у тобі зараз, чи зелена трава, чи грубе каміння…
все це дуже важливо, коли стукає юна азбука морзе.
ти розриває мене на найменші атоми мовчки, Євангеліно,
як розриває невдалі ескізи на площі старий художник.

ворожнечу в картатім костюм кольору глини, скоріше вимкни,
я тобі у кімнатах натягнутих струн рівняю русяве волосся,
в тебе завжди був погляд дорослої, а зараз жорстокої жінки,
повні кишені питань, що киплять у звилинах гострого розуму.

... у цьому житті зими висохлі… літо до кісток холодне…
прокидайся— твій сон із казки про зачаровану Білосніжку,
якщо ти завтра запалишся і повстанеш, як гашена оцтом сода,
знай, що на принців минала мода, як і минула на якісні вірші.

у твоєму горлі виростають бурульки гострі і скло розбите,
ти уже доросла до неба і скуштувала кохання з терпкого глоду,
наче із шкільної дошки, батистовим серцем страждання твої всі змию.
те, що жалить, як осінні оси, те що затягує у конопляні болота.

чи мелодрама, чи бойовик, чи триллер про пересмішницю сойку,
чорне авто татуся… і сльози твої розсипані перлами на парковці…
натягуєш лука, наче у "Голодних іграх", і вибухаєш кулями каштанових зойків,
а війни не мають сенсу, бо палють дерева душ і підривають останнє сонце.