ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Брати. Битва під Підгайцями 1667 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брати. Битва під Підгайцями 1667 року
Рік починався сумно з «андрусівської зради»,
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку українців ніяку не питали,
Роздерли по живому надвоє без ножа.
Від тих вістей недобрих вся Січ завирувала,
Готова роздушити і ляха, й москаля.
Хоч від Москви, звичайно, добра вже не чекали,
Але ж вола про поміч скривавлена земля.
Вже скільки пролилося на неї тої крові,
Вже скільки лягло люду в кривавій тій борні…
Відмовитись від волі? Все починати знову?
І ні кінця, ні краю проклятій тій війні…
Не маючи вже віри ані Москві, ні ляхам,
До турка Дорошенко підтримати звернувсь.
Чи в боротьбі за волю не мав другого шляху,
Ніж з поміччю Аллаха закінчити війну?
Якщо уже гетьмани не знали, що робити,
То як простому люду в тім розібратись всім?
Тож прагли свої сім’ї найперше захистити,
Нещастя не пустити, хоча би, в рідний дім.
То до Москви хилились, а то приймали ляхів,
То гетьманів тримались, що як гриби росли.
Лиш вижити старались, як квітка серед шляху,
Що будь-якої миті наїхати могли.
Як кинув Дорошенко клич у похід збиратись,
Щоб хоч Правобережжя від ляхів захистить,
А з поміччю османів до Вісли аж дістатись,
Сказати ляхам врешті: «Там тихо і сидіть!»
Зачувши клич, Микола дістав свою шаблюку,
Лиш поговір про ляхів - вже всидіти не міг.
Бо ще із часів Хмеля свербіли в нього руки,
Щоб виставити ляське все кодло за поріг.
Взяв шаблю і торбину, Максима звав з собою.
Дарма ж тому татарська наука не пройшла.
Тож усміхавсь до брата, хитав лиш головою,
Не знаючи, від кого країні більше зла.
Поки ще Дорошенко у Корсуні збирався,
Полки ладнав до бою, з султаном вів торги,
Великий кіш татарський вже зі степів припхався,
Йому в степу сидіти було не до снаги,
Коли така нагода когось пограбувати.
Пройшовся по Поділлю, Волині, взяв ясир…
Все літо Дорошенку йшли орди «помагати»,
Одна перед другої вчащали до тих пір,
Поки геть не озлили населення у краї,
Йому вже Дорошенко не визволитель, ні.
Із Дорошенком лише розорення чекає,
Мабуть, триматись ляхів вже краще в цій війні.
Тож, коли Дорошенко повів полки походом
На захід, то побачив всі наслідки того.
І зрозумів, якої завдав, насправді, шкоди –
Місцеві зустрічали, як ворога його.
Цим скориставсь Собєський, тодішній гетьман польний.
Розумний і дієвий. Хоч війська мало мав,
Але призвав до зброї населення навколо
І кілька тисяч хлопів під прапори зібрав.
З тим військом і зібрався він ворога стрічати.
Найперше, всі дороги у краї перекрив,
Аби орда не мала можливості «гуляти»,
Бо скрізь її чамбули вогонь свинцевий стрів.
Сам же із військом рушив хутенько до Підгайців,
Став табором під містом, свій табір укріпив.
Хай спробує у силі із ним хто позмагаться.
Там військо Дорошенка вогнем він і зустрів.
Прийшли полки козацькі по ліву руку стали,
Прийшла татарські орди – пів поля зайняли.
Нахабніші вже й поряд із ляхом гарцювали
Та виманити військо з укріплень не змогли.
Микола скільки років був з Хмелем у походах,
Тож добре розумівся на справах отаких.
Таких міцних позицій, мабуть, не взяти з ходу.
Обрати гарне місце Собєський клятий зміг.
Сам добре укріпився, ще й мури за спиною,
А поле розділяє усе широкий яр.
Отож козакам битись одною стороною,
І помочі чекати даремно від татар.
Та й що там того поля – вузеньке понад яром,
Не розгорнути сили, гармати б’ють вприціл.
Хіба що знає гетьман якісь таємні чари
Чи покладе під містом багато надто сил.
Спочатку там за яром пішла орда на ляхів,
Від тупоту і крику здригнулася земля.
Та ляхи її стріли вогнем з гармат без страху.
Микола за тим боєм дивився звіддаля
І бачив, як нелегко доводиться татарам,
Нема де розгорнутись, щоб ляхів обійти.
А з земляних редутів впритул гармати шкварять,
Від них орді рятунку на полі не знайти.
А тут іще й хоругви пішли в атаку польські,
Тіснити узялися, збивати шал орди.
Полки козацькі в полі стояли тихо досі,
Від бою яр широкий бо ж їх відгородив.
Тут гетьман булавою сигнал дав для атаки,
Щоб, поки ляхи б’ються з татарами, полки
Ударили вздовж ставу у фланг і тил полякам.
Тут ляхи їх і стріли на березі ріки,
Що називалась Брідки. Зіткнулися дві сили.
В долині у вузенькій хоругви і полки,
То козаки хоругви до річки потіснили,
То поміч ляська знов відтисла від ріки.
У колотнечі лютій змішались коні, люди.
Здавалось – іще трохи і ляхи побіжать.
Та поки іще бились дві сили груди в груди
Лиш мертві під ногами долиною лежать.
Й ніхто на те уваги ніскільки не звертає,
Бо кожен вже затявся, щоб досягти свого.
Микола піт кривавий втирати не встигає,
Весь у крові, не знати – чужій, а чи його.
Уже кінноту ляську в Загайці відтіснили,
Ще трохи і відкритий в тил ляхам буде шлях.
Та, мабуть що, татари атаки припинили,
Бо кинув своїм в поміч кінноту нову лях.
А тут іще й гармати ударили з редутів,
З валів обозна челядь напала козаків,
Кіннота із Загайців устигла повернути,
Полки в вузькій долині затисли з трьох боків.
У тисняві великій прийшлося відступати,
Лишаючи загиблих під ноги ворогів.
Кінчався день, вже й сонце збиралося сідати…
Так закінчився перший із підгаєцьких днів.
Вночі знесли татари своїх загиблих в хати
Та й запалили. Звичай у мусульман такий
Аби своїх померлих у землю не ховати…
Козаки теж зібрали страшний пожинок свій
Та і у трьох могилах край шляху поховали
На пагорбі високім, щоб видно звіддаля.
На ранок польський табір вже не атакували,
Нехай спочине кров’ю просочена земля.
Побачивши, як важко Собєського здобути,
Надумалися разом і гетьман, і калга
Закрити всі підходи, нехай вже голод лютий
Примусить ляхів здатись. А він на них чига,
Бо ж поспіхом збирались, запасів не зробили.
Протриматися довго у них не стачить сил.
Татари і козаки шляхи всі перекрили.
Взялися грабувати татари все навкіл,
І тут усі пізнали чи мудрість, чи підступність
Собєського. В фортецях він військо посадив
І варто лиш чамбулам у бік якийсь сіпнутись,
Як їх вогонь свинцевий на всіх шляхах зустрів.
Та ще й місцеві люди озлились не на жарти,
Взяли, що можуть, в руки «захисників» стрічать.
Отож на їхню приязнь надіятись не варто.
А де ж узяти їжу, щоб військо годувать?
Збирались було ляхів тут голодом морити,
А вийшло, що й самим їм припасів не знайти.
Але, все ж, до останку надумались сидіти
Та і до перемоги цю справу довести.
У таборі козацькім дивились не весело,
Сидіти у окопах не в радість, далебі.
Татари попалили навкруг містечка й села
І похапали здобич, яку знайшли собі.
Та й козаки – не таті, своїх щоб грабувати,
Хоч тут і ляська волость та ж люди не чужі.
Пострілювали в ляхів мушкети і гармати,
Вночі, кому в охоту, пускали в хід ножі.
Та ще було на герці поляків викликали,
Щоб силу молодецьку у полі показать.
Татари від козаків також не відставали,
Їм вже хоча б якоїсь та здобичі узять.
Адже сидіти довго не по душі козаку,
Йому б у чистім полі та у стрімкий наліт.
Сидіти та чекати, як перемруть поляки
Від голоду під містом...Озлишся на весь світ.
Але ж сиділи…Тиждень чи й більше проминуло.
У таборі татарськім щось загуло ураз.
Нервово заметались туди-сюди чамбули,
Частина підхопилась і шляхом подалась.
Тут сотники примчали із гетьманським велінням
Копати рів і валом весь табір городить.
За ляхами дивитись і день, і ніч сумлінно,
При тому й за ордою «союзною» слідить.
Миколі зразу Зборів і Жванець пригадались,
Як зрадно повелася із гетьманом орда.
Невже і з Дорошенком таке ж, як з Хмелем сталось?
Як зрадили татари – то козакам біда.
Як охрестили влучно те дійство козаки.
