тонкі паралелі світів не можуть знайти останньої крапки …
перетворюєшся у дощ, у насіння, що всипається в спраглу землю,
у вогні ранкового міста, у довге тире і погляд зірковий сарматки,
у криваву війну, яка дню перевертає навислі над серцем стелі.

ми розучилася писати, хоч наші діди вже зняли кухвайки …
ми влаштовуємо самі собі смішні до сліз драматичні спектаклі,
і замість слова приємного ставним смайликами уподобайки!
беремо у власної совісті під нещадний процент іпотеки…

нам за надцять, Панове, нам довгих ніжнопречистих… за …ять!
а ми діти, що в найкращі ігри ще не догравались дзвінкими м’ячами.
і в простій філософії — людина сама не зможе нічого у City спокус означать.
ми футболимо серце під ніж і йдемо відверто на непотрібні нікому тарани.

розривай чорні пута своїх прагмачних старань ,
і не бійсь розкриватись у вічно незломлених темах!
і в калюжах Довженкі Зорі ніколи ступнею не зрань,
буде кращим вінцем тобі людська подяка на рідних теренах…