ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
13:33
я уявила образ,
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
уявляє себе героєм,
але ніколи герой не буде простіше
дивуєшся часом,
як все-таки марнославні люди.
Не суть, чим вважає себе герой ...,
а суть, що герой себе вважає Богом.
Величчі своє малює картинка
2024.03.29
13:33
Стародавній текст зашифрований
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
візерунок на грудях, на шиї, рукаві
Немов камінь у стіну замурований,
він мовчить, як пам'ять у голові.
Її вдягнувши гордість відчуваєш,
За нашу Батьківщину, за народ!
Духовний символ наш, сила роду,
2024.03.29
13:32
Міріади частинок я розсиплю,
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
Ніби зоряний пил…
Нехай увесь світ вогнями мерехтить.
І любов’ю - серця щапалює.
Нехай горить вона яскраво та пристрасно,
Адже вона не небезпечна.
І ніби у мене цілий Космос живе.
2024.03.29
13:30
Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
2024.03.29
13:29
Гарних слів вплітаючи міріади
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
У небесну невпізнану таємницю
І розмовляючи вночі з чорнокрилими метеликами
Я бачила світло в далекому пеклі
Я створила пітьму в невірно - близькому раї.
В пітьмі мій голос звучить у порожнечі.
Темрява байдужа до душ у
2024.03.29
13:27
А люди кажуть: «сильний народ і Україна»
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
А люди кажуть: «горе не болить»
А сердце плачить мов сопілка
Душа - волає та кричить про допомогу
А люди кажуть: «сильні духом»
Ще люди кажуть, що «залізні люди»
Не спокійно над моїм вухом,
2024.03.29
13:25
Мій світ - моя уява малює образи,
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
В яких немає істини.
Я весь час у думках,
Ніби граб у сценці.
Я відкриваю в голові одну свою реальність,
І населяють всі навколо її однією підвласною,
Змішалося думками давно,
Що було і що буде.
2024.03.29
13:09
Запальничка стихла без добавки…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
Поржавіє славно погодя
Нишком споглядатиме з-під лавки
Наче винуватець знову я…
Згоден, так, претензії до мене…
Не такий я… все таки курець
Споконвічні неповторні меми…
Не вкурив ті наслідки Отець…
2024.03.29
13:05
Ніяк собі, о вибач, не втокмачиш,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
Що більше тут мене ти не зустрінеш…
І байдуже, смієшся ти чи плачеш,
Пройде весна, надіюся, дозрієш…
Таким мене ти більше не відчуєш…
Тим більше, що вкоротчений мій запит!
Він сам по сОбі просто не існує,
2024.03.29
12:54
Знов гучні тривоги звуки
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
Повзуть Україною,
Янгол крильцем прикриває
Колиску з дитиною.
Притуляє зайчика
До грудей синочок,
З мамою іде квапливо,
2024.03.29
11:45
Блакитна квітка при дорозі
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
На мить мій зупинила погляд.
Стебло тягнулося до Бога,
А з неба накрапляли сльози.
Самотньо серед мрій віджилих
Та сухостою сподівання
Зітхала в мареві бажання
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Чорнобильський біль
Чорнобильські сомнамбули
Контекст : "Перґаменти", стор. 10–14
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорнобильські сомнамбули
Ніхто нічого ще не знав
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.
Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару.
Дурна отара чи табун
з розв’язки казки.
Не Перемоги День то був,
а День Поразки!
Палав багряний рубікон
серед опали.
Радянський зраджував закон,
а люди – спали.
Та враз прокинулись! Віват!
Ось Незалежність!
А лиши́вся Бюрократ!
От, обережність!
Чим старший чин, чим вищий ранґ –
тим зрада вища!
Радіоактивний бумеранґ
ще ближче свище.
Хоч офіційно, на словах,
"пожежа згасла" –
під бутафорський саркофаґ
підлито масла.
Для можновладця – час майнув,
мов листя з вільхи –
він потерпілих обманув,
забравши пільги.
Щороку довшають ряди
на кладовищах.
Байдужа влада до біди
доб’є, донищить!
Сумні сомнамбули повзуть
по коридорах,
роками витяги несуть
про тяжкохворих.
А що ж герої? Взагалі:
вони ж – "халява"!
Їх, мов немає на землі.
Яка їм "Слава!"?
А як згадати, скільки душ
потруїв атом!?
І скільки їх тягло той гуж,
лише сказати!?
А хто пішов у лабіринт,
як слід не взувся,
накинув щось – і до сих пір
не повернувся!.?
Чи радіація у них
імен питала?
