Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Публіцистика
Помер Кацай
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Помер Кацай
9 травня у Кременчуці на 67 році життя помер відомий поет, письменник, журналіст Олексій Опанасович Кацай.
Ще трохи офіційної інформації.
Кацай Олексій Опанасович народився 7 червня 1954 року на Таймирі у м. Норильск (Росія)
З 1966 жив у м. Кременчуці. Закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут (нині національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка) (1986). Працював радіомонтером, електриком, слюсарем КВПіА, інженером-технологом. На поч. 90-их почав займатися журналістикою. Був кореспондентом, телекореспондентом, випусковим редактором, головним редактором газети, працював головним спеціалістом з інформаційно-аналітичних питань Автозаводського райвиконкому м. Кременчука. Разом із однодумцями заснував громадську організацію “Асоціація гуманітарно-інформаційних технологій”, якою керував із 1998 по 2011.
Писав українською та російською мовами. Перша поетична добірка з’явилася в міській газеті “Кременчуцька Зоря” 1986. Того ж року став лауреатом обласного конкурсу “Поетична весна-86”. Публікувався в журналах “Дніпровська Хвиля”, “Танграм” (Кременчук), “Наука-Фантастика” (Київ), “Мансарда” (Санкт-Петербург), “Інші береги” (Фінляндія), альманахах “Біла альтанка”, “Гоголь-Фентезі-2010”. Твори О. К. перекладено польською мовою.
Автор поетичних книг “Незнакомец Эхо” (Кременчук, 1997), “Дзвони Атлантиди” (Кременчук, 1997), “Сонетографія Планети Загиблих зорельотів” (Кременчук, 1998), “Як Прибулько темряви боявся” (дитяча віршована казка; К., 1998), “Via est vita” (рос. мовою; Кобеляки, 2001), “Глубинное опьянение” (Кременчук, 2005), “Кварцовий Lітак” (Кременчук, 2008). Опублікував романи “Пекло” (Львів, 2007) (рос. мовою; М., 2006) та “Капітан космічного плавання” (К., 2009), “Тарзанаріум Архімеда” (інтернет-роман).
Член Національної спілки письменників України (з 1999), член Міжнародного філософсько-космологічного товариства.
Лауреат Полтавської обласної премії ім. Леоніда Бразова (2013) за роман “Пекло”.
І коротко від себе.
Мені пощастило бути особисто знайомим з Олексієм Кацаєм. Він був безумовно зіркою першої величини на поетичному небосхилі Полтавщини. І от згас, мабуть, не досягнувши зеніту. Та пам'ять про нього і його літературний спадок ще довго світитимуть нам і надихатимуть нас на нові життєві та творчі звершення.
Ще трохи офіційної інформації.
Кацай Олексій Опанасович народився 7 червня 1954 року на Таймирі у м. Норильск (Росія)
З 1966 жив у м. Кременчуці. Закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут (нині національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка) (1986). Працював радіомонтером, електриком, слюсарем КВПіА, інженером-технологом. На поч. 90-их почав займатися журналістикою. Був кореспондентом, телекореспондентом, випусковим редактором, головним редактором газети, працював головним спеціалістом з інформаційно-аналітичних питань Автозаводського райвиконкому м. Кременчука. Разом із однодумцями заснував громадську організацію “Асоціація гуманітарно-інформаційних технологій”, якою керував із 1998 по 2011.
Писав українською та російською мовами. Перша поетична добірка з’явилася в міській газеті “Кременчуцька Зоря” 1986. Того ж року став лауреатом обласного конкурсу “Поетична весна-86”. Публікувався в журналах “Дніпровська Хвиля”, “Танграм” (Кременчук), “Наука-Фантастика” (Київ), “Мансарда” (Санкт-Петербург), “Інші береги” (Фінляндія), альманахах “Біла альтанка”, “Гоголь-Фентезі-2010”. Твори О. К. перекладено польською мовою.
Автор поетичних книг “Незнакомец Эхо” (Кременчук, 1997), “Дзвони Атлантиди” (Кременчук, 1997), “Сонетографія Планети Загиблих зорельотів” (Кременчук, 1998), “Як Прибулько темряви боявся” (дитяча віршована казка; К., 1998), “Via est vita” (рос. мовою; Кобеляки, 2001), “Глубинное опьянение” (Кременчук, 2005), “Кварцовий Lітак” (Кременчук, 2008). Опублікував романи “Пекло” (Львів, 2007) (рос. мовою; М., 2006) та “Капітан космічного плавання” (К., 2009), “Тарзанаріум Архімеда” (інтернет-роман).
Член Національної спілки письменників України (з 1999), член Міжнародного філософсько-космологічного товариства.
Лауреат Полтавської обласної премії ім. Леоніда Бразова (2013) за роман “Пекло”.
І коротко від себе.
Мені пощастило бути особисто знайомим з Олексієм Кацаєм. Він був безумовно зіркою першої величини на поетичному небосхилі Полтавщини. І от згас, мабуть, не досягнувши зеніту. Та пам'ять про нього і його літературний спадок ще довго світитимуть нам і надихатимуть нас на нові життєві та творчі звершення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
