Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Гіпноз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гіпноз
Одного разу, у наше невеличке містечко, заїхав на гастролі відомий гіпнотизер. Кругом були розклеєні яскраві афіші. І хоча будинок культури не вміщав всіх охочих потрапити на концерт, моя сусідка, що там працювала, впустила мене безкоштовно.
Я втиснулася на гальорці поміж людей, що стояли між рядами, і здалеку спостерігала за дійством. На сцену вийшов симпатичний гіпнотизер, вишукано вдягнений в чорний оксамитовий костюм. Світло спалахнуло у залі криштальними люстрати, і всі присутні притихли. Під супровід таємничої музики, він голосно звернувся до глядачів:
- Шановна публіко, будь ласка, зімкніть руки в замок над головою! Усі присутні виконали його прохання, у тому числі і я.
- А тепер розімкніть пальці, а у кого це не вийде, прошу піднятися до мене на сцену, - з чарівною артистичною усмішкою, промовив артист циркового жанру. І хоча я могла миттєво розімкнути руки, того не зробила, а теж з усіма щасливчиками пішла на сяйво рамп. Я часто брала участь в художній самодіяльності, тож не боялася ні глядачів, ні знайомих куліс.
Чоловік двадцять вийшло разом зі мною. Артист запропонував нам сісти на стільці обличчям до залу. Після він провів з кожним якісь таємничі, магічні маніпуляції, ввівши у стан гіпнозу. Я не піддалася демоничному погляду, гіпноз не подіяв, але вже було пізно і соромно вертатися назад, туди, де майже нічого не було видно, тож вирішила залишитися і повторювати все те, що будуть робити загіпнозовані люди.
- Вам - холодно...вам дуже холодно... ви на північному полюсі - монотонно говорив артист, і всі, кого він загіпнозував, почали зігрівати себе руками. Деякі натягували коміри светрів на голову, жінки напинали хусточки, бо їм було не комфортно. Я теж удала, що замерзла, і почала хекати на руки, ніби у них зайшли зашпори. В залі пролунав сміх. Особливо кумедно було дивитися, як директор місцевого універмагу, - вгодований дядько, що сидів біля мене, намагається захистити від морозу червоні вуха газетою.
- Вам парко... парко... ви на морськім узбережжі Африки... жага... хочеться пити, - продовжував протяжно гіпнотизер, і всі обрані почали підіймати до вуст уявні напої. Хтось махав віялом, одягав темні окуляри, а товстий директор універмагу почав жваво роздягатися до трусів. Він би і їх зняв, якби його вчасно не зупинив гіпнотизер. В залі був шалений регіт. Я ледь втрималася, щоб не розсміятися. Опанувавши себе, почала обмахуватись газовим шаликом, що був на мені, буцім-то спрагло і душно. І тут побачила, що до мене прямує гіпнотизер, бере за руку і виводить майже на край сцени. Усміхнувшись доброзичливо, оголошує залу: - А зараз, я цій симпатичній дівчині, навію, що вона справжній боксер, чемпіон світу в легкій ваговій категорії і змушу боксувати з супротивником. Зал заревів від захвату. Під дикий галас і свист, гіпнотизер вибрав з тих, хто сидів і куняв в трансі на стільцях, одного недолугого хлопця, який в нашому містечку славився поганою репутацією. Мало того, що він випивав і ніде не працював, та ще й був несповна розуму. Без'язикий, ходив у подертих штанах, з козами в носі і брудом під нестриженими нігтями. Я остовпіла, та подітися було нікуди, не могла ж я підвести столичну знаменитість. І хоч у першому ряду сидів художник, якому я тоді дуже подобалася, довелось боксувати.
- Ви на ринзі - сказав гіпнотизер, і як бувалий рефері відскочив убік. Я стояла в ступорі, коли мій суперник почав махати руками перед моїми очима, на невеликій відстані. Ось так, подумала я, і теж одважила йому декілька вдаваних хуків. Суперник, прикусивши витягнутий язик, намагався мене послати в нокдаун, але я це зробила першою.
Гіпнотизер задоволено підійшов до мене і на вухо прошепотів: - вдар його поміж ніг в я... І я вдарила. Люди трималися за животи, дехто побіг в туалет, а я завдавала удари і постійно думала, - тільки б не зареготати, тільки б швидше ця ганьба припинилася. Нарешті нас зупинили, рефері - гіпнотизер підняв мою руку і на підтвердження того, що я перемогла у важкому бою голосно заявив: - А зараз - увага... ці двоє підійдуть один до одного, обіймуться і міцно поцілуються, по-справжньому, на очах у всієї публіки.
У мене аж руки затремтіли, коли я побачила, що той слинявий хлопець, склавши губи трубочкою, йде до мене цілуватись.
- О, ні, ні! - закричала я на весь зал. - Це вже занадто, я з цим придуркуватим цілуватися не буду!!! - в залі засовали ногами, затупотіли. Такого реготу і браво ще не чули стіни будинку культури.
- Ну що ж, - сказав гіпнотизер - не будеш, так не будеш! Давай хоч я тебе обійму, і розцілую за те, що ти така прекрасна актриса!
Я втиснулася на гальорці поміж людей, що стояли між рядами, і здалеку спостерігала за дійством. На сцену вийшов симпатичний гіпнотизер, вишукано вдягнений в чорний оксамитовий костюм. Світло спалахнуло у залі криштальними люстрати, і всі присутні притихли. Під супровід таємничої музики, він голосно звернувся до глядачів:
- Шановна публіко, будь ласка, зімкніть руки в замок над головою! Усі присутні виконали його прохання, у тому числі і я.
- А тепер розімкніть пальці, а у кого це не вийде, прошу піднятися до мене на сцену, - з чарівною артистичною усмішкою, промовив артист циркового жанру. І хоча я могла миттєво розімкнути руки, того не зробила, а теж з усіма щасливчиками пішла на сяйво рамп. Я часто брала участь в художній самодіяльності, тож не боялася ні глядачів, ні знайомих куліс.
Чоловік двадцять вийшло разом зі мною. Артист запропонував нам сісти на стільці обличчям до залу. Після він провів з кожним якісь таємничі, магічні маніпуляції, ввівши у стан гіпнозу. Я не піддалася демоничному погляду, гіпноз не подіяв, але вже було пізно і соромно вертатися назад, туди, де майже нічого не було видно, тож вирішила залишитися і повторювати все те, що будуть робити загіпнозовані люди.
- Вам - холодно...вам дуже холодно... ви на північному полюсі - монотонно говорив артист, і всі, кого він загіпнозував, почали зігрівати себе руками. Деякі натягували коміри светрів на голову, жінки напинали хусточки, бо їм було не комфортно. Я теж удала, що замерзла, і почала хекати на руки, ніби у них зайшли зашпори. В залі пролунав сміх. Особливо кумедно було дивитися, як директор місцевого універмагу, - вгодований дядько, що сидів біля мене, намагається захистити від морозу червоні вуха газетою.
- Вам парко... парко... ви на морськім узбережжі Африки... жага... хочеться пити, - продовжував протяжно гіпнотизер, і всі обрані почали підіймати до вуст уявні напої. Хтось махав віялом, одягав темні окуляри, а товстий директор універмагу почав жваво роздягатися до трусів. Він би і їх зняв, якби його вчасно не зупинив гіпнотизер. В залі був шалений регіт. Я ледь втрималася, щоб не розсміятися. Опанувавши себе, почала обмахуватись газовим шаликом, що був на мені, буцім-то спрагло і душно. І тут побачила, що до мене прямує гіпнотизер, бере за руку і виводить майже на край сцени. Усміхнувшись доброзичливо, оголошує залу: - А зараз, я цій симпатичній дівчині, навію, що вона справжній боксер, чемпіон світу в легкій ваговій категорії і змушу боксувати з супротивником. Зал заревів від захвату. Під дикий галас і свист, гіпнотизер вибрав з тих, хто сидів і куняв в трансі на стільцях, одного недолугого хлопця, який в нашому містечку славився поганою репутацією. Мало того, що він випивав і ніде не працював, та ще й був несповна розуму. Без'язикий, ходив у подертих штанах, з козами в носі і брудом під нестриженими нігтями. Я остовпіла, та подітися було нікуди, не могла ж я підвести столичну знаменитість. І хоч у першому ряду сидів художник, якому я тоді дуже подобалася, довелось боксувати.
- Ви на ринзі - сказав гіпнотизер, і як бувалий рефері відскочив убік. Я стояла в ступорі, коли мій суперник почав махати руками перед моїми очима, на невеликій відстані. Ось так, подумала я, і теж одважила йому декілька вдаваних хуків. Суперник, прикусивши витягнутий язик, намагався мене послати в нокдаун, але я це зробила першою.
Гіпнотизер задоволено підійшов до мене і на вухо прошепотів: - вдар його поміж ніг в я... І я вдарила. Люди трималися за животи, дехто побіг в туалет, а я завдавала удари і постійно думала, - тільки б не зареготати, тільки б швидше ця ганьба припинилася. Нарешті нас зупинили, рефері - гіпнотизер підняв мою руку і на підтвердження того, що я перемогла у важкому бою голосно заявив: - А зараз - увага... ці двоє підійдуть один до одного, обіймуться і міцно поцілуються, по-справжньому, на очах у всієї публіки.
У мене аж руки затремтіли, коли я побачила, що той слинявий хлопець, склавши губи трубочкою, йде до мене цілуватись.
- О, ні, ні! - закричала я на весь зал. - Це вже занадто, я з цим придуркуватим цілуватися не буду!!! - в залі засовали ногами, затупотіли. Такого реготу і браво ще не чули стіни будинку культури.
- Ну що ж, - сказав гіпнотизер - не будеш, так не будеш! Давай хоч я тебе обійму, і розцілую за те, що ти така прекрасна актриса!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
