ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва на річці Ірпінь 1324 року
Тече, біжить Ірпінь-ріка
І течія її стрімка –
Не зупинити.
Хоча пройшли літа й літа
Та досі річка пам’ята
Велику битву.
Прийшов великий Гедимін,
Привів полки литовські він
Та й українці
Полками теж сюди прийшли,
Нарешті сили віднайшли
З ордою биться.
Пройшло чимало з тих часів,
Як дикі орди зі степів
Прийшли з Батиєм,
Стоптали села і міста,
Що на шляху зустріли та
Спалили Київ.
І по європах теж пройшли,
Побити рицарів змогли,
Всіх подолали
Та втримати не було сил,
Засіли у степах навкіл,
Запанували.
Збирали данину з усіх,
Ходили ордами в набіг
На непокірних.
Не було спокою з тих пір,
Тягли добро, вели ясир,
Тримали вірних,
Слухняних у краю князів.
Хоча би й Станіслав сидів
У стольнім граді
Та, правлячи, усе робив,
Що хан ординський повелів,
З ордою ладив.
Час помсти наступив-таки,
Прийшли литовськії полки
І руські з ними.
Зібралась чималенька рать.
Прийшла орда її стрічать
Десь аж з-під Криму.
Аж два тумени їх прийшло,
Два Чингизиди їх вело –
Тимур з Дивлатом.
І Станіслав із ними став,
Привів Олег Переясла́в,
Щоб поряд стати.
Житомир Гедимін узяв,
Тепер на Київ поспішав.
Лишалось мало.
На берегах Ірпінь-ріки
Орда стояла і полки
На них чекали.
Не обійти, не оминуть,
Надійно перекрили путь
Свідомі сили.
Та не злякався Гедимін,
Мав силу за спиною й він.
Не відступили.
Орду вже знали на той час,
Уже приходила не раз
В Литву по здобич.
Тож знали, як здолать її,
Навчили уже їх бої
Як стріти, щоби
Не розтоптала їх орда,
Бо тоді військові біда.
На полі ляже.
Тож Гедимін привів полки,
Послушні помаху руки
І волі княжій.
Стіною стала в полі рать,
Готова ту орду стрічать
Стрілецьким боєм
Аби послабити удар
Та трохи випустити пар
З орди отої.
Бій саме так і розпочавсь,
Нестримний вал орди помчавсь,
Щоб потоптати.
Але злетіла хмара стріл
І тисячі упали тіл
Щоб вже не встати.
А тих, хто долетіти зміг
Підняли на списах своїх.
І закипіла
Кривава битва. Вал на вал,
Ганяв по полю дикий шал
І смерть ходила,
Згрібала тисячі ураз,
Раділа за той плідний час
Та все косила.
А перемога вдалині
Чекала, хто у цій війні
Здобуде гору.
Але уже і день мина,
Вона ж і досі ще не зна,
Хто кого зборе.
То видається, що орда
Усе сильніше насіда,
От-от здолає.
А то литовці й русь тіснять,
Готові ворога здолать.
Кінця немає.
Течуть кривавії струмки
У течію Ірпінь-ріки.
Вона приймає.
І червоніє гладь ріки,
Не знала стільки за віки
Й, дай Бог, не взнає.
Нарешті, видохлись бійці,
Повільніш шаблі у руці
Лиш злість нуртує.
А Гедимін все погляда,
Настільки видохлась орда,
Загін гуртує.
Як слушна надійшла пора,
Підняв він свого прапора
І кінна лава
Криваву битву обійшла,
Удар із боку завдала.
Й пішла кривава
Різня, бо ж не чекав ніхто,
Що має князь ще сил на то.
Та ж міць залізну
Його дружини не спинить.
Змінилась битва в одну мить.
Монголи грізні
Вже подаватись почали,
Удар той стримать не змогли,
Вже сил не було.
Та й страх ряди їхні посів,
Над скопищем отим висів,
Що геть забуло,
Що досі воїнством було.
Тепер то на ніщо зійшло,
Юрбою стало.
А сили що у тій юрбі,
Там кожен сам вже по собі.
Знамена впали.
Скінчився бій, то вже різня,
А князь її не зупиня.
Часи криваві.
Хто вирватись за річку встиг,
Життя порятувати зміг,
Хоча й безславно.
Та слава що? Життя важніш,
Коли вже над тобою ніж -
Не до моралі.
Тікала чимскоріш орда,
Литовці гнали по слідах
Та добивали.
Настільки січа зла була,
Там знать монгольська полягла -
Тимур з Дивлатом.
А що простих ординців – тьма
Та й руських – хто їх бік тримав,
Лягло багато.
Ледь не найперший із усіх -
Олег Переяславський ліг
На полі тому.
Хоч Киівський, бач, Станіслав
Життя своє порятував.
Мчав не додому,
У Київ, а в Рязань примчав.
Десь там по тому і пропав.
А Гедиміну
Своє князівство залишив.
Той після бою поспішив
Під древні стіни.
Хоч його Київ не прийняв,
На князя кілька днів чекав,
На Станіслава.
Бо ж, як не як, законний князь.
Та втратили даремно час
У тій виправі.
Немає князя – що ж робить?
Чи далі опора чинить
І з містом згинуть?
Пішли ворота відчинять
Та князя нового стрічать
Від Гедиміна.
Надовго, може, а чи ні
Він переміг у тій війні –
Того не знали.
Чи татарву чорт принесе
І вона спалить тут усе,
Що збудували.
Непевно тоді було жить,
Їх можна добре зрозуміть.
Це нині знаєм,
Що не на день Литва прийшла,
Татар перемогти змогла
У нашім краї.
Скінчилась Золота Орда,
Хоч на віки ще та біда
Із Диким полем.
Ще довго край наш потерпав,
Від орд тих боронитись мав.
Така вже доля.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-05-23 19:01:22
Переглядів сторінки твору 364
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.917 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.730
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.11.17 15:19
Автор у цю хвилину відсутній