Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