Вона пронизувала всіх
і всіх ковтала!
Хіба герої не вони,
хіба чужинці?
Вони – народові сини
і Українці!
А брита зграя розбишак
на іномарках
та їхній вибраний вожак –
лише припарка.
Тому, шукаючи людей,
які в законі,
ми не знаходимо ніде
закону в зоні…
Десь на отруєній землі
стоять оселі,
в які вертає звідусіль
тьма самоселів.
На це один "значний орел"
складав куплети:
"Якщо ти, братцю, "самосел" –
то й сам – осел ти!
То ж зона, звісно, пролягла
не на Поліссі –
а в годівниці для орла
в безхмарній висі.
Там він сидить, немов пахан,
і корчить лоба:
– "Хто? Самосел? Якась блоха!.."
А скрізь – жалоба.
Попід Чорнобилем святим –
старі хатини,
не сплять, і стовпчиками дим
у небо лине.
Там хлипнуть двері, там млинці
спекла бабуся.
Я сяду теж на ослінці,
перехрещуся.
Я запитаюся про час
після гонитви.
Нехай тоді звучить для нас
лише молитва.
Стара: "Вже вечір," – відповість. –
"Мені смеркає.
Людина в цьому світі – гість,
чогось чекає.
Мені не жити вже ніде́.
Мені вже – вечір"…
І мирно руки покладе
життю на плечі.
Сонливі тонкощі чудні
Полісся звіє.
Цей вечір скрався і мені.
Це сутеніє.
6 липня 2003 р., Богдани́
ні сном - ні духом
про те, що дехто вже сконав.
Земля їм пухом.
Ми йшли на зоряний парад
Хрещатим Яром,
несли червоний транспарант.
Собі ж на кару.
Дурна отара чи табун
з розв’язки казки.
Не Перемоги День то був,
а День Поразки!
Палав багряний рубікон
серед опали.
Радянський зраджував закон,
а люди – спали.
Та враз прокинулись! Віват!
Ось Незалежність!
А лиши́вся Бюрократ!
От, обережність!
Чим старший чин, чим вищий ранґ –
тим зрада вища!
Радіоактивний бумеранґ
ще ближче свище.
Хоч офіційно, на словах,
"пожежа згасла" –
під бутафорський саркофаґ
підлито масла.
Для можновладця – час майнув,
мов листя з вільхи –
він потерпілих обманув,
забравши пільги.
Щороку довшають ряди
на кладовищах.
Байдужа влада до біди
доб’є, донищить!
Сумні сомнамбули повзуть
по коридорах,
роками витяги несуть
про тяжкохворих.
А що ж герої? Взагалі:
вони ж – "халява"!
Їх, мов немає на землі.
Яка їм "Слава!"?
А як згадати, скільки душ
потруїв атом!?
І скільки їх тягло той гуж,
лише сказати!?
А хто пішов у лабіринт,
як слід не взувся,
накинув щось – і до сих пір
не повернувся!.?
Чи радіація у них
імен питала?
Вона пронизувала всіх
і всіх ковтала!
Хіба герої не вони,
хіба чужинці?
Вони – народові сини
і Українці!
А брита зграя розбишак
на іномарках
та їхній вибраний вожак –
лише припарка.
Тому, шукаючи людей,
які в законі,
ми не знаходимо ніде
закону в зоні…
Десь на отруєній землі
стоять оселі,
в які вертає звідусіль
тьма самоселів.
На це один "значний орел"
складав куплети:
"Якщо ти, братцю, "самосел" –
то й сам – осел ти!
То ж зона, звісно, пролягла
не на Поліссі –
а в годівниці для орла
в безхмарній висі.
Там він сидить, немов пахан,
і корчить лоба:
– "Хто? Самосел? Якась блоха!.."
А скрізь – жалоба.
Попід Чорнобилем святим –
старі хатини,
не сплять, і стовпчиками дим
у небо лине.
Там хлипнуть двері, там млинці
спекла бабуся.
Я сяду теж на ослінці,
перехрещуся.
Я запитаюся про час
після гонитви.
Нехай тоді звучить для нас
лише молитва.
Стара: "Вже вечір," – відповість. –
"Мені смеркає.
Людина в цьому світі – гість,
чогось чекає.
Мені не жити вже ніде́.
Мені вже – вечір"…
І мирно руки покладе
життю на плечі.
Сонливі тонкощі чудні
Полісся звіє.
Цей вечір скрався і мені.
Це сутеніє.
6 липня 2003 р., Богдани́
Контекст : "Перґаменти", стор. 10–14
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію