер уже юрму.
За дві години бою лягла вся ляська сила.
Якщо уже пробитись тоді вдалось кому,
То їх татари гнали до Летичева, кажуть.
Максим того не бачив, бо ж він не на коні.
Їх з братом не дістала тоді ні шабля вража,
Ні куля. Пощастило, як кажуть, на війні.
Із ляхів, хто лишився, той у ясир потрапив.
І сам Маховський також ясиром в Крим пішов.
Орда на усю здобич свою наклала лапу,
А потім розбрелася по всій окрузі знов,
Збираючи для себе за поміч звичну плату.
Полісся і Поділля, Волинь і аж по Львів.
Десяткам тисяч, кажуть, прийшлось ясиром стати,
Як то уже бувало колись в часи старі.
А що міг Дорошенко? То ж вже не Україна,
Ще Хмель ті землі мусив полякам відступить.
Хоча там українці всі, як одна людина
І їм за прорахунки доводиться платить.
Аби того не бачить. Аби того не чути,
Як плаче від наруги і відчаю земля.
Прийшлось братам до Січі своєї повернути,
На ті усі події дивитися здаля.
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Навідатись додому іноді поривались.
Та ж там їх Брюховецький найперше і знайде.
Його все більше й більше попід Москву хилило,
Бо хто ж за нього стане, як встануть козаки?
А москалі із ляхом в Андрусові ділили
Нещасну Україну уздовж Дніпра-ріки.
Питається: за віщо тоді ми воювали,
Як нашу землю ділять, нас не питаючи?
Ми ж ту Москву у поміч супроти ляха звали,
Тепер же вона чинить, неначе тать вночі.
Уже на Дорошенка все більш надії мали,
Що на Правобережжі наводив трохи лад.
Як він усе поверне, з надією чекали.
- Ну, що, підемо в поміч? – питав Миколу брат,-
Чого отут сидіти даремно виглядати?
Можливо, шабель наших йому й не вистача.
Погодився Микола: - А що, ходімо, брате.
Чого в Січі без діла ми маємо стирчать?
Зібралися обидва. А що їм там збирати?
На плечі торбу добру та шабля у руках
І, хоч би й на край світу вже можна виступати
Та сподіватись: доля щаслива там чека.
Була дорога дальня і досить неспокійна,
Бо татарва ордою знов шастала кругом,
Адже її годують оті постійні війни,
Десь паленим запахло – вже вони й тут бігом.
Хоча брати і злились та добре розуміли,
Що без татар, напевно, ніяк не обійтись.
Якби їх проти ляхів тепер не запросили,
Вони би спільно з ляхом сюди би подались.
А ляхи, за тим часом, все більше нахабніли,
Король відправив військо в Поділля на постій.
Тут люди і без того вже ледве животіли,
А то ще й жовнір буде шматок хапати твій.
Поки брати, нарешті, дістались Чигирина,
Уже корогви перші в Поділля прибули,
Вже на міста і села розклали ту повинність,
Щоб люди цілу зиму їх годувать могли.
Обуривсь люд від того: просили, вимагали,
Бо й так уже зазнали наруги через край.
Хто міг, майно хапали, в Волощину тікали,
Повернуться, лиш трохи розвидниться, нехай.
Дізнавшись такі вісті, зібралася старшина,
Щоб рішення прийняти, як саме учинить.
Рішили, що козацтво всіх ляхів тих повинне
Геть виперти з Поділля і більше не пустить.
Тож козаки й татари взялись тіснить поволі
Усе те ляське військо, щоб й духу не було.
Нехай себе годують і гріються у полі…
А тут з Маховським військо і основне прийшло.
Побачивши, що місця нема їм на Поділлі,
Рішив Маховський просто - кордони обійти.
Рішив, що мав достатньо попід рукою сили,
Щоб покарати хлопів, порядок навести.
Подався на Браїлов, щоб звідти Дорошенку
Удар нанести й потім за спротив покарать.
А той не став чекати, подумав хорошенько
Й рішив на марші ляхам удар стрімкий завдать.
Ішли полки козацькі, орда котила полем,
Збивали сніг, бо ж грудень у розпалі стояв.
Усе живе від того ховалося навколо.
Браїлова дістались. Маховський не чекав
Того стрімкого лету, хоч, звісно, готувався.
Йшов табором по полю, готовий до атак.
Але на таку силу ніяк не сподівався,
Узявся боронитись у відчаї. Однак,
Побачив, що нелегко із ворогом змагатись,
Прикривши шлях загоном, до річки відступив.
Став на льоду, корогвам велів приготуватись,
Ударити з розбігу на ворога хотів.
Микола із Максимом ішли в полку козацькім,
Коли ворожий табір обсіла татарва,
Металася навколо та налітала хвацько.
Та здобичі своєї ніколи не взіва.
Полки спинились в полі, чекаючи сигналу,
Аби атакувати ворожий табір…Та
Наказу Дорошенка, мабуть, дарма чекали.
Полки у бій кидати Петро чомусь не став.
Все позирав здалека, що діється у ляхів.
Мав щось своє на думці, нікому не казав.
Ті рухались поволі перед ордою шляхом,
Хоча і огризались та рухались назад.
І постріли, і крики далеко вже лунали,
Став гетьман шикувати в шеренги козаків,
Велів аби мушкети усі наготували.
Кінні корогви вивів, поставив із боків.
Стоїть козаче військо, чекаючи сигналу.
Десь там понад рікою туманом сніг встає.
Ледь чутні звуки бою здалека долинали.
Чого чекає гетьман, наказу не дає?
І раптом якось стрімко все стало наближатись,
Із-за горбів з’явилась нажахана орда.
Корогви ляські, видно, почали розгортатись,
А в них , як розженуться, такий важкий удар.
Орда летіла полем, втікаючи, все ближче.
Вже злякані обличчя Максим міг розглядіть.
Ще трохи і шеренги вона козацькі знищить,
А ляхам залишиться лиш козаків добить.
Та, наче в мить останню, орда враз розчахнулась,
Метнулась в різні боки і перед козаків,
Постала ляська лава, що саме розгорнулась
І вал той полем стрімко назустріч їм котив.
Команда пролунала і вдарили мушкети,
А потім ще і ще раз…немов коса пройшла.
Валились коні, люди…Спинитися б…Та де там,
Так просто зупинитись вже лава не могла.
А тут орда вернулась і ляхів знов обсіла.
Тепер уже не військо, тепер уже юрму.
За дві години бою лягла вся ляська сила.
Якщо уже пробитись тоді вдалось кому,
То їх татари гнали до Летичева, кажуть.
Максим того не бачив, бо ж він не на коні.
Їх з братом не дістала тоді ні шабля вража,
Ні куля. Пощастило, як кажуть, на війні.
Із ляхів, хто лишився, той у ясир потрапив.
І сам Маховський також ясиром в Крим пішов.
Орда на усю здобич свою наклала лапу,
А потім розбрелася по всій окрузі знов,
Збираючи для себе за поміч звичну плату.
Полісся і Поділля, Волинь і аж по Львів.
Десяткам тисяч, кажуть, прийшлось ясиром стати,
Як то уже бувало колись в часи старі.
А що міг Дорошенко? То ж вже не Україна,
Ще Хмель ті землі мусив полякам відступить.
Хоча там українці всі, як одна людина
І їм за прорахунки доводиться платить.
Аби того не бачить. Аби того не чути,
Як плаче від наруги і відчаю земля.
Прийшлось братам до Січі своєї повернути,
На ті усі події дивитися здаля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
