
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
22:05
Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,
Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.
Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні
Де ти живеш в надії та печалі,
Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.
Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні
2025.07.19
19:28
от і все
набігались думки за правдами
та кляп у роті замість лірики
утрати стали непоправними
і слів нема на панегірики
зі сходу дме есересер
приспів:
набігались думки за правдами
та кляп у роті замість лірики
утрати стали непоправними
і слів нема на панегірики
зі сходу дме есересер
приспів:
2025.07.19
18:35
Під мостами клошарами Франції
Розглядались державні вакансії.
А не в офісах десь.
Ви чогось боїтесь
Під мостами пожити у Франції.
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Розглядались державні вакансії.
А не в офісах десь.
Ви чогось боїтесь
Під мостами пожити у Франції.
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2025.07.19
11:15
Зранку до вечора сонячні мандри
ллються промінням, лоскочуть теплом,
створюють літній на згадку альбом.
Хмари біліють - розв'язані банти.
Сукня небесна в палітрі відтінків,
ніби прасована ніжна блакить.
Персик пахучий медами п'янить,
а від крисан
ллються промінням, лоскочуть теплом,
створюють літній на згадку альбом.
Хмари біліють - розв'язані банти.
Сукня небесна в палітрі відтінків,
ніби прасована ніжна блакить.
Персик пахучий медами п'янить,
а від крисан
2025.07.19
10:32
Літо – по літі… По лІтах – літа…
Човник пливе. Зелен-хвилечка грає!
Хай не минає година свята,
Хай не минає…
Стежечка в житі – тужніють жита…
Зірка твоя мерехтить – не згорає…
Хай не минає лиш бутність ота,
Човник пливе. Зелен-хвилечка грає!
Хай не минає година свята,
Хай не минає…
Стежечка в житі – тужніють жита…
Зірка твоя мерехтить – не згорає…
Хай не минає лиш бутність ота,
2025.07.19
08:13
Яри прохолодні
У нас, де завгодно,
Злякають імлою
Когось вслід за мною.
В яру, як годиться,
Завжди багновиця
Та ще таємниця,
Мов мрія, ясниться...
У нас, де завгодно,
Злякають імлою
Когось вслід за мною.
В яру, як годиться,
Завжди багновиця
Та ще таємниця,
Мов мрія, ясниться...
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Смерть йому нести не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Смерть йому нести не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бранка
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходити санітарну обробку в Польщі. Сільські цнотливі дівчатка вимушені були терпіти знущання наглядачів, які безцеремонно лапали їх голих за груди, поливали голови якимись смердючими розчинами, заставляли нахилятися, повертатися, щоби визначити, де можна краще використати оцих молодих людей.
Матусю разом з багатьма односельцями привезли до міста Ессен, де вона працювала на одному із заводів Круппа, на яких виготовляли фауст-патрони. Працювали багато, але їсти давали тільки варену свиріпу, з довгими стеблами, навіть не порізану. Матуся казали, що варена свиріпа мала такий неприємний запах, що голодні бранці не могли пити чи їсти оте варево. Уже після війни мама не могла спокійно дивитися на оту невинну рослину, у неї паморочилося в голові від згадок про той концтабір
у Німеччині. Бараки, в яких жили робітники, знаходилися від заводу Круппа за декілька кілометрів. Ще до сходу сонця бранців ставили в шеренги і вели на роботу. Взуття ніякого, крім виструганих із суцільного шматка дерева постолів чи як їх називали. І це і в дощ, і в морози.
Від тяжкої праці у матусі стався серцевий напад і вона деякий час лікувалася у заводському госпіталі. Вона все життя нам розповідала, що німецький лікар прописав їй пити чорне пиво. Коли була можливість купити його уже в наш час, то ми для неї завжди його купували. І пила вона його, як ліки…
Німецькі домогосподарки приходили до концтабору і відбирали із бранок собі на допомогу по господарству тих дівчат, які їм сподобалися. Одного разу німкеня вибрала мою матусю. Звали її також Марія, як і маму. У неї був син Ганс, який був льотчиком і воював на фронті. Матуся казали, що ця жінка була дуже доброю і гарно ставилася до українки. Давала їй свій одяг, годувала, ніколи не принижувала. Через деякий час вона говорила дівчині, що та їй подобається і була б хорошою дружиною для її Ганса. Мама перелякано мовчала, бо дуже боялася чимось розгнівати господиню. Усю хатню роботу матуся виконувала дуже старанно, консервувала овочі та фрукти, мила, прала. А вечорами ходила ночувати до табору. Це для неї було легше після хвороби, ніж на заводі…
Через деякий час маму зобов’язали мити вікна і прибирати у конструкторському бюро заводу. Вона разом з декількома дівчатами прибирали і мили те приміщення. Одного разу вона витирала підвіконня і до неї нечутно підійшов ззаду керівник цього бюро. І, каже, як рвоне з усієї сили так, що всі навкруг почали сміятися. Мама з переляку і від образи розплакалася. А німці радісно плескали в долоні. Мама їм сказала, що у нас в Україні такі речі на людях ніхто не робить, бо вважають це великою ганьбою. От вам і Європа…
Коли совєцькі солдати увійшли до Ессена, то вони там таке творили, що страшно було згадувати. Дівчат ґвалтували, запихали у шафи, замикали і пускали по річці Рейн, називаючи бранок зрадницями і продажними тваринами. Хлопців, які там в неволі працювали, кастрували, відрізали вуха і носи, знущалися над ними, розстрілювали.
Мама казали, що три дні вони з декількома дівчатами переховувалися у якійсь ямі, боялися вилізти. Потім, коли все стихло, то виглянули і побачили, що там ходять якісь військові. То були американці. Вони допомагали полоненим, годували їх.
Матуся все життя нам говорила, що американці дуже добрі люде, вони врятували полонених від наших радянських звірів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію