Ця чорна вуаль- не для неї, ці туфлі- занадто тісні,
ці вулиці, наче рястом, застелено людським побутом...
І коли ця жінка своїм неспокоєм весні викликає таксі,
на балкони виходять провидці і їх тавровані здогади.

Натискає так сильно на газ, наче зовсім уже некерована,
Її плечі тендітні хочуть скинути зайвий вантаж...
І ворожить на картах, посміхаючись різними мовами,
у чорній кавовій гущі вбачає майбутній реванш:

- Ну, досить! От сьогодні розв’яжу цей затягнутий вузол!
Скільки можна морочити голову і каламутити воду?
Де ж мої очі були?
Він хворіє на хронічні обьюзи…
У нього- мокра спина... у нього- прозорий погляд...
А той, що родом з дитинства - від Господа нагорода.
Вечір.. Літо фіалкове... Під віями- Світлий Розум ...

Життя гойдається, мов човник, і мудрих бере на борт,
і, навіть, мізинця не вартують ці істеричні стосунки.
На мапі - пів нігтя дороги до щастя… і тисячі перешкод…
Не відкладай нічого назавтра, о дівчинко, вишенько, муко!

… цю чорну вуаль лиши на капищі темних сил,
…той інший давно чекає, той врадується і затулить.
Даруй йому ніжну пісню, напийся із ним роси.
Пізнаєш- чого не знала… Згадаєш, що вже забула…

Ця чорна вуаль- не для неї, ці туфлі- занадто тісні,
ці вулиці, наче рястом, застелено людським побутом...
Їй би пора навчитася множити приголосні на голосні...
Дайте їй склянку води святої і затуліть від холоду!!!