Переклав Василь Білоцерківський

Рукопис, знайдений у паперах Лас Каза

1. Коли народ у державі розбещений, то закони майже даремні, якщо нею не урядують деспотично.
2. Послуговуючись усілякими перебільшеннями, мене вихваляли, як інших монархів, кому було дано звершити щось надзвичайне; але те, у чому моя достеменна заслуга, відоме лише мені одному.
3. Монархи Європи створили власні армії за взірцем моєї, але ж потрібно ще вміти командувати ними.
4. Мене мало зачіпають поговори парижан про мене: подібно як і набридливі мухи, котрі тільки й роблять, що дзижчать; їхні думки схожі на те, якби мавпа взялася міркувати про метафізику.
5. Я не писатиму до того часу, поки лондонські урядники не перестануть розпечатувати моїх листів.
6. Відколи я став на чолі держави, радився лише з самим собою, і це мене цілком улаштовувало; робити помилки я почав тільки тоді, коли став прислухатися до того, що говорять радники.
7. Казали, буцімто я образив королеву Пруссії; зовсім ні. Я лише мовив їй: «Жінко, повертайся до своєї прядки й господарства». Не маю в чому собі дорікнути. Вона сама визнала свою помилку. Я наказав звільнити її фаворита Гацфельдта, інакше б його розстріляли.
8. Доводиться погодитися з тим, що фортуна, яка грається зі щастям людей, бавиться, улаштовуючи справи цього світу.
9. Луї XIV узяв Франш-Конте взимку, але він ніколи б не дав битви під Москвою в листопаді.
10. Я й далі навіюю союзникам панічний страх! Отож нехай вони не зазіхають на мою велич, адже це може їм дорого коштувати.
11. Я знайшов у Потсдамі шпагу великого Фрідріха та його орденську стрічку; ці трофеї означали для мене набагато більше, аніж ті сто мільйонів, котрі мені виплатила Пруссія.
12. Підлеглі по-справжньому допомагають лише тоді, коли відчувають, що ви непохитні.
13. Мені відомі потішні історії про всі європейські двори, які б вельми розважили сучасників, але мені чужа всіляка сатира.
14. Перечитую Макіавеллі щоразу, коли мені дозволяють хвороби й заняття, і дедалі більше переконуюся, що він – профан.
15. Мій план десанту в Англії був грандіозним: належало збудувати порти й кораблі. У цьому заході Брюї виявився гідним помічником: у хирлявому тілі він носив полум’яну душу.
16. Європейські газети доволі недоречно порівнюють два терори – 1793 і 1815 років; не бачу тут жодної аналогії: з одного боку – усе вражає уяву, навіює жах і підносить почуття; з другого – усе дріб’язкове, жорстокосерде і вульгарне. 1793 року голови укладачів проскрипційних списків доволі часто падали услід за головами жертв; 1815 року боягузи й негідники, які пили кров лише через задоволення, убивали переможених, не зазнаючи при цьому небезпеки. Режим 1793-го поглинав своїх поводирів, а режим 1815-го залишав життя своїм ватажкам. Не можу збагнути, чого домагаються таким порівнянням.
17. Для уряду нерішучість державців – те саме, що й параліч у частинах тіла.
18. Якби Іліаду написав наш сучасник, ніхто б не оцінив її.
19. Не солдати мене покинули, але я покинув моїх солдатів.
20. Ті, хто шукає щастя в розкоші й марнотратстві, подібні до тих, хто віддає перевагу блиску свічок над сяйвом сонця.
21. Я вже достатньо зробив для того, аби жити в нащадках; заповідаю мою славу синові, а мої пам’ятки – Європі.
22. Пересічна людина домагається товариства вельмож не заради них самих, а заради їхньої влади, а ті приймають його через марнославство або в міру потреби.
23. Абат де Прадт писав повчання, плани кампаній та історичні твори; це відмінний і дивний архієпископ.
24. Муніципальне урядування має свої добрі сторони. Його вада полягає в тому, що воно – не монархічне. Піддані занадто віддалені од влади; це було добре для давніх галлів. Завоювавши їх, Цезар уважав такий спосіб урядування зовсім непоганим.
25. Справедливість – це образ Бога на землі.
26. Слабкість походить від лінощів або від недовіри до самого себе; нещасні ті, хто слабкі через ці дві причини вкупі: якщо мова йде про приватну особу, то це нікчемна людина, а якщо про монарха – він нікчемний подвійно.
27. Той день у Сен-Клу був усього лише балаганом: накип часів революції та гризні партій не міг боротися проти мене і проти Франції. Там були й люди, яким сильно заважало їхнє становище, а той, хто розігрував Брута, був мені вдячний за те, що через добу його викинули геть.
28. Дурень має велику перевагу над освіченою людиною: він завжди задоволений собою.
29. Ви хочете дізнатися, чи надійні ваші друзі? Для цього треба опинитися в біді.
30. До Ватерлоо я думав, що Веллінґтон має обдарування полководця. Досвідчені військові, обізнані у воєнній справі, були зачудовані, помітивши, що він заволодів Мон-Сен-Жаном: після цієї дурної помилки від мене б не вислизнув жоден англієць. Своїм успіхом Веллінґтон завдячує передусім власному щастю, а потім – пруссакам.
31. У Давній Греції жило сім мудреців, а в Європі нині не видно жодного.
32. Від розуму до здорового глузду далі, ніж думають.
33. У Європі списують мої закони, наслідують мої установи, закінчують мої починання, дотримуються моєї політики й так далі, аж до того тону, який задавав мій двір. Отже, моє урядування було не таке-то погане і безглузде, як говорять про нього?
34. Сміливість – це умовна розмінна монета: той, хто зухвало шукає смерті у ворожих лавах, тремтить перед мечем ката. Так само, як фальшиві жетони, котрі перебувають в обігу, і несправжні сміливці. Правду кажучи, сміливість – уроджена якість: вона не набувається.
35. Старі, підновлені штукатуркою монархії існують, допоки народ не відчує в собі сил: у таких спорудах зіпсуття завжди йде від самого фундаменту.
36. Ті, котрі домагаються почестей, схожі на закоханих: адже володіння ними знижує їхню ціну.
37. За своє життя я зробив чимало помилок; найнепростиміша полягає в тому, що я віддався в руки англійців: занадто вірив у їхню відданість законам.
38. Франція – невичерпна; я знайшов доказ цього після війни в Росії та 1815 року. Ударте по землі, і з неї з’являться і гроші, і армії. Францію ніколи не спостигне доля поневоленої й розділеної країни.
39. Найвірніший засіб лишитися бідним – бути чесною людиною.
40. Десяток балакунів роблять більше галасу, аніж десять тисяч, які мовчать; у цьому полягає засіб досягнення успіху тих, хто гавкає з трибун.
41. Королі й ошукані чоловіки завжди останніми здогадуються про те, що з них сміються.
42. Маючи сміливість, можна зважитися на що завгодно, але неможливо всього довести до кінця.
43. Я переміг королів задля державної влади, а королі перемогли мене, заявляючи публічно, що діють задля блага народів; вони скоїли велику помилку, позбавивши мене трону. Почекаймо на розв’язку.
44. Віддаю перевагу силі висновку над красою стилю: дії завжди коштують більше за слова.
45. У революціях ми стикаємося з людьми двох ґатунків: з тими, хто їх здійснює, і тими, хто їх використовує у своїх цілях.
46. Люблю величне в мистецтві. Для мене – або піднесене, або мізерне; третього не дано.
47. Помста поганій людині – це відплата чесноті.
48. Сер Гадсон Лоу – не щось інше, а нешанобливий тюремник: така його посада. Говорили, і не раз, що він поводиться зі мною так тому, що відчуває мою зверхність.
49. Людина, сліпо наслідуючи, щоразу прямує за першим стрічним. Щодо уряду, то тут завжди потрібні вправні пройдисвіти, без яких ніщо не може бути доведене до кінця.
50. Сильні духом уникають насолод, як мореплавці – підводного каміння.
51. Звичка приводить нас до багатьох нерозумних речей; найнепростиміша з них – стати її рабом.
52. Якби Корнель дожив до мого часу, я зробив би його міністром.
53. Розпуск моєї армії історія поставить у ряд найгірших політичних помилок королівського урядування.
54. Освіченою нацією не урядують напівмірами: тут потрібна сила, послідовність і єдність в усіх діях.
55. Той, хто віддає перевагу багатству над славою, – марнотрат, який бере у лихваря і розорюється на відсотках.
56. У моєму житті були три чудові дні: Маренґо, Аустерліц і Єна, якщо не рахувати ще й четвертого, коли я дав австрійському імператорові аудієнцію в рову, на полі бою.
57. Перемогу здобувають не числом. Олександр переміг триста тисяч персів на чолі двадцяти тисяч македонців. Мені також особливо вдавалися зухвалі справи.
58. Палата представників, яку я створив, закінчила свою роботу разом зі мною. Вона могла врятувати Францію від навали, давши мені необмежену владу. Два десятки заколотників зашкодили самі собі: вони вчинили дурість, коли почали розмову про конституцію в той час, коли Блюхер таборував у Севрі. Мені здалося, що в їхній особі я бачу греків пізньої імперії, котрі побачили перед собою Магомета.
59. Після мого зречення 1815 року ворога ще можна було розбити. Я пропонував дати мені командування і не мав при цьому жодних особистих планів.
60. Для релігії служителі культу – те саме, що урядники для влади. Пересічна людина вимірює кредит придворного числом його лакеїв; чернь судить про велич Бога за кількістю священників.
61. Я ніколи не міг подолати більш як одну сторінку Тацита, це неймовірний балакун; а Полібій, навпаки, – не який-небудь декламатор: він приносить задоволення й освічує.
62. Моє урядування було ліберальне, тим не менше залишалося твердим і суворим. Виконавців я запрошував звідусюди: мене мало хвилювали переконання – аби лише дотримувалися моїх правил. Мені було легко, адже я будував наново.
