Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей
і немає спокою ніде...
вишкіряє зуби інвазія
вичахлих теорій та ідей.
Пропадають безвісті герої,
гарпії готові на жнива,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей
і немає спокою ніде...
вишкіряє зуби інвазія
вичахлих теорій та ідей.
Пропадають безвісті герої,
гарпії готові на жнива,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
2026.04.14
13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я
2026.04.14
13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень.
І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод
2026.04.14
12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,
2026.04.14
11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.
Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,
2026.04.14
11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.04.13
21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,
лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,
2026.04.13
18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани
дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна
2026.04.13
15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Чорнобильський біль
Чорнобильські сомнамбули
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорнобильські сомнамбули
Ніхто нічого ще не знав
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.
Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару.
Дурна отара чи табун
з розв’язки казки.
Не Перемоги День то був,
а День Поразки!
Палав багряний рубікон
серед опали.
Радянський зраджував закон,
а люди – спали.
Та враз прокинулись! Віват!
Ось Незалежність!
Але лишився Бюрократ!
От, обережність!
Чим старший чин, чим вищий ранґ –
тим зрада вища!
Радіоактивний бумеранґ
ще ближче свище.
Хоч офіційно, на словах,
«пожежа згасла» –
під бутафорський саркофаґ
підлито масла.
Для можновладця – час майнув,
мов листя з вільхи –
він потерпілих обманув,
забравши пільги.
Щороку довшають ряди
на кладовищах.
Байдужа влада до біди
доб’є, донищить!
Сумні сомнамбули повзуть
по коридорах,
роками витяги несуть
про тяжкохворих.
А що ж герої? Взагалі:
вони ж – «халява»!
Їх, мов немає на землі.
Яка їм «Слава!»?
А як згадати, скільки душ
потруїв атом!?
І скільки їх тягло той гуж,
лише сказати!?
А хто пішов у лабіринт,
як слід не взувся,
накинув щось – і до сих пір
не повернувся!.?
Чи радіація у них
імен питала?
Вона пронизувала всіх
і всіх ковтала!
Хіба герої не вони,
хіба чужинці?
Вони – народові сини
і Українці!
А брита зграя розбишак
на іномарках
та їхній вибраний вожак –
лише припарка.
Тому, шукаючи людей,
які в законі,
ми не знаходимо ніде
закону в зоні…
Десь на отруєній землі
стоять оселі,
в які вертає звідусіль
тьма самоселів.
На це один «значний орел»
складав куплети:
«Якщо ти, братцю, "самосел" –
то й сам – осел ти!»
То ж зона, звісно, пролягла
не на Поліссі –
а в годівниці для орла
в безхмарній висі.
Там він сидить, немов пахан,
і корчить лоба:
«Хто? Самосел? Якась блоха!..»
А скрізь – жалоба.
Попід Чорнобилем святим –
старі хатини,
не сплять, і стовпчиками дим
у небо лине.
Там хлипнуть двері, там млинці
спекла бабуся.
Я сяду теж на ослінці,
перехрещуся.
Я запитаюся про час
після гонитви.
Нехай тоді звучить для нас
лише молитва.
Стара: «Вже вечір, – відповість. –
Мені смеркає.
Людина в цьому світі – гість,
чогось чекає.
Мені не жити вже ніде́.
Мені вже – вечір»…
І мирно руки покладе
життю на плечі.
Сонливі тонкощі чудні
Полісся звіє.
Цей вечір скрався і мені.
Це сутеніє.
6 липня 2003 р., Богдани́
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.
Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару.
Дурна отара чи табун
з розв’язки казки.
Не Перемоги День то був,
а День Поразки!
Палав багряний рубікон
серед опали.
Радянський зраджував закон,
а люди – спали.
Та враз прокинулись! Віват!
Ось Незалежність!
Але лишився Бюрократ!
От, обережність!
Чим старший чин, чим вищий ранґ –
тим зрада вища!
Радіоактивний бумеранґ
ще ближче свище.
Хоч офіційно, на словах,
«пожежа згасла» –
під бутафорський саркофаґ
підлито масла.
Для можновладця – час майнув,
мов листя з вільхи –
він потерпілих обманув,
забравши пільги.
Щороку довшають ряди
на кладовищах.
Байдужа влада до біди
доб’є, донищить!
Сумні сомнамбули повзуть
по коридорах,
роками витяги несуть
про тяжкохворих.
А що ж герої? Взагалі:
вони ж – «халява»!
Їх, мов немає на землі.
Яка їм «Слава!»?
А як згадати, скільки душ
потруїв атом!?
І скільки їх тягло той гуж,
лише сказати!?
А хто пішов у лабіринт,
як слід не взувся,
накинув щось – і до сих пір
не повернувся!.?
Чи радіація у них
імен питала?
Вона пронизувала всіх
і всіх ковтала!
Хіба герої не вони,
хіба чужинці?
Вони – народові сини
і Українці!
А брита зграя розбишак
на іномарках
та їхній вибраний вожак –
лише припарка.
Тому, шукаючи людей,
які в законі,
ми не знаходимо ніде
закону в зоні…
Десь на отруєній землі
стоять оселі,
в які вертає звідусіль
тьма самоселів.
На це один «значний орел»
складав куплети:
«Якщо ти, братцю, "самосел" –
то й сам – осел ти!»
То ж зона, звісно, пролягла
не на Поліссі –
а в годівниці для орла
в безхмарній висі.
Там він сидить, немов пахан,
і корчить лоба:
«Хто? Самосел? Якась блоха!..»
А скрізь – жалоба.
Попід Чорнобилем святим –
старі хатини,
не сплять, і стовпчиками дим
у небо лине.
Там хлипнуть двері, там млинці
спекла бабуся.
Я сяду теж на ослінці,
перехрещуся.
Я запитаюся про час
після гонитви.
Нехай тоді звучить для нас
лише молитва.
Стара: «Вже вечір, – відповість. –
Мені смеркає.
Людина в цьому світі – гість,
чогось чекає.
Мені не жити вже ніде́.
Мені вже – вечір»…
І мирно руки покладе
життю на плечі.
Сонливі тонкощі чудні
Полісся звіє.
Цей вечір скрався і мені.
Це сутеніє.
6 липня 2003 р., Богдани́
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : "Перґаменти", стор. 10–14Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
