День змішує біле акацієве молоко із вечірніми сутінками,
Випиває це, як снодійне і лягає за горизонтом у свою постіль,
Завбачливо загасивши перед цим недопалок сонця об небесну твердь.
Русявий Вечір натомість снує запахи бузини у вогкому нічному повітрі,
Він чекає на Ніч і тихо шепоче мені лагідним вітерцем у п'янкому мареві:

"Якщо ти Поет - каже мені Вечір, - тоді ти завжди на стороні Світла,
Ти завжди на стороні світла, однак пам'ятай, що і Темрява також є поруч,
Вона чатує на тебе на нічних перехрестях і у гулі хрущів навколо ліхтарів,
Очікує твоєї появи у покинутому будинку і на обличчях у перехожих,
Вона цілить прямо у твоє серце своїми невидимими в ночі пальцями,
І виглядає тебе навіть тоді, коли рівнини обпалює Сонце.
Отож не покидай його світла і не залишайся беззахисним!"

Я іду у блідому місячному промінні, попід зоряним небом,
Я ховаю свої очі поміж веснянками і обрисами твоїх тіней,
Я вбираю в себе свіже повітря і таємничі нічні звуки:
"Якщо ти Поет, тоді ти завжди на стороні Світла,
Однак пам'ятай, що і Темрява також є поруч,
Вона чатує на тебе.."