він був, як кратер— нічні зміни: конвеєр, конвеєр, конвеєр…
завод радіодеталей ритмічно накопичував втому в ногах…
біль у серці, як птахолов на ловах… у навушниках лунає Меловін…
коли отой чоловік виходив палити, робив один дзвінок її героїчній ері:
чорна шкірянка… високі підбори.. замість серця нескорений Аюдаг…

казав їй:
— Рибко, приїдь! Гайнемо, а хоч би до Польщі…
Цілком європейська країна— кав’ярні відкриваються о десятій,
спокій замислених вулиць і помірні опади відтінків на католицьких площах.
Мені потрібно відчувати, як ти лежиш поряд, як лоскоче твоє волосся,
як пахнеш на спільній постелі любистком, як підлогу цілуєш рожевими п’ятами…

Що тум є у твоєму Києві? Визнані артисти, політичні бандюги, бомжі і бариги:
—Нече їх в іншому місті не має!— говорила вона і голос здавався гарячою магмою…
її зелені очі сміялися відповідно руханню крові молодого горіха,
голос заспокоював, проливаючи золоте світло, і скресав у венах застиглу кригу,
до останньої малекули його самоту обвивав, мов виноградна лоза, віртуальною звабою.

вона без фанатизму одягала вишиту сорочку рівно два рази на рік— на Паску і на Різдво.
звісно, пекла пахучі паски, безперечно, у супермаркетах купляла на Новий рік мандарини…
вона була так влаштована, як складний механізм годинника, і слабших брала на борт.
сумувала за ним, як тільки можуть сумувати алкоголіки за міцним винами.
і ніколи її коріння не можна було вирвати із цієї розграбованої країни.!

коли швидкий потяг: Київ- Івано-Франківськ зупинився на платформі,
здавалося, що, навіть, сірі горобці, що гралися у піску
починали заздрити настояній на відстані і роках їх вірній любові…