Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Чорнобильський біль
Чорнобильські сомнамбули
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорнобильські сомнамбули
Ніхто нічого ще не знав
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.
Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару.
Дурна отара чи табун
з розв’язки казки.
Не Перемоги День то був,
а День Поразки!
Палав багряний рубікон
серед опали.
Радянський зраджував закон,
а люди – спали.
Та враз прокинулись! Віват!
Ось Незалежність!
Але лишився Бюрократ!
От, обережність!
Чим старший чин, чим вищий ранґ –
тим зрада вища!
Радіоактивний бумеранґ
ще ближче свище.
Хоч офіційно, на словах,
«пожежа згасла» –
під бутафорський саркофаґ
підлито масла.
Для можновладця – час майнув,
мов листя з вільхи –
він потерпілих обманув,
забравши пільги.
Щороку довшають ряди
на кладовищах.
Байдужа влада до біди
доб’є, донищить!
Сумні сомнамбули повзуть
по коридорах,
роками витяги несуть
про тяжкохворих.
А що ж герої? Взагалі:
вони ж – «халява»!
Їх, мов немає на землі.
Яка їм «Слава!»?
А як згадати, скільки душ
потруїв атом!?
І скільки їх тягло той гуж,
лише сказати!?
А хто пішов у лабіринт,
як слід не взувся,
накинув щось – і до сих пір
не повернувся!.?
Чи радіація у них
імен питала?
Вона пронизувала всіх
і всіх ковтала!
Хіба герої не вони,
хіба чужинці?
Вони – народові сини
і Українці!
А брита зграя розбишак
на іномарках
та їхній вибраний вожак –
лише припарка.
Тому, шукаючи людей,
які в законі,
ми не знаходимо ніде
закону в зоні…
Десь на отруєній землі
стоять оселі,
в які вертає звідусіль
тьма самоселів.
На це один «значний орел»
складав куплети:
«Якщо ти, братцю, "самосел" –
то й сам – осел ти!»
То ж зона, звісно, пролягла
не на Поліссі –
а в годівниці для орла
в безхмарній висі.
Там він сидить, немов пахан,
і корчить лоба:
«Хто? Самосел? Якась блоха!..»
А скрізь – жалоба.
Попід Чорнобилем святим –
старі хатини,
не сплять, і стовпчиками дим
у небо лине.
Там хлипнуть двері, там млинці
спекла бабуся.
Я сяду теж на ослінці,
перехрещуся.
Я запитаюся про час
після гонитви.
Нехай тоді звучить для нас
лише молитва.
Стара: «Вже вечір, – відповість. –
Мені смеркає.
Людина в цьому світі – гість,
чогось чекає.
Мені не жити вже ніде́.
Мені вже – вечір»…
І мирно руки покладе
життю на плечі.
Сонливі тонкощі чудні
Полісся звіє.
Цей вечір скрався і мені.
Це сутеніє.
6 липня 2003 р., Богдани́
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.
Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару.
Дурна отара чи табун
з розв’язки казки.
Не Перемоги День то був,
а День Поразки!
Палав багряний рубікон
серед опали.
Радянський зраджував закон,
а люди – спали.
Та враз прокинулись! Віват!
Ось Незалежність!
Але лишився Бюрократ!
От, обережність!
Чим старший чин, чим вищий ранґ –
тим зрада вища!
Радіоактивний бумеранґ
ще ближче свище.
Хоч офіційно, на словах,
«пожежа згасла» –
під бутафорський саркофаґ
підлито масла.
Для можновладця – час майнув,
мов листя з вільхи –
він потерпілих обманув,
забравши пільги.
Щороку довшають ряди
на кладовищах.
Байдужа влада до біди
доб’є, донищить!
Сумні сомнамбули повзуть
по коридорах,
роками витяги несуть
про тяжкохворих.
А що ж герої? Взагалі:
вони ж – «халява»!
Їх, мов немає на землі.
Яка їм «Слава!»?
А як згадати, скільки душ
потруїв атом!?
І скільки їх тягло той гуж,
лише сказати!?
А хто пішов у лабіринт,
як слід не взувся,
накинув щось – і до сих пір
не повернувся!.?
Чи радіація у них
імен питала?
Вона пронизувала всіх
і всіх ковтала!
Хіба герої не вони,
хіба чужинці?
Вони – народові сини
і Українці!
А брита зграя розбишак
на іномарках
та їхній вибраний вожак –
лише припарка.
Тому, шукаючи людей,
які в законі,
ми не знаходимо ніде
закону в зоні…
Десь на отруєній землі
стоять оселі,
в які вертає звідусіль
тьма самоселів.
На це один «значний орел»
складав куплети:
«Якщо ти, братцю, "самосел" –
то й сам – осел ти!»
То ж зона, звісно, пролягла
не на Поліссі –
а в годівниці для орла
в безхмарній висі.
Там він сидить, немов пахан,
і корчить лоба:
«Хто? Самосел? Якась блоха!..»
А скрізь – жалоба.
Попід Чорнобилем святим –
старі хатини,
не сплять, і стовпчиками дим
у небо лине.
Там хлипнуть двері, там млинці
спекла бабуся.
Я сяду теж на ослінці,
перехрещуся.
Я запитаюся про час
після гонитви.
Нехай тоді звучить для нас
лише молитва.
Стара: «Вже вечір, – відповість. –
Мені смеркає.
Людина в цьому світі – гість,
чогось чекає.
Мені не жити вже ніде́.
Мені вже – вечір»…
І мирно руки покладе
життю на плечі.
Сонливі тонкощі чудні
Полісся звіє.
Цей вечір скрався і мені.
Це сутеніє.
6 липня 2003 р., Богдани́
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : "Перґаменти", стор. 10–14Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