Ніякі обіцянки не стали на заваді
Роздерти Україну. Зібрались хижаки –
Москва, що допомогу козацтву обіцяла
Й Варшава, що втрачати ці землі не бажа.
Про думку українців ніяку не питали,
Роздерли по живому надвоє без ножа.
Від тих вістей недобрих вся Січ завирувала,
Готова роздушити і ляха, й москаля.
Хоч від Москви, звичайно, добра вже не чекали,
Але ж вола про поміч скривавлена земля.
Вже скільки пролилося на неї тої крові,
Вже скільки лягло люду в кривавій тій борні…
Відмовитись від волі? Все починати знову?
І ні кінця, ні краю проклятій тій війні…
Не маючи вже віри ані Москві, ні ляхам,
До турка Дорошенко підтримати звернувсь.
Чи в боротьбі за волю не мав другого шляху,
Ніж з поміччю Аллаха закінчити війну?
Якщо уже гетьмани не знали, що робити,
То як простому люду в тім розібратись всім?
Тож прагли свої сім’ї найперше захистити,
Нещастя не пустити, хоча би, в рідний дім.
То до Москви хилились, а то приймали ляхів,
То гетьманів тримались, що як гриби росли.
Лиш вижити старались, як квітка серед шляху,
Що будь-якої миті наїхати могли.
Як кинув Дорошенко клич у похід збиратись,
Щоб хоч Правобережжя від ляхів захистить,
А з поміччю османів до Вісли аж дістатись,
Сказати ляхам врешті: «Там тихо і сидіть!»
Зачувши клич, Микола дістав свою шаблюку,
Лиш поговір про ляхів - вже всидіти не міг.
Бо ще із часів Хмеля свербіли в нього руки,
Щоб виставити ляське все кодло за поріг.
Взяв шаблю і торбину, Максима звав з собою.
Дарма ж тому татарська наука не пройшла.
Тож усміхавсь до брата, хитав лиш головою,
Не знаючи, від кого країні більше зла.
Поки ще Дорошенко у Корсуні збирався,
Полки ладнав до бою, з султаном вів торги,
Великий кіш татарський вже зі степів припхався,
Йому в степу сидіти було не до снаги,
Коли така нагода когось пограбувати.
Пройшовся по Поділлю, Волині, взяв ясир…
Все літо Дорошенку йшли орди «помагати»,
Одна перед другої вчащали до тих пір,
Поки геть не озлили населення у краї,
Йому вже Дорошенко не визволитель, ні.
Із Дорошенком лише розорення чекає,
Мабуть, триматись ляхів вже краще в цій війні.
Тож, коли Дорошенко повів полки походом
На захід, то побачив всі наслідки того.
І зрозумів, якої завдав, насправді, шкоди –
Місцеві зустрічали, як ворога його.
Цим скориставсь Собєський, тодішній гетьман польний.
Розумний і дієвий. Хоч війська мало мав,
Але призвав до зброї населення навколо
І кілька тисяч хлопів під прапори зібрав.
З тим військом і зібрався він ворога стрічати.
Найперше, всі дороги у краї перекрив,
Аби орда не мала можливості «гуляти»,
Бо скрізь її чамбули вогонь свинцевий стрів.
Сам же із військом рушив хутенько до Підгайців,
Став табором під містом, свій табір укріпив.
Хай спробує у силі із ним хто позмагаться.
Там військо Дорошенка вогнем він і зустрів.
Прийшли полки козацькі по ліву руку стали,
Прийшла татарські орди – пів поля зайняли.
Нахабніші вже й поряд із ляхом гарцювали
Та виманити військо з укріплень не змогли.
Микола скільки років був з Хмелем у походах,
Тож добре розумівся на справах отаких.
Таких міцних позицій, мабуть, не взяти з ходу.
Обрати гарне місце Собєський клятий зміг.
Сам добре укріпився, ще й мури за спиною,
А поле розділяє усе широкий яр.
Отож козакам битись одною стороною,
І помочі чекати даремно від татар.
Та й що там того поля – вузеньке понад яром,
Не розгорнути сили, гармати б’ють вприціл.
Хіба що знає гетьман якісь таємні чари
Чи покладе під містом багато надто сил.
Спочатку там за яром пішла орда на ляхів,
Від тупоту і крику здригнулася земля.
Та ляхи її стріли вогнем з гармат без страху.
Микола за тим боєм дивився звіддаля
І бачив, як нелегко доводиться татарам,
Нема де розгорнутись, щоб ляхів обійти.
А з земляних редутів впритул гармати шкварять,
Від них орді рятунку на полі не знайти.
А тут іще й хоругви пішли в атаку польські,
Тіснити узялися, збивати шал орди.
Полки козацькі в полі стояли тихо досі,
Від бою яр широкий бо ж їх відгородив.
Тут гетьман булавою сигнал дав для атаки,
Щоб, поки ляхи б’ються з татарами, полки
Ударили вздовж ставу у фланг і тил полякам.
Тут ляхи їх і стріли на березі ріки,
Що називалась Брідки. Зіткнулися дві сили.
В долині у вузенькій хоругви і полки,
То козаки хоругви до річки потіснили,
То поміч ляська знов відтисла від ріки.
У колотнечі лютій змішались коні, люди.
Здавалось – іще трохи і ляхи побіжать.
Та поки іще бились дві сили груди в груди
Лиш мертві під ногами долиною лежать.
Й ніхто на те уваги ніскільки не звертає,
Бо кожен вже затявся, щоб досягти свого.
Микола піт кривавий втирати не встигає,
Весь у крові, не знати – чужій, а чи його.
Уже кінноту ляську в Загайці відтіснили,
Ще трохи і відкритий в тил ляхам буде шлях.
Та, мабуть що, татари атаки припинили,
Бо кинув своїм в поміч кінноту нову лях.
А тут іще й гармати ударили з редутів,
З валів обозна челядь напала козаків,
Кіннота із Загайців устигла повернути,
Полки в вузькій долині затисли з трьох боків.
У тисняві великій прийшлося відступати,
Лишаючи загиблих під ноги ворогів.
Кінчався день, вже й сонце збиралося сідати…
Так закінчився перший із підгаєцьких днів.
Вночі знесли татари своїх загиблих в хати
Та й запалили. Звичай у мусульман такий
Аби своїх померлих у землю не ховати…
Козаки теж зібрали страшний пожинок свій
Та і у трьох могилах край шляху поховали
На пагорбі високім, щоб видно звіддаля.
На ранок польський табір вже не атакували,
Нехай спочине кров’ю просочена земля.
Побачивши, як важко Собєського здобути,
Надумалися разом і гетьман, і калга
Закрити всі підходи, нехай вже голод лютий
Примусить ляхів здатись. А він на них чига,
Бо ж поспіхом збирались, запасів не зробили.
Протриматися довго у них не стачить сил.
Татари і козаки шляхи всі перекрили.
Взялися грабувати татари все навкіл,
І тут усі пізнали чи мудрість, чи підступність
Собєського. В фортецях він військо посадив
І варто лиш чамбулам у бік якийсь сіпнутись,
Як їх вогонь свинцевий на всіх шляхах зустрів.
Та ще й місцеві люди озлились не на жарти,
Взяли, що можуть, в руки «захисників» стрічать.
Отож на їхню приязнь надіятись не варто.
А де ж узяти їжу, щоб військо годувать?
Збирались було ляхів тут голодом морити,
А вийшло, що й самим їм припасів не знайти.
Але, все ж, до останку надумались сидіти
Та і до перемоги цю справу довести.
У таборі козацькім дивились не весело,
Сидіти у окопах не в радість, далебі.
Татари попалили навкруг містечка й села
І похапали здобич, яку знайшли собі.
Та й козаки – не таті, своїх щоб грабувати,
Хоч тут і ляська волость та ж люди не чужі.
Пострілювали в ляхів мушкети і гармати,
Вночі, кому в охоту, пускали в хід ножі.
Та ще було на герці поляків викликали,
Щоб силу молодецьку у полі показать.
Татари від козаків також не відставали,
Їм вже хоча б якоїсь та здобичі узять.
Адже сидіти довго не по душі козаку,
Йому б у чистім полі та у стрімкий наліт.
Сидіти та чекати, як перемруть поляки
Від голоду під містом...Озлишся на весь світ.
Але ж сиділи…Тиждень чи й більше проминуло.
У таборі татарськім щось загуло ураз.
Нервово заметались туди-сюди чамбули,
Частина підхопилась і шляхом подалась.
Тут сотники примчали із гетьманським велінням
Копати рів і валом весь табір городить.
За ляхами дивитись і день, і ніч сумлінно,
При тому й за ордою «союзною» слідить.
Миколі зразу Зборів і Жванець пригадались,
Як зрадно повелася із гетьманом орда.
Невже і з Дорошенком таке ж, як з Хмелем сталось?
Як зрадили татари – то козакам біда.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію