Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
що не напувають, а біжать
думками мелодійних а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
що не напувають, а біжать
думками мелодійних а капела,
розмиваючи тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