63. Я обсипав золотом моїх сподвижників, але мусив розуміти, що, розбагатівши, людина вже не охоча піддавати себе смертельній небезпеці.
64. Сміливість зміцнює престол; боягузтво, безчестя хитають його, і тоді найліпше – зректися.
65. Я завжди захоплювався Мітрідатом, який задумував завоювати Рим у той час, коли вже був переможений і змушений до втечі.
66. Коли я був монархом, то ніколи не було випадку, аби я не пошкодував, по тому як використав своє право помилування.
67. Трагедія зовсім не ґрунтується на точному наслідуванні природи речей. Віддаю перевагу групі Лаокоона над отією розв’язкою, якою закінчується трагедія «Родоґуна».
68. Конституційні держави позбавлені рушійної сили: діяльність уряду занадто обмежена; це те, що надає таким державам згубної слабкості, коли вони мусять боротися з могутніми й деспотичними сусідами. Авторитарна влада могла б їх підтримати, але вона, як відомо, подібна до тарана, якому однаково, чи здатна йому протистояти столична брама, котру він наміряється розбити.
69. Шляхта, духівництво й емігранти, які втратили своє майно і привілеї в результаті революції, розраховували повернути втрачене з поверненням попередньої династії. Вони думали про це ще в Кобленці: вони завжди погано розуміли те, що відбувається. Не потребували знати того, чого й так не бажали знати; гроші – ось що їм було потрібно.
70. Старі, які зберігають смаки юного віку, так само смішні, як мало шановані.
71. Дурень нудний, але педант – просто нестерпний. Я так і не зміг зрозуміти, щó про це постійно говорить Б[она]льд.
72. Якщо ви прагнете глибшого розуміння політики й війни, то потрібно шукати істини, пізнаючи моральні підвалини суспільства, а основи матеріального порядку завжди мають межі порівняно з ними.
73. Дві партії, котрі існують у Франції, які б вони не були запеклі одна проти одної, поєднаються вкупі, але не проти конституційної королівської влади, котра зовсім їх не цікавить, а проти всіх порядних людей, чиє мовчання діє на них гнітюче.
74. Коли я вийшов на політичну сцену, там було два ґатунки людей: конституційні товариства, які вимагали аграрних реформ у дусі Ґракха Бабефа, і фрюктидорці, які хотіли впоратися через військові ради, заслання і відставки.
75. Нинішні вожді партій у Франції – це карлики на ходулях. Замало талановитих, забагато балакучих.
76. Багато людей кричали проти того, що називають моїм деспотизмом; одначе я завжди говорив, що нації не є власністю тих, хто ними урядує; а нині монархи, які стали конституційними, саме про це намагаються забути.
77. Коли вже адвокат Ґоє, відступник Сієс, прокурор Ревбель і лахмітник Мулен корчили з себе королів, то я цілком міг зробити себе консулом. Адже я отримав на це патенти під Монтенотте, Лоді, Арколе, Шебрейсом і Абукіром.
78. Біди, які спостигли Францію 1814 року, стали причиною того, що ідеологи високого розуму отримали можливість увійти до уряду. Ці люди обожнюють хаос, адже він становить їхню сутність. Вони служать і Богу, і дияволу.
79. Моє майбутнє настане тоді, коли мене не буде. Обмова може шкодити мені тільки за життя.
80. Випадок – ось єдиний законний повелитель в усьому всесвіті.
81. Користь, яка штовхає людей з однієї крайності в іншу, подібна до мови, яку вони вивчають, не дбаючи про граматику.
82. Найнадійніший важіль усілякого могуття – військова сила, яка встановлює закон і яку використовує геній. Таким важелем був рекрутський набір. Досить переконатися в цій силі, і суперечності відступають, а влада зміцнюється. Чи такі-то важливі, якщо говорити по суті, усі ці аргументи софістів, коли звучать воєнні команди? Ті, хто готовий слухатися, не повинні виходити за лінію строю. Урешті вони звикають до примусу: адже у противному разі з норовливими не церемоняться.
83. Занепад звичаїв – це загибель держави як політичного цілого.
84. Кожен має рацію на свій лад. Правота Діаґора полягала в тому, аби заперечувати Бога; а Ньютон був переконаний у тому, що його треба визнати; у кожному явищі міститься його протилежність: скажімо, під час революції можна бути почергово то героєм, то лиходієм, підніматися або на ешафот, або на вершину слави.
85. Гоббс був своєрідним Ньютоном у політиці, його вчення багато чого вартує в цьому плані.
86. Коли я привів революцію до закінчення і тим показав революціонерам, на що здатний, то викликав їхнє неописанне здивування.
87. На світі є сила-силенна людей, які уявляють, що обдаровані талантом урядувати єдино з тієї причини, що стоять біля штурвала влади.
88. В історії бувало, коли королі поступалися своїми прерогативами заради того, аби здобути народну любов, але щоразу вони не могли передбачити, до чого це може призвести.
89. Після мого падіння доля веліла мені померти, але честь наказувала жити.
90. У добре керованій країні потрібна чільна релігія та священники, залежні від держави. Церква повинна бути підлегла державі, а не держава – церкві.
91. Якби християнська релігія могла замінити людям усе, як того домагаються її палкі прихильники, це б стало для них найліпшим подарунком небес.
92. Людина найвищого ґатунку безпристрасна за своєю натурою: її хвалять, її гудять, мало що має для неї значення, вона дослухається тільки до голосу свого сумління.
93. Є люди, які роблять нам речі, котрі зобов’язують, а є люди, які роблять речі, котрі ображають. І в тому і в тому випадку з людьми потрібно дотримуватися строгої обережності, адже неодмінно треба знати причину їхнього доброчинства.
94. Честолюбство так само природне для людини, як повітря для природи: позбавте людину духу першого, а фізику – другого, і всілякий рух припиниться.
95. Пороки суспільства так само необхідні, як грози в атмосфері. А якщо рівновага між добром і злом порушується, зникає гармонія і відбувається революція.
96. Той, хто діє добровільно, лише сподіваючись справити враження, близький до пороку.
97. Вродлива жінка тішить око, добра – уприємнює серця; перша – дрібничка, друга – скарб.
98. Поміж тих, хто шукає смерті, мало тих, хто знаходить її в той самий час, коли б вона була їм корисна.
99. Монарх зобов’язаний ретельно стежити за тим, аби розподіл матеріальних благ не здійснювався надто нерівномірно, адже в такому разі він не зможе ані втримати бідних, ані захистити багатих.
100. Я був найбагатшим монархом Європи. Багатство полягає не у володінні скарбами, а в тому вжитку, якого вміють їм надати.
101. Коли державець плямує себе принаймні одним злочином, йому приписують усю решту: накопичуються брехня, обмови, поширювачі «качок» цим користуються, літературне вороння накидається на труп, зловтішно поглинаючи його, скандальні й неймовірні звинувачення, поширювані за життя і збирані нащадками, повторюються на всі лади. Обмови Дона Базіліо, вони йдуть від самого диявола.
102. Понаписувано більш ніж досить; я хотів би менше книжок і більше здорового глузду.
103. Потрібно, аби державець і його перший міністр були честолюбні. Дехто каже, що в цьому немає потреби, і судить притому, як лисиця, котрій обтяли хвоста.
104. По висадженні в Єгипті мене здивувало те, що від давньої величі в єгиптян я знайшов лише піраміди й печі для готування смажених курчат.
105. Лестунам немає ліку, але серед них мало тих, хто міг би хвалити гідно і пристойно.
106. Настане день, і скаже історія, чим була Франція, коли я зійшов на престол, і чим вона стала, коли я дав закони Європі.
107. Будь-яка угода зі злочинцем плямує трон злочином.
108. Мене завше дивувало, коли мені приписували вбивство Пішеґрю: він нічим не виокремлювався серед інших змовників. Я мав суд, аби його засудити, і солдатів, аби його розстріляти. Ніколи у своєму житті я нічого не робив через дрібниці.
109. Занепад забобонів виявив перед усіма джерело влади, – королі більше не можуть не докладати зусиль, аби мати вигляд здатних урядувати.
110. Засновуючи Почесний Легіон, я об’єднав єдиним інтересом усі верстви нації. Цей інститут, обдарований життєвою силою, надовго переживе мою систему.
111. В урядуванні не повинно бути напіввідповідальності: вона неминуче веде до приховування витрат і невиконання законів.
112. Французи люблять велич в усьому, зокрема в зовнішньому вигляді.
113. Перша перевага, яку я отримав з Континентальної блокади, полягала в тому, що вона допомогла відрізнити друзів од ворогів.
114. Доля Нея і Мюрата здивувала мене. Вони померли по-геройському, як і жили. Такі люди не потребують намогильних промов.
115. Я дав новий імпульс духові підприємливості, аби оживити французьку промисловість. За десять років вона пережила дивовижний підйом. Франція зазнала занепаду, коли знову повернулася до попереднього плану колонізації й практики запозичень.
116. Я зробив помилку, вступивши до Іспанії, оскільки не був обізнаний з духом цієї нації. Мене прикликали гранди, але відкинула чернь. Ця країна виявилася негідною державця з моєї династії.
117. Того дня, коли позбавлені тронів монархи знову поверталися у свої палаци, вони залишили розсудливість за порогом.
118. Після винайдення книгодрукування всі тільки й роблять, що прикликають на панування Просвітництво, одначе панують для того, аби його загнуздати.
119. Якби атеїсти революції не мали наміру абсолютно все поставити під сумнів, їхня утопія була б не такою-то поганою.
120. Дев’ятнадцять серед двадцяти тих, хто урядує, не вірять у мораль, але вони зацікавлені в тому, аби люди повірили, що вони послуговуються своєю владою не для зла, – ось що робить їх порядними людьми.
121. Нівозькі змовники, на відміну од ворогів Філіпа, зовсім не писали на своїх стрілах: «Я цілю в ліве око македонського царя».
122. Домігшись розпуску старої армії, коаліція здобула велику перемогу. Вона не має підстав боятися новачків: адже ті ще нічим не проявили себе.
123. Коли я відмовився підписати мир у Шатийоні, союзники угледіли в тому лише мою необачність і скористалися нагодою, аби протиставити мені Бурбонів. А я не схотів бути зобов’язаним за трон милості, яка йшла з-за кордону. Отже, моя слава лишилася незаплямованою.
124. Замість зректися у Фонтенбло, я міг битися: армія залишалася мені вірною, але я не схотів проливати кров французів через свої особисті інтереси.
125. Перед висадженням у Каннах ані змови, ані плану не існувало. Я залишив місце заслання, прочитавши паризькі газети. Ця акція, яка з плином часу декому видається нерозсудливою, на ділі була лише наслідком твердого розрахунку. Мої буркотуни не були чеснотливі, але в них билися безстрашні серця.
126. Європі кинуто виклик: якщо другорядні й третьорядні держави не знайдуть опіки в держав панівних, вони загинуть.
127. Кажуть, великий критик Ф’єве щадив мене менше, аніж відомий натурфілософ (недавно померлий Деліль де Саль. – Прим. англійського видавця). Чим більше він гудитиме мій деспотизм, тим більше французи шануватимуть мене. Він був найбільш посередній зі ста двадцяти префектів моєї Імперії. Мені не знане його «Адміністративне листування».
128. Теологічні висновки варті набагато більше, аніж висновки філософські.
129. Я люблю Рівароля більше за його епіграми, аніж за його розум.
130. Мораль – це сумнівне мистецтво, як наука про квіти. Але вона є вираженням найвищого розуму.
131. Можна перекручувати й найбільші твори, надаючи їм смішного відтінку. Якби «Енеїду» доручили перекласти Скарронові, то вийшов би блазенський Верґілій.
132. При ближчому розгляді визнана всіма політична свобода виявляється вигадкою керманичів, призначеною для того, аби приспати пильність керованих.
133. Аби народ отримав істинну свободу, потрібно, аби керовані були мудрецями, а керманичі – богами.
134. Сенат, який я назвав охоронним, підписав своє зречення влади вкупі зі мною.
135. Я звів усе воєнне мистецтво до стратегічних маневрів, що дало мені перевагу над моїми супротивниками. Усе скінчилося тим, що вони почали переймати мою методу. Зрештою все вичерпується.
136. У літературі вже не можна сказати нічого нового; але в геометрії, фізиці, астрономії ще є широке поле для діяльності.
137. Тріснута зусібіч політична система в найближчому майбутньому загрожує падінням.
138. Перемога завжди гідна похвали, незалежно від того, що до неї веде – талан чи талант воєначальника.
139. Моя система освіти була загальною для всіх французів: адже не закони створені для людей, але люди – для законів.
140. Мене порівнювали з багатьма славетними людьми, давніми й новими, але річ у тім, що я не схожий на жодного з них.
141. Я ніколи не чув музики, котра би приносила мені стільки задоволення, як татарський марш Мегюля.
142. Мій план десанту в Англії був поважною ініціативою. Лише континентальні справи завадили моїй спробі здійснити його.
143. Кажуть, буцімто моє падіння забезпечило спокій Європи; але при цьому забувають, що саме мені вона завдячує своїм спокоєм. Я скерував корабель революції до його кінцевої мети. А нинішні керманичі рушають у плавання без компаса.
144. Англійське міністерство знеславило себе, заволодівши мною. Я був до краю здивований, прочитавши в газетах, що став бранцем. Насправді-бо я добровільно ступив на борт «Беллерофонта».
145. Коли я писав принцові-регенту, просячи його гостинності, він змарнував чудову нагоду здобути собі добре ім’я.
146. Усе в цьому житті є предметом розрахунку: потрібно триматися середини між добром і злом.
147. Легше створювати закони, аніж їх дотримуватися.
148. У єдності інтересів полягає законна сила уряду: неможливо противитися їм і при цьому не завдавати згубної шкоди собі самому.
149. Союзники довели, що їм був потрібен не я, але потрібні були мої трофеї й слава Франції; ось чому вони наклали на неї контрибуцію в сімсот мільйонів.
150. Конгрес – це вигадка, яку використовують дипломати у своїх цілях. Це перо Макіавеллі, поєднане з шаблею Магомета.
151. Мене засмучує слава М[оро], який знайшов смерть у лавах ворога. Якби він помер за батьківщину, я заздрив би такій долі. Мені ставили за провину його вигнання; так чи інакше – нас було двоє, тоді як потрібен був тільки один.
152. Я дав французам Кодекс, який збереже своє значення довше за інші пам’ятки мого могуття.
153. Зле, якщо молоді люди пізнають воєнне мистецтво за книжками: це – вірний засіб виховати поганих генералів.
154. Сміливі, але недосвідчені солдати – це найліпший засновок для перемоги. Додайте їм по чарці горілки, перш ніж відправити на бій, і можете бути певні успіху.
155. Люди роблять добре лише те, що роблять самі; я спостерігав це не раз в останні роки свого панування.
156. Італійська армія була набродом, ні до чого не здатним, коли Директорія призначила мене її командувачем: армія не мала ні хліба, ні одягу; я показав їй міланські долини, наказав виступити в похід, і Італію було завойовано.
157. Після перемог в Італії я не міг повернути Франції її королівської величі, але приніс їй блиск завоювань і мову, якою говорять достеменні державці.
158. Пруссія могутня тільки на мапі, а політично і морально це найслабша з чотирьох великих держав, котрі нині диктують закони всій Європі.
159. Усіляке значення Іспанія вже втратила: у неї більше нічого не залишилося, окрім інквізиції та згнилих кораблів.
160. Ярмо англійців не до смаку жодній нації. Народи завше потерпають під владою тих островитян.
161. Готуючись до експедиції в Єгипет, я не збирався позбавляти престолу великого султана. Дорогою туди я знищив мальтійську шляхту, хоча до цього їй вдавалося чинити спротив силам Оттоманської імперії.
162. Я ніколи не бачив такої наснаги, яку виявив французький народ при моєму висадженні у Фрежусі. Усі казали мені, що сама доля привела мене до Франції, і врешті я сам повірив цьому.
163. Якби я хотів бути лише вождем революції, то моя роль скоро виявилася б відіграною. Але завдяки шпазі я став її повелителем.
164. Я б заклався, що ані імператор Росії, ані імператор Австрії, ані імператор Пруссії не побажали б стати конституційними монархами, але вони заохочують до цього дрібних державців, адже бажають, аби ті залишалися ні до чого не придатними. Цезареві легко вдавалося підкорити галлів лише тому, що останні були роз’єднані під владою представницького урядування.
165. Найважливіше в політиці – іти за своєю метою: засоби нічого не означають.
166. Нідерланди – усього лише російська колонія, де діє британське виключне право.
167. Політична система Європи викликає жаль: чим більше її вивчаю, тим більше побоююся згубних наслідків, до яких вона призводить.
168. У Європі мого так ніхто й не зрозумів останнього зречення, адже його дійсні причини залишалися невідомими.
169. Я ніколи не мав сумнівів у тому, що Т[алейран] не повагався би наказати повісити Ф[уше]; але, хтозна, можливо, вони побажали б іти на шибеницю вкупі. Єпископ хитрий, наче лисиця, а його побратим – кровожерний, наче тигр.
170. Самогубство – найбільший зі злочинів. Яку мужність може мати той, хто тремтить перед мінливістю фортуни? Достеменний героїзм полягає в тому, аби бути вищим за життєві злощастя.
171. У Рошфорі мені пропонували патріотичну Вандею: адже в моєму розпорядженні ще були солдати по той бік Луари, але я завжди мав відразу до громадянської війни.
172. Якщо офіцерові не підкоряються, то він більше не повинен командувати.
173. Мені видається, що здатність мислити – це властивість душі: чим більшої досконалості набуває розум, тим досконаліша душа і тим більше людина морально відповідальна за свої дії.
174. Пересічні державці ніколи не можуть безкарно ані урядувати по-деспотичному, ані мати народну прихильність.
175. Союзники цінують свого Макіавеллі: вони якнайуважніше і подовгу вивали його «Державця», але-бо часи нині інші – не шістнадцяте сторіччя.
176. Є акт насильства, якого ніколи не стерти з пам’яті поколінь, – це моє вигнання на острів Святої Олени.
177. Я ніколи не обговорював свого проєкту десантування в Англії: не маючи ліпшого, як мені вже потім приписували, я зібрав на берегах Булоні 200 тисяч солдатів і витратив 80 мільйонів, аби потішити паризьких нероб; а насправді проєкт був справою поважною, десантування – можливою, але флот Вільнева все розладнав. Окрім того, у цей час англійський кабінет поквапився роздмухати пожежу континентальної війни.
178. У французів почуття національної честі завжди тліє під попелом. Досить лише іскри, аби його розпалити.
179. Серед усіх моїх генералів Монтебелло виявив мені найбільше сприяння, і я ставив його понад усіма.
180. Дезе мав усі якості великого полководця: помираючи, він пов’язав своє ім’я з блискучою перемогою.
181. Найбільш безприкладні капітуляції в літописах війн – капітуляції під Маренґо й Ульмом.
182. Уряди, у яких висловлюються протилежні думки, придатні, допоки панує мир.
183. Засади Французької революції породив третій стан Європи; ідеться лише про те, аби вміти внести в них належний порядок. Я мав на те і владу, і силу.
184. Ней був людиною хороброю. Його смерть так само незвичайна, як і його життя. Закладаюся, що ті, хто засудив його, не насмілювалися дивитись йому в обличчя.
185. Англійський народ – народ торговий, і лишень; але саме в торгівлі полягає його могуття.
186. Про смерті герцога Енґієнського і капітана Райта понаписували багато гидоти; смерть першого з них не була справою моїх рук, а до другої я цілковито непричетний, адже не міг завадити англійцеві у припадку спліну перерізати собі горло. (Герцог Енґієнський писав Наполеонові, який був схильний скасувати смертний вирок, але *** переслав йому герцогового листа лише після виконання вироку, – така достеменна правда. – Прим. англ. вид.)
187. П'ятнадцять років мій сон охороняла моя шпага.
188. Я зміцнив саму будову Імперії. Урядники неухильно виконували закони. Я не терпів сваволі, а тому машина діяла злагоджено.
189. У фінансових справах найліпший спосіб домогтися кредиту – не користуватися ним: податкова система зміцнює його, а система позик веде до втрат.
190. Випадок керує світом.
191. У часи моєї могутності я міг домогтися видачі мені принців дому Бурбонів, якби хотів цього; але я поважав їхню біду.
192. Я наказав розстріляти 500 турків у Яффі: солдати гарнізону вбили мого парламентера, ті турки були моїми бранцями ще під Ель-Арішом і обіцяли більше не битися проти мене. Я був суворий за правом війни, що диктувало моє тогочасне становище.
193. Полковник Вілсон, який багато писав про мою Єгипетську кампанію, запевняє, буцімто я наказав отруїти поранених моєї власної армії. У генерала, котрий віддав такий наказ, – людини, що втратила глузд, – уже б не залишилося солдатів, які би схотіли битися. Услід за паном Вілсоном цю нісенітницю повторювали по всій Європі. Але ось що відбулося насправді: я мав сто чоловік, безнадійно хворих на чуму; якби я залишив їх, то їх усіх вирізали б турки, і я спитав лікаря Дженетта, чи не можна дати їм опіуму для полегшення страждань; він заперечив, що його обов’язок лише лікувати, і поранених було залишено. Як я й гадав, за кілька годин усіх їх вирізали.
194. Лікарі нерідко помиляються: подеколи вони роблять забагато, а в інших випадках – далеко не все. Одного разу Корвізар отримав від мене подарунок на шістдесят тисяч франків: це здібна людина і єдиний несхибний лікар, якого я знав.
195. Під Ватерлоо мої лінійні війська налічували 71000 чоловік; союзники мали їх близько 100000, але я ледве не розбив їх.
196. Я повіз де Прадта з собою до Іспанії, аби провадити війну супроти ченців; але він спритно викрутився з цієї справи, що не так-то погано для архієпископа.
197. Я створив свою добу сам для себе, як і був створений для неї.
198. Від правосуддя залежить суспільний лад. Тому судді посідають місце в першому ряду суспільної ієрархії. Тому жодних почестей і знаків поваги не можна вважати для них надмірними.
199. Під Єною пруссаки не змогли протриматися й двох годин, а свої фортеці, які могли боронити не один місяць, здавали після добової облоги.
200. Моя помилка полягає в тому, що я не стер Пруссії з земної поверхні.
201. Моя континентальна система мусила розбити англійську торгівлю і принести мир Європі. Моя єдина помилка полягала в тому, що я не міг по-справжньому суворо її втілювати: мало хто розумів сутність цієї системи.
202. Поліція схожа на дипломатію, але, через службовий обов’язок, вона часто повинна вбиратися у дрантя.
203. Дурощі, які коїли інші, зовсім не допомагають нам стати розумнішими.
204. Усе, чим милуємося в Расіна, він запозичив у греків; але з усього цього він учинив такий прекрасний ужиток, що й не знаю, кому завдячувати – чи таланту творця, чи перекладачеві з грецької французькою.
205. Світ – це велика комедія, де на одного Мольєра припадає з десяток Тартюфів.
206. Проповідуйте чесноту, показуючи її протилежності: зло візьміть за тло, добро віддайте на другорядні деталі, і нехай порок бореться з чеснотою. Сумніваюся, аби написана картина врешті виявилася повчальною.
207. При мені кілька фанатичних ієреїв побажали відновити скандальні сцени «доброго старого часу»; я встановив лад, а казали, буцімто здійснював насильство над Папою.
208. Ауґсбурзьку лігу, а з нею і Тридцятилітню війну, породила жадібність кількох монархів.
209. Битва під Маренґо довела, що насправді переважно випадок надає достеменного порядку перебігові подій. Тоді австрійці брали гору, їхній останній натиск було зупинено, і вони вже погоджувалися на капітуляцію, хоча могли протиставити мені переважні сили: Мелас просто втратив голову.
210. Є королі, які вдають піклувальників про добро народу заради того, аби ліпше ошукувати його, – зовсім як той вовк із байки, котрий перетворювався на пастуха, аби вправніше винищувати баранів.
211. Я наказав заслати винахідників пекельної машини: вони були з числа тих, хто довгий час брав участь у змові, від якої давно було пора очистити Францію. Відтоді я вже ні про що не хвилювався. Усі чесні люди були мені вдячні за це.
212. Військовий і урядник рідко успадковують те, що зветься багатством, тому потрібно їх винагородити повагою й увагою; повага, яку до них виявляють, підтримує почуття честі, яке є достеменною силою нації.
213. Усе, що не ґрунтується на фізично і математично точних засадах, розум мусить відкинути.
214. Якби англійський уряд уважав, що його кораблі могли гарантувати Англію від уторгнення з моря, то він не зміцнював би своїх берегів так ретельно, коли я був у Булонському таборі. Мій план полягав у тому, аби після висадження рухатися далі на Чатем, Портсмут і захопити головні морські фортеці країни. Одна чи дві виграні битви принесли б мені володіння рештою острова: 1804 року моральний дух англійців не був таким високим, як нині.
215. Коли говорити по суті, то ані назва, ані форма урядування не відіграють жодної ролі. Державою урядуватимуть добре, якщо зуміють досягти того, аби справедливість відчували на собі всі громадяни – і у плані захисту особистості, і в сенсі податків, різнорідних пожертвувань та компенсацій втраченого.
216. Нерівний розподіл власності підриває будь-яке суспільство і згубний для порядку в країні; він убиває підприємливість і конкуренцію; велика маєтна аристократія була добра тільки за феодальної системи.
217. Якби успіх не супроводжував Авґуста, нащадки б розташували його ім’я поруч імен великих лиходіїв.
218. Учасники коаліції заплатили дорогу ціну за свій успіх 1814 року: три місяці я провадив війну в долинах Шампані з рештками моїх колишніх військ. Якби Париж протримався ще добу, справу б було зроблено: жоден німець не перейшов би назад за Райн.
219. Майже ніколи я не давав докладних настанов моїм генералам – просто наказував їм перемогти.
220. Державець не повинен упасти нижче за ту біду, яку приготувала йому доля.
221. Попри всі інтриги, до яких удавався Т[алейран], Луї XVIII міг зробити з нього єдино свого першого слугу, таким чином дещо полегшивши йому цю вимушену неволю.
222. Партія, яка може знайти опору лише в іноземних багнетах, приречена на поразку.
223. Після перемоги під Ватерлоо від французів вимагали видати мене ворогам; але французи поважали мене в моїй біді.
224. Можливо, 1815 року я знову мусив розпочати революцію, тоді мені були потрібні ті засоби, які надають революції для досягнення мети, і все те, що було потрібно тоді заради цього.
225. Можна зупинятися лише при підйомі на гору, але ніколи – при спуску.
226. Перший порив людей коштовний, завжди потрібно вміти скористатися ним.
227. Задум вигнати мене на острів Святої Олени виник давно, я знав про нього ще на острові Ельбі, але довіряв лояльності Олександра.
228. Серед усіх поступок, яких я домігся від союзників 1814 року, особливо милим моєму серцю був дозвіл узяти з собою у вигнання тих із моїх старих солдатів, з якими мені було суджено подолати стільки знегод. Серед них я знайшов людей, яких горе не пригнітило.
229. Хартії добрі тільки тоді, коли їх упроваджують у дію; але немає потреби в тому, аби очільник держави ставав на чолі якої-небудь партії.
230. Європейську суспільну угоду було порушено вторгненням до Польщі. Коли я вийшов на політичну арену, практика поділів не була новою. Політична рівновага – мрія, про яку нині треба забути. Олександр збереже собі Польщу, як я свого часу зберіг Італію, за правом сильнішого, – от і весь секрет.
231. Лестуни завжди вихваляли слабкодухі уряди як обережні; так само, як бунтівники йменують могуття деспотизмом.
232. У зреченні монарха є своєрідна іронія: він зрікається тоді, коли на його владу вже не зважають.
233. У Москві увесь світ готувався визнати мою зверхність; стихії розв’язали це питання.
234. Республіка у Франції неможлива: правовірні республіканці – ідіоти, усі інші – інтригани.
235. Імперію було створено лише в чернетці; надалі, якби мені вдалося укласти мир на континенті, я неодмінно розширив би основу мого суспільного ладу.
236. Жодної корони від часів Карла Великого не покладали так урочисто, як тієї, котру я одержав від французького народу.
237. Я маю відразу до ілюзій; ось чому приймаю світ таким, яким він є.
238. Євреї постачали харчові запаси моїй армії в Польщі; на той час мені вже прийшла думка подарувати їм політичне існування як нації та як громадянам; але я побачив у них готовність лише до того, аби продати свої старі одежини. Я мусив залишити чинними закони проти лихварства; ельзаські селяни були вдячні мені за це.
239. Я знайшов перевагу російської армії лише в тому, що стосується регулярної кавалерії, а козаків легко розпорошити. Пруссаки – погані солдати; і навпаки, англійська піхота чинила дива під Ватерлоо.
240. На додачу до тих великих подій, причиною котрих я був, найдивовижніше було побачити Фуше, убивцю короля і затятого революціонера, міністром Луї XVIII і депутатом Непорівнянної палати.
241. Я завжди тримався думки, що для європейських держав ганебно терпіти існування варварських країн. Ще за Консульства я зв’язувався щодо цього з англійським урядом і пропонував свої війська, якби він схотів дати кораблі й припаси.
242. Фердинанд VII панував не завдяки власній мужності чи Божій милості, а лише через чисту випадковість.
243. Шпигунами в моїх кампаніях я користувався рідко; я все робив за натхненням: точно все передбачав, просувався блискавично – решта була справою талану.
244. Я знав чимало людей, котрі вважали мої накази нездійсненними; пізніше інколи я пояснював їм, які засоби слугували мені для досягнення мети, вони погоджувалися, що справді не було нічого легшого.
245. Нині в Європі існують лише два стани: ті, котрі вимагають привілеїв, і ті, котрі ці вимоги відхиляють.
246. Якби я розбив коаліцію, Росія залишалася б так само чужою Європі, як і, приміром, Тибетське царство. Завдяки цьому я убезпечив би світ від козаків.
247. Ніщо так чисельно не примножує батальйону, як успіх.
248. У тих, хто тебе знеславив, даремно шукати людей безстрашних.
249. Не раз упродовж моєї кампанії 1814 року я замислювався про те, що для моїх солдатів немає нічого неможливого, – вони здобули собі безсмертне ім’я. А в перипетіях долі мене всюди супроводжувала слава.
250. Мене скинули не роялісти чи незадоволені, а іноземні багнети.
251. Історія мого панування колись уславить ім’я якогось нового Тукідіда.
252. Людський дух ще не визрів для того, аби керманичі робили те, що повинні робити, а керовані – те, що хочуть.
253. Коли цілий світ зорганізується через багнети – це цілком логічно! Тоді здоровий глузд не у справедливості, а в силі.
254. Прийде час, і громадська думка спростує софізми моїх обмовників.
255. Я зробив Бенжамена Констана членом Трибунату, я віддалив його, коли він удався до балаканини; це називалося «усунути» – вдало знайдене слово. Розум Бенжамена подібний до розуму геометрів з усіма їхніми теоремами й королларіями, а сам він так і залишився великим виробником брошур.
256. У Парижі після 13 вандем’єра республіканські переконання, які я сповідував, залишалися в ужитку всього добу; кажу це як настанову братам із товариства Бабефа і місіонерам, які сповідують релігію фрюктидора.
257. Талейран і де Прадт вихвалялися, що то вони – поновлювачі дому Бурбонів; марна хвальба: це відновлення престолу стало неминучим наслідком збігу обставин.
258. Я є не більше, ніж стороннім спостерігачем, але мені ліпше, ніж будь-кому іншому, відомо, у чиї руки нині потрапила Європа.
259. Нині, окрім каміння, закладеного в підвалину Франції, не бачу нічого іншого.
260. Ґрушí хотів виправдатися моїм коштом: те, що він говорив, так само вірно, якби я наказав йому привезти герцога Анґулемського до Парижа і він би виконав це веління. Попри все, я поважаю Ґруші й саме тому називаю його чеснотливим ворогом.
261. Невиправна чернь усюди виказує все той самий дух нерозсудливості.
262. Серед людей, котрі не люблять, аби їх утискали, є чимало таких, кому подобається самим це робити.
263. Якщо громадська думка так наполегливо висловлювалася проти хартії, яку запропонував Сенат 1814 року, то лише тому, що всі на власні очі побачили серед сенаторів самих вискочок, котрі дбали тільки про власні зиски.
264. Правда, що я порушив кордони острова Ельби, але союзники самі не виконали умов мого перебування там.
265. У Європі більше й мови немає про права людини, а коли так, то людям залишається тільки вбивати одне одного, наче скажених собак.
266. Бачу, що у Франції свобода полягає в хартії, а рабство – у законі.
267. Автори «Цензора» подібні до мрійників, котрих необхідно поселяти в Шарантон, оскільки вони свідомо сіють недовіру і ненависть. Вони належать до числа тих пишномовних фразерів, яких треба утримувати під наглядом і час від часу вгамовувати.
268. Державець мусить завжди обіцяти тільки те, що має намір виконати.
269. Найліпший поділ влади такий: виборча, законодавча, виконавча, судова. Я строго дотримувався цієї засади в ієрархії моєї Імперії.
270. Герцог Фельтрський проявив себе реакціонером і гнобителем, оскільки він був придатний тільки до цього. Він вельми хотів би потрапити в аннали нашої історії, але не мав у цьому успіху. Мені не потрібна був орел для ведення війни, – я сам був орлом; ось чому я обрав його.
271. Коли я оголосив війну кортесам, то очікував усього, але зовсім не передбачив, що Фердинанд почне трактувати їх як бунтівників.
272. Теологія для релігії – однаково що отрута в їжі.
273. Я зробив Париж зручнішим, чистішим і здоровішим, прекраснішим, аніж він був до мене, і все це посеред війн, які я мусив провадити; парижани приймали всі ці добродійства і підносили мене; по суті, вони є не чимось іншим, а надійними постачальниками канатних танцюристів, кондитерів і моди усій Європі.
274. Коли сторіччя змінюють одне одного, то, як і в поході, завжди можна зустріти відсталих.
275. Громадянська війна, коли її приводом слугує справа державця, може тривати довго; але врешті народ бере гору.
276. Суспільний лад будь-якої нації ґрунтується на виборі людей, призначених для того, аби його підтримувати.
277. Народ має власне судження, допоки його не ввели в оману демагоги.
278. Моя Державна рада складалася з людей чесних і заслужених, за винятком кількох хамелеонів, котрі туди прошмигнули, як, утім, буває всюди.
279. Мій уряд був піднесений зависоко, аби помітити вади пружин, які його урухомлювали; з усім тим я п'ятнадцять років урядував сорока двома мільйонами людей в інтересах більшості й без якихось поважних струсів.
280. За все моє панування мене по-справжньому і найбільше приголомшило, мабуть, лише те, що Папу на кордонах моєї Імперії зустрічав Абдала Мену, який зрадив віру батьків, а в Парижі його вітали троє священників-відступників, до того ж одружених, котрими були Т[алейран], Ф[уше] й О[трі]в.
281. Морське право стосується всіх народів без винятку. Море не може оброблятись, як земля, чи перебувати в будь-чиєму володінні: воно – єдина дорога, яка на ділі є загальною, і будь-яка виключна претензія однієї нації на морське панування рівносильна оголошенню війни іншим народам.
282. Якби зречення короля Карла IV не було вимушене силою, я визнав би королем Іспанії Фердинанда. Події в Аранхуесі не могли бути мені байдужими, адже мої війська зайняли півострів: як монарх і як сусід я не повинен був терпіти такого насильства.
283. Конституціоналісти – усього лише простаки: у Франції порушено всі домовленості, і, що б не робили лікурги, ті й далі порушуватимуться. Хартія – єдино шматок паперу.
284. Нація, народ, армія, усі французи не повинні забувати свого минулого: адже воно становить їхню славу.
285. Легше заснувати республіку без анархії, ніж монархію без деспотизму.
286. Люди, котрі є господарями в себе вдома, ніколи й нікого не переслідують, – ось чому короля, з яким погоджуються, вважають добрим королем.
287. Реформатори переважно поводяться як хворі люди, котрі сердяться, що інші почуваються добре; і от вони вже забороняють усім їсти те, у чому відмовляють собі.
288. Не люблю, коли прикидаються, що зневажають смерть: уміти зносити те, що неминуче, – у цьому полягає найважливіший людський закон.
289. Боязливий тікає від того, хто зліший за нього; слабкого перемагає сильніший, – таке походження політичного права.
290. У спартанцях бачу народ воістину безстрашний і непогамовний, такий народ веде своє походження зі славних віків Лакедемона; подібне до цього бачимо й у середньовіччі, коли, кого не взяти з капуцинів, усі помирали святою смертю.
291. Сенат виказав ознаки діяльності лише тоді, коли я виявився переможеним, але якби я вийшов переможцем, то, безсумнівно, отримав би від нього повне схвалення своїх дій.
292. Реньйо володів здібністю говорити легко і зугарно, ось чому я не раз посилав його виступати з розлогими промовами в Палаті та в Сенаті. Такі люди – не щось інше, а нездарні базіки.
293. О[жеро] зрадив мене; щоправда, я завжди вважав його негідником.
294. Реаль багато робив для моєї поліції. Коли я хотів посміятися, то нагадував йому місце з його революційної газети, де він запрошував добрих патріотів зібратися 2 січня, аби повечеряти головою свині. При мені він вже так не чинив, але накопичив собі вельми пристойні статки.
295. Луї XVIII розсудливо повівся з убивцями короля: помилування було його правом, оскільки справа стосувалася тільки його родини, але зрада, розтринькання громадських грошей, злочини проти уряду – прерогатива Верховного суду; я ніколи не помилував би за такі злочини.
296. У горі зазвичай не шанують того, у кому раніше поважали велич.
297. Блюхер казав, що бився кожного дня від часу переходу через Райн у січні 1814 року і до самого вступу в Париж. Союзники визнають, що за три місяці втратили 140000 чоловік; гадаю, їхні втрати були набагато поважніші. Я атакував їх щоранку на лінії у 150 льє. Саме під Ла-Ротьєром Блюхер себе проявив найліпше; піді мною того дня було вбито коня. Цей прусський генерал був усього лише добрим солдатом: він так і не зумів скористатися досягнутою перевагою. А моя гвардія чинила дива доблесті.
298. Сенат звинуватив мене в тому, що я змінював його укази, себто у фальшуваннях. А насправді всім відомо, що я не мав потреби в такій хитрості: один рух моєї руки вже означав наказ. Сам Сенат завжди робив більше, аніж від нього вимагалося. Коли я й зневажав людей, які мені дорікають, то діяльність сенатського корпусу доводить, що це було не так-то безпідставно.
299. Я ніколи не зможу дорікнути собі за те, що ставив власну честь вище за щастя Франції.
300. Я сказав колись, що Франція полягала в мені, а не в паризькій публіці. А мені приписували вислів «Франція – це я», що б було безглуздям.
301. В очах більшості людей узурпатор – це позбавлений трону державець, законний король – той, хто роздає милості й посади, зовсім як Амфітріон в очах Созія – це той, у кого можна пообідати.
302. Бувають люди чеснотливі лише тому, що не мали нагоди впасти в пороки.
303. Чернь уявляє собі Бога королем, який теж тримає Раду при своєму дворі.
304. «Думки» Паскаля – це якась нісенітниця; про нього можна сказати те саме, що чернь говорить про шахраїв: «Напевне, він не позбавлений розуму, оскільки ми не розуміємо його».
305. Прагнення панувати над розумом собі подібних – одна з найсильніших людських пристрастей.
306. Не вірю, що Бурбони ліпше за мене розуміли, у чому полягають інтереси монархії. А щодо інтересів їхньої династії, це лише згодом буде дано побачити: вони тримаються політики, очевидно, вельми піднесеного ґатунку.
307. Серед революціонерів, чиї дії сповнені величі й благородства, можна відзначити Ланж[уїнне], Лафаєтта, Карно і деяких інших; ці люди пережили самих себе: нині їхню роль відіграно, життєва нива скінчилася, їхній вплив мізерний. Вони – вельми зручні знаряддя, якими треба вміти користуватися.
308. Я не вірив би хитрощам цього інтригана Деказа. Але в кожному разі треба почекати, чим усе це скінчиться.
309. Я змусив власних ворогів служити моїй славі або померти вкупі зі мною – ось що є особливою рисою мого урядування.
310. Мені здається, у подіях останнього часу тяжкі біди були понад людські сили.
311. Пан де Шатобріан ушанував мене красномовною, але зовсім не справедливою філіппікою. Він багато зробив для перемоги королівської справи. Воістину це – геніальна людина.
312. Договір 20 листопада був нічим не ліпший за капітуляцію Парижа; невідомо, кого тут винуватити, – іноземців чи власне французький уряд.
313. Хто б насмілився сказати мені на полі бою під Фрідландом або на німанському плоту, що росіяни розгулюватимуть Парижем, наче пани, і що пруссаки таборуватимуть на Монмартрі?
314. Коли пруссаки зажадали від мене вивести свої війська з Німеччини протягом трьох тижнів, у моєму розпорядженні було шістсот тисяч солдатів. Я думав, що в їхньому кабінеті всі ошаліли: успіх виправдовує все, але безум пруссаків був чистою хвальбою.
315. Найнестерпніша з тираній – це тиранія підлеглих.
316. У результаті термідорської реакції уряд усунув мене від командування. Але Обрі запроторив мене до в’язниці. Слуги, як відомо, завжди поводяться гірше за панів.
317. Після свого падіння я залишив Франції величезний борг, це правда, але залишилися й мої надзвичайні доходи; що ж бо, врешті, зробили з ними?
318. Людина, якій розваги допомагають забути завдані неприємності, недовго про них пам’ятає: це – надійний засіб супроти дрібних негараздів.
319. Я ніколи ні в чому не відмовляв імператриці Жозефіні, упевнений у її щирості й відданості мені.
320. Намагаюся замовчувати дурні вчинки деяких європейських монархів, подібно як не прийнято говорити про прихильність своїх колишніх коханок.
321. Перехід Ґруші від Намюра до Парижа – один із найблискучіших подвигів війни 1815 року. Я вже думав, що Ґруші з його сорока тисячами солдатів для мене втрачений і я не зможу знову приєднати їх до моєї армії за Валансьєном і Бушеном, спираючись на північні фортеці. Я міг організувати там систему оборони й обстоювати кожну п’ядь землі.
322. Ней і Лабедваєр, наче малі діти, дозволили себе розстріляти: на жаль, їм не дано було зрозуміти, що зовсім недавно, у часи революції, ті, хто вигравав час, урешті мали рацію.
323. Немає й чотирьох справедливих сторінок в усьому тому, що понадруковували за останні чотири роки про моє панування і про дії моїх сучасників. Серед авторів чимало пасквілянтів, але жодного Тукідіда.
324. Я завжди вважав злочином прикликання монархом іноземців заради того, аби зміцнити свою владу у власній країні.
325. Чудово розумію, що то Фуше склав проскрипційні списки, але імена осіб, які знаходжу там, нічого мені не говорять.
326. Іспанці не знайшли нічого ліпшого, як схвалити конституцію, котру я пропонував у Байонні; на жаль, не всі тоді були готові прийняти її (тут маю на увазі народ).
327. Ідея об’єднати в чотирьох відділах Інституту шановану спільноту різних талантів була чудова. Треба ж було цілковито не розуміти суті справи, аби скалічити цю пам’ятку національної слави.
328. Людський розум зробив можливими три найважливіші здобутки: суд присяжних, рівність оподаткування і свободу совісті; якщо-бо монархи не втратять розуму, вони вже не нападатимуть на ці три підвалини суспільного договору.
329. Часто мені спадає на думку при читанні «Цензора», що його укладає Талейран чи Поццо ді Борґо. Ця книжка – суцільно антифранцузька, її автори – ідеологи марних мрій: вони стають смішними, коли хочуть керувати королями.
330. Коли народи перестають скаржитися, вони перестають мислити.
331. Я провадив перемовини у Фонтенбло не заради себе: я діяв у ім’я нації та армії; якщо я зберіг собі титул імператора і прерогативи монарха, то це тому, що, віддаючи себе на огуду ворогам, не хотів змусити червоніти сміливців, котрі мені служили.
332. Існує різновид злодіїв, яких не переслідують закони і які крадуть у людей їхнє найкоштовніше, а саме час.
333. У Франції є люди, котрі згадують про Хартію, коли їх опановує страх, зовсім як той гравець, котрий повертається до своєї коханки, коли програвся.
334. Мадам де Сталь написала про пристрасті як жінка, котра опанувала предмет, про який пише. Часто вона приймає достеменну нісенітницю за щось піднесене і наймарніша в тих випадках, коли претендує на глибокодумність.
335. Час республік минув: скоро в Європі не залишиться жодної з них.
336. Якщо в механіці знаємо три величини, завжди знайдемо й четверту (звісно, якщо добре володіємо математикою).
337. У своїй масі іспанський народ дикий, нікчемний і жорстокий: тоді як я наказував поводитися з бранцями в таборах Ліможа, Періґюе і Мулена по-людському, моїх солдатів убивали, віддавали на тортури й мученицьку смерть. Умови капітуляції генерала Дюпона в Байлені було так ганебно порушено, що навряд чи знайдеться подібний приклад в історії.
338. Вибачаючи тим, хто мене гудить, я завжди можу поставити себе вище за них.
339. Будь-яке партійне зборисько складається з дурнів і негідників.
340. Після мого висадження в Каннах паризькі газети рясніли заголовками: Заколот Бонапарта; за п’ять днів: Генерал Бонапарт увійшов до Ґренобля; одинадцять днів потому: Наполеон увійшов до Ліона; двадцять днів потому: Імператор прибув до Тюїльрі; після цього шукайте в газетах громадської думки!
341. По тому як у моєму розпорядженні були, здавалося, усі скарби Європи, я покинув її, маючи в кишені лише двісті тисяч франків. Але англійці не засумнівалися, що це відповідає моїй гідності; купець, який спалив пачку боргових зобов’язань Карла П’ятого на п’ятдесят тисяч дукатів, проявив себе душевно щедрішим за цього імператора.
342. Ані в арифметиці, ані в геометрії немає жодних таємниць.
343. Після мого падіння фразери, які раніше були на моєму утриманні, не переставали називати мене узурпатором: їм не дано зрозуміти, що й сьогодні я міг би стояти на чолі всіх інших монархів Європи. У Франції здатні вигадувати самі лише романтичні дурниці.
344. Макіавеллі вчить, як успішно провадити війни. А мені відомий тільки один засіб для цього – бути найсильнішим. Цей флорентійський секретар – не більше, ніж профан у політиці.
345. Державець утрачає прихильність народу і через помилку, не варту уваги, і внаслідок державного перевороту. А коли цілковито засвоюють мистецтво урядування, то ризикувати своєю репутацією належить із великою обережністю.
346. Я не брав на себе труду вести перемовини з державцями Німеччини, навпаки, я потягнув їх за собою після перемоги під Аустерліцом, і вони зробили на мене ставку, оскільки я був переможцем. Олександр також це може зробити, коли розіб’є пруссаків і австрійців.
347. Достеменний монарх, бажаючи війни, не уникає її; а коли його змушують до неї, він повинен, анітрохи не зволікаючи, першим оголити шпагу, швидко й енергійно здійснити вторгнення, інакше всі переваги матиме нападник.
348. Локк – великий тлумач і поганий логік.
349. Якби в імперії Тиберія були якобінці й роялісти, то він би не марнував часу, проводячи його в оргіях.
350. Загальні місця богословських дискусій вийшли з моди, їх заступили загальні місця в політиці.
351. Я поновив відзнаки такими, якими їх розумію, себто ґрунтованими на титулах і трофеях; моє шляхетство не було феодальною старизною: баронство я надавав капралам.
352. Я не з тих державців слабкого розуму, які дозволяють усе робити іншим і нічого не роблять самі, інакше я міг би домовитися про щось на подобу королівства для себе, наприклад за Луарою.
353. Не думаю, що Франція будь-коли знала ліпший лад, аніж той, який був за моєї доби.
354. Державець, досконалий в усіх вимірах, мусив би вчиняти, як Цезар, звичаями бути схожим на Юліана, а чеснотами – на Марка Аврелія.
355. Треба урядувати людьми, послуговуючись упряжжю, яку надіто на них тепер, а не тією, що була раніше.
356. Запитувати, допоки релігія необхідна політичній владі, однаково, що запитувати, допоки можна робити прокол хворому на водянку: усе залежить від розсудливості лікаря.
357. Пишномовний Тацит каже, що небезпечно залишати життя тим, у кого все забрали; я переконався у справедливості цього!
358. Після московської катастрофи мене вже вважали політичним трупом, але й далі залишалися сам я і моє ім’я, а вже за три місяці я знову з’явився на чолі двохсот тисяч моїх солдатів.
359. Моє вісімнадцяте брюмера було значним за своїми наслідками: адже саме від цього моменту почалося відновлення суспільного ладу у Франції.
360. Коли повними жменями розкидають почесті, багато негідних людей теж накидаються на них, а ті, хто має безсумнівні заслуги, відступають убік. Хто ж бо шукатиме еполетів на полі бою, коли їх можна отримати й у чиїсь вітальні?
361. Революціонери й емігранти були однаково невситимими щодо багатства і відзнак. Вони суперничали в ницості одне з одним. Я-бо хотів возвеличити нових людей, а оскільки не мав успіху в цьому, то брав їх якомога в лавах моїх солдатів.
362. Під час моїх італійських кампаній Директорія тільки те й робила, що погавкувала; вона пробувала мені вказувати, а я, відповідаючи, надсилав їй мадонн із чистого срібла; вона замовкала, і моя армія далі йшла вперед.
363. Від часів Карла Великого піхота завжди була погана. А в моїй армії не було французького солдата, який не вважав би себе здатним протистояти ворогові й перемогти.
364. Закон мусить бути ясним, точним і одноманітним, тлумачити його – означає допускати перекручення.
365. Найбільше облич у своїй пам’яті тримає той, хто має найбільше уяви.
366. Якби флібустьєри були здатні вести політику, гідну їхньої сміливості, вони б заснували велику імперію в Америці ще в шістнадцятому сторіччі.
367. Дивно, але в цей вік Просвітництва монархи бачать насування грози тільки тоді, коли вона вже вибухнула.
368. Слово «ліберальний», яке в наші часи так зачаровує вуха ідеологів, – його винайшов я. Отож якщо я узурпатор, то вони – плагіатори.
369. Державця починають зневажати, коли він слабкий і нерішучий; це набагато гірше, аніж коли ним керує міністр неспроможний і позбавлений поваги.
370. Перш ніж з’явився мій Цивільний кодекс, у Франції зовсім не було справжніх законів, але існувало від п’яти до шести тисяч томів різноманітних постанов, – це призводило до того, що судді заледве могли сумлінно розбирати справи й виносити вироки.
371. Марк Аврелій жив і помер у великій пошані, оскільки він успадкував імперію погідно і за сприятливих обставин. Це щастя могло бути суджене моєму синові.
372. Я міг би привести Італійську армію до Парижа 18 фрюктидора і відіграти роль, яку свого часу відіграв імператор Север, але тоді плід іще не доспів.
373. Коли я висадився у Фрежусі дорогою з Єгипту, Б[аррас] і С[ієс] обговорювали тогочасну ситуацію в країні: один хотів відновити короля, а другий – прикликати герцога Брауншвайґського; я привів обох до однієї думки.
374. Гоббс – печальний філософ, а Монтеск’є – світла голова.
375. Мораль республіканців вирізняється більшою розбещеністю: вони без вагань дозволяють собі все, що корисно їм та їхній партії; так само те, що б було чеснотою в республіці, стає злочином за монархії.
376. Рабле наслідував першого Брута, який прикидався божевільним, аби ошукати помисливість Тарквініїв.
377. Ані золота, ані срібла мені не бракувало так, як цукру і кави, – саме тому чеснотливі жінки не вибачили мені Континентальної блокади.
378. Достеменне багатство будь-якої країни полягає в числі її мешканців, їхній праці й підприємливості.
379. «Дух законів» – мало обґрунтоване творіння заледве впорядкованої побудови, у якій можна знайти чудово обставлені покої, але помітити де-не-де і квапливо оздоблені дощаті стіни з позолотою.
380. Клубні політики, які виступають проти постійних армій, є навіженими. Варто державцеві розпустити свої війська, дозволити зруйнування своїх фортець і проводити час за читанням Ґроція, то він не пануватиме і пів року.
381. Найдивовижніші винаходи – це не ті, якими міг би похвалитися людський розум: більшість відкриттів є наслідком механічного інстинкту і випадку, а зовсім не філософії.
382. Писали великі дурниці про душу, але ж потрібно старатися знати не те, що люди сказали про це, але те, що наш власний розум може відкрити нам незалежно від чужих суджень.
383. Щодо системи, то завжди потрібно залишати собі право наступного дня посміятися з тих своїх думок, які з’явилися напередодні.
384. Не знаю, що розуміють під божественним правом; напевне, це – винахід якогось теолога-тупака з Лувена. Адже сам Папа не має більш божественного права, аніж я маю право на спадкове місце в Палаті лордів британського парламенту.
385. Те, що зветься природним законом, – усього лише закон вигоди й розуму.
386. Будь-який очільник партії мусить уміти користуватися наснагою прихильників, адже не існує партії, яка б не мала своїх палких прибічників. Навіть найбільший воєначальник на чолі своїх солдатів, позбавлених бойового духу, виявляється повним нездарою.
387. Чому Гомеру віддавали перевагу всі народи Азії? Тому що він описував вікопомну війну найпершого народу Європи супроти найбільш квітучого народу. Його поема – ледве не єдина пам’ятка тієї далекої епохи.
388. Коли я бачив Клебера на коні, перед моїми очима завжди поставали Гомерові герої. Не було нічого прекраснішого в день битви.
389. Генерал Мак теоретично вельми розумний, адже він багато вивчав велику війну за книжками, але я не довірив би йому командувати навіть батальйоном, оскільки він невезучий і йому бракує рішучості. Мене вельми здивувала його капітуляція під Ульмом, я гадав, що він просто переступить через мене, аби знову зайняти позицію біля Інну.
390. Бог поклав собі за труд бути вартовим чесноти.
391. Аби погубити вітчизну, досить і одного негідника, – в історії було чимало прикладів цього.
392. Люблю вірші Оссіана, там багато думки, сповненої сили, енергії, глибини. Це – північний Гомер, поет у повному сенсі слова, оскільки приголомшує душу та зворушує її.
393. Так і не з’явилося жодного гідного опису моєї кампанії 1814 року. Вона являє собою вервечку подій отієї достопам’ятної війни та збіги обставин настільки незвичайних, що лише я один міг би їх описати, бо мені повністю відомо все, що тоді відбувалося.
394. У театрі на мене справляє враження велич пристрасті, але я завжди страждаю, коли вони виходять за межі ймовірного.
395. Друо – це справжній Катон; я не знав нікого, хто б так разюче був подібний до Арістіда. Хоробра людина!
396. Капітуляція Сен-Сіра у Дрездені – помилка школяра, вона багато в чому схожа на капітуляцію Мака під Ульмом. На місці Сен-Сіра Рапп, Карно і Даву показали б, як потрібно боронити фортеці.
397. Бідні мешканці Лотарингії багато в чому сприяли мені; як я хотів би відновити їхні зруйновані хатини!
398. Мені подобається грубий здоровий глузд, який мешкає на вулицях.
399. Солон мав рацію: можна судити про заслуги людини тільки по її смерті.
400. Чи сама нація відокремилася од мене 1814 року, чи я сам покинув мій народ, – не в цьому річ, а в тому, що тоді лише я один міг вигнати іноземців за межі Франції, але це стало б очевидним для всіх лише після перемоги; в іншому безперечне одне – брудну білизну завжди належить прати тільки в себе вдома.
401. Коли замислитися над тим, щó є слава, то доходимо висновку, що вона зводиться до небагатьох речей. Що б не говорили невігласи, не вихваляли дурні, не схвалювала або не гудила юрма, тут немає того, що становило би предмет особливої гордості.
402. Фрідріх узяв на себе труд спростовувати Макіавеллі ще до того, як став королем; гадаю, він би зробив ліпше, якби виправдовував його після своєї інтронізації. Цей Макіавеллі писав хіба що для мелодраматичних тиранів.
403. Сенека якось мовив: той, хто мало цінує своє життя, може розпоряджатися на власний розсуд життям інших людей.
404. Кажуть, буцімто генерал Сарразен ошалів, – він і так не був цілковито при здоровому глузді, коли покинув Булонь. Добрий начальник генерального штабу, але дурна голова й інтриган.
405. Веллінґтон зробив велику помилку в битві під Тулузою; англійській армії загрожував би полон, якби Сульт зумів нею скористатися чи якби він ліпше знав позицію супротивника.
406. Донісши до нас ім’я Темістокла, історія не вшанувала тим самим імен його заздрісників.
407. Прийнявши урядування з рук республіканців, я мовби вимив, очистив і підправив стару картину Рафаеля, котру лак мазіїв довів до повної невпізнаваності.
408. Беньйо думав, що стане відігравати роль за Бурбонів, але він помилявся, як і багато інших людей. Він має талант і твердість. Я зробив його державним радником, бо він, як префект, насмілювався говорити мені правду. Але він марнує свої сили.
409. Суджу про генія за тим, як він виражає свою думку.
410. Потрібно часто змінювати не лише гарнізони, але й людей, які при владі, – це безумовно. В інтересах держави – аби посадові особи постійно змінювалися: якщо цієї засади не дотримуватися, то неминуче з’являються удільні володіння і сеньйоральне правосуддя.
411. Відтоді як самі народи виступили на бойовищах, вже стало неможливим мати найману армію.
412. Державець, який думає про людей і будує власне щастя на їхньому добробуті, – у якому романі можна це знайти?
413. Що б не говорив Макіавеллі, фортеці не варті народної опіки й турботи.
414. Чернь не вирізняється розсудливістю, вона, за звичкою, полюбляє повторювати всі ті плітки, які говоряться на адресу непересічної людини.
415. Виявляється, що зі ста тих, хто в минулому були королівськими фаворитами, принаймні дев’яносто п’ять повішено.
416. Деказ раніше служив у моєї матері; інколи я помічав його в юрмі придворних. Ця посада не вимагала великого таланту. І він, і схожі на нього міністри подібні до людей, які вилазять на призовий стовп.
417. 1805 року я мав вісімдесят лінійних кораблів, без урахування фрегатів, але не мав ані справжніх матросів, ані офіцерів; мої адмірали гралися в хованки з англійцями, і це вже само по собі було багато. Лінуа показав себе цілком гідно. Вільне був добрий офіцер, але, попри це, робив самі лише дурниці. Він покинув Кадіс, а смерть Нельсона не вартувала втрати мого флоту. Вільне наклав на себе руки в заїді у Ренні, і, як завжди, у цьому звинуватили мене. А насправді ознаки божевілля спостерігалися в нього ще під час морської кампанії.
418. Ох! Свобода преси, свобода преси! Зніміть-но намордники з ваших паризьких журналістів і ви побачите справжню гризню! Усі ці Вадью постійно втручатимуться в урядування, а Карітіде почнуть видавати думки. До біса увесь цей рейвах!
419. Я відновив будинки ліонців, зруйновані під час революції, вони були вдячні мені за це; отже, ми – квиті.
420. Державці, які користуються послугами сповідників, тим самим порушують підвалини королівської влади.
421. Замало знайдеться людей достатньо твердого гарту, аби судити про мене безсторонньо і неупереджено.
422. Після моїх перемог в Італії в мої двері стукали представники найрізноманітніших партій. На стук я волів не відгукуватися, оскільки бути знаряддям у чиїхось руках суперечить моїм правилам.
423. Битва під Айлау дорого коштувала обом сторонам і зовсім не мала вирішальної розв’язки. Це був один із тих непевних боїв, коли обстоюють кожну п’ядь землі: війська зійшлися врукопаш, діючи здебільшого з власної ініціативи; щодо мене, то я не став би обирати такого місця для бою.
424. Великі політики першого квітня лише хотіли зберегти свої замки, – ось чому вони так легко відступали під натиском союзників.
425. Посеред усіх цих оглядів, гармат і багнетів я інколи залишався філософом; з-поміж тих, хто мене лає, чимало є таких, котрі ніколи не робили нічого подібного.
426. Тяма народжує обдарованих людей, а самолюбство – лише вітер, який надимає вітрила і веде їхній корабель прямо до пристані.
427. Катон зробив велику дурницю, скоївши самогубство через самий лише страх зустріти Цезаря.
428. Якби Ганнібал довідався про перехід моєї армії через Великий Сен-Бернар, то вважав би свою альпійську мандрівку чистою дрібничкою.
429. Можливо, я мусив би наслідувати Генріха VIII, ставши єдиним первосвященником і релігійним поводирем моєї Імперії; рано чи пізно монархи дійдуть до цього.
430. Гарматне ядро, яке вбило Моро під Дрезденом, було одним з останніх вісників мого талану в цій битві.
431. Після битви під Ляйпциґом я міг би спустошити країну, яка лежала між мною і ворогом, як це зробив Веллінґтон у Португалії або як у минулі часи ще Луї XIV велів учинити в Палатинаті: право війни дозволяло мені це, але я не хотів таким чином гарантувати свою безпеку. Мої солдати, розчавивши баварців під Ганау, показали, що я можу покладатися на їхню доблесть.
432. Нічого надзвичайного у втечі Мале не було, інша річ – арешт Ровіґо чи втеча Ласк’є. Усі втратили голову – починаючи від самих змовників.
433. Багато критикували мою статую на Вандомській площі й велемовні написи про моє панування. Проте необхідно, аби королі дозволяли робити все за дивацтвом митців, – адже Луї XIV зовсім не наказував, аби розташували рабів біля його статуї, і не вимагав, аби Ла Фейлад викарбував на п’єдесталі: «Безсмертній людині». І коли де-небудь побачать напис «Наполеон Великий», то зрозуміють, що я не компонував його, а лише не забороняв говорити про це іншим.
434. Я радився з абатом Ґреґуаром щодо конкордату 1801 року. Його судження видалися мені вельми розсудливими; одначе я лише взяв їх до відома і в суперечках зі священниками поступився тільки в кількох пунктах. Але саме в цьому я не мав рації.
435. Той, хто не прагне здобути поваги сучасників, не гідний її.
436. Карл П’ятий під п’ятдесят років почав плети всілякі дурниці; на відміну од нього багато королів усе своє життя лише те й роблять, що базікають різну нісенітницю.
437. Кажуть, Етьєнн займається політикою, а в мої часи він писав комедії, – це була вельми необхідна державі людина.
438. Я зовсім не вплинув на піднесення Бернадота у Швеції, хоча міг цьому спротивитися; пам’ятаю, Росія спочатку була вельми невдоволена, адже гадала, що це входить у мої плани.
439. Хоча я хотів відродити вікопомні місця давнини, але це бажання ніколи не сягало так далеко, аби відновити атенську демократію. Урядування черні мене ніколи не приваблювало.
440. Кажуть, що священники й філософи Франції мають місіонерів, коли роз’їжджають провінціями. Це, певне, нагадує колишні диспути авґустинців з кордельєрами. Схоже, що уряду більше не існує?
441. Лондонські газетярі охоче проходяться по моєму здоров’ї й тутешньому способу життя. Їхня уява – якщо висловлюватися м’яко – сильно віддає поезією. Але ж усі мусять добувати собі прожиток, навіть комахи.
442. Королям не бракує людей, які знаходять нагоду заперечити. Я ніколи не допускав цього. Лікар потрібен для того, аби лікувати гарячку, а не писати сатиру на неї. Ви маєте ліки? То дайте їх; якщо ні – помовчіть.
443. Потрібно йти за фортуною з усіма її капризами, виправляючи її, коли можливо.
444. Дух незалежності й національності, який я створив у Італії, переживе революції цього віку. Мені випало здійснити в цій країні більше, аніж дому Медичі.
445. Будь-яка людина робить помилки, їх роблять і державці. Про мертвих судять, мабуть, почасти справедливо, на відміну од живих. За життя Луї XIV сучасники осудили війну з Іспанську спадщину, а нині йому віддають належне; безсторонній суддя мусить визнати, що з мого боку було б підлістю не погодитися на зречення Карла IV іспанського престолу.
446. Якщо хочеш зберегти собі бодай якусь перевагу, потрібно змінювати воєнну тактику що десять років.
447. Зовсім не віддаю переваги людям минулого над людьми сучасними, але раніше марної й нікчемної балаканини було набагато менше, аніж тепер.
448. Потрібно, аби природа поставила генія таким чином, аби він міг зробити з цього належний ужиток, але часто він не знаходить собі належного місця та, мов засушене сім’я, залишається безплідним.
449. Можна понад міру надавати стрічки придворним, але це зовсім не робить їх людьми.
450. Ця французька Мінерва подеколи вельми незграбна, а її зброю просто-таки поїла іржа. І недивно, адже нині Європа нічим себе не проявляє, і здається – просто відпочиває.
451. Місце воєнних дій – це шахівниця генерала, саме його вибір виказує здібності або невігластво воєначальника.
452. Приєднуюся до Епіктета, який мовив: «Коли про тебе говорять погано і це є правда – виправся, а коли це брехня – посмійся з цього». Я навчений нічому не дивуватися: зупинившись на відпочинок, не звертаю уваги на різних шавок, які гавкають по дорозі.
453. Достеменний герой грає під час битви шахову партію незалежно від її розв’язки.
454. Справі шкодять забобони й пристрасті; єдина допустима серед останніх – прагнення загального блага.
455. 1806 року, після Пресбурзького миру, поведінка пруссаків давала мені право повернутися до Франції через Берлін, але замість цього я волів переговорюватися і нині каюся в цьому.
456. Більшість наших академіків – це автори, якими захоплюються, але при цьому позіхають із нудьги.
457. У Європі мені роблять честь уже тим, що досі говорять про мене. Виробникам брошур, напевне, бракує поживи, от вони й послуговуються моїм іменем, аби заповнювати свої аркушики.
458. Я був упевнений, що здобуду перемогу під Парижем, якби мені не відмовили командувати армією. Пруссаки наткнулися б на мою шпагу, переходячи Сену. У цьому прикликаю до свідчення військових.
459. Моя фінансова система передбачала зменшення прямих податків, які лягають важким тягарем, і заміну їх непрямими, скерованими лише проти розкоші й нестриманості.
460. Я ніколи не казав, що герцог Раґузький мене зрадив, а лише те, що його капітуляція під Ессоном просто сміховинна, а проте вона виявилася згубною для мене.
461. Наступного дня після битви під Єною прусські генерали просили в мене перемир’я на три дні, аби, як вони говорили, поховати поранених, а я наказав відповісти їм: «Думайте про живих і віддайте нам турбуватися про мертвих; тільки заради цього зовсім не потрібного жодного перемир’я».
462. Мені дорікали за несправедливість до адмірала Трюґе. Цей моряк, як і Карно, був республіканцем, і ні той, ні той не потребували моїх милостей. Я не міг і не хотів забрати в них належну їм славу.
463. Англійський уряд і його представлений тюремник знайшли надійний засіб скоротити мою життєву ниву. Мені потрібно не просто жити, але діяти. Треба, аби мої тіло і дух ішли за вигинами долі, чиї випробування лише слугують моїй славі.
464. Я відбудовував села, висушував болота, поглиблював порти, перебудовував міста, засновував мануфактури, будував дороги, споруджував пам’ятники, а мене порівнювали з вождем гунів Аттілою! Справедливий вирок, нема мови!
465. Воістину незвичайною виявилася б книжка, у якій би не знайшлося місця для вигадки!
466. Відкупники французького короля вчиняють вельми оригінально: не обмежуючи ані витрат, ані розкоші, вони непомірно задирають податки й щороку, замість сказати: маю такий-то дохід і можу витратити стільки-то, говорять: потребуємо стільки-то, знайдіть джерело для таких витрат.
467. За мого урядування я винаходив нові заходи, які раніше не були в ужитку: наприклад, такими є премії, які присуджувалися що десять років. Треба ж було гідно винагородити зусилля того, хто досягнув досконалості у своєму ремеслі.
468. Я міг двічі перекинути імператорський трон Австрії, але замість цього зміцнював його підвалини. Треба поставити це в ряд моїх помилок, адже на що, питаю, міг я використати Австрію? Погоджуюся, але в ті часи я мав достатнє могуття, аби приймати на віру всі її урочисті запевнення і клятви.
469. Уважаю за ймовірне, що одного разу Австрія увійде в угоду про володіння з папською курією. Оскільки я не призначаю терміну, коли це відбудеться, ніхто не зможе мене спростувати.