і коли ти захочеш до мене іти—то йди,
ми з тобою з одної хвилі, з одної свяченої гілки.
де водяник запруджує сріблом ріднесеньку ріку,
де стежина до Вовчої—найкращі у світі ліки,
там русалка ворожить спогадом голубим.

жар степів запливає в первісне твоє ім’я,
доню, як же прудко біжать роки і ронять
всі відтінки життя насмак солодко-солоні
генетичні коди з’єднали зап’ястки півоніям
і ти так натурально бліднеш, неначе я.

знов тобою милуюсь, бо квітнеш, бо вже пора,
перейшла мене в квітень і мовила дзвінко:
—Мамо!
прокладу сім мостів і загою бентежні рани,
все це матиме сенс для твоїх кольорових планів,
коли сяйвом своїм для тебе засяє ясна зоря.

добрий янгол весни залетить в твій дівчачий сон
і складатиме суконьки, лоскотатиме ніжно щічку,
мій граційний метелику, солодка моя полуничко,
я тебе обійму й поцілую поставлю за тебе свічку
буду довго тулитись до Київських древніх ікон.

бережи тебе Господи! вічно тебе бережи!
від лихого слова, від хвороби, від злих ужинків.
я протягую руку, іди ж ти на голос, дитинко,
падай мамі на груди, моя найцінніша перлинко,
хай ласкаві пісні ллються лебедем білих снігів.

і коли ти захочеш до мене іти—то йди !
ми з тобою з одної хвилі, з одної свяченої гілки.
я люблю тебе, мила, до кревного зойку— настільки,
скільки можна любити, а часом, кусаючи лікті
чую сміх твій ранковий і подих легкої ходи.