Краще раз побачити ніж сто разів почути, це прислів'я не іде з голови ось уже котрий день підряд, після відвідин дитячого патріотичного табору "Кодацька Січ". В неділю 06.06 я, як і інші запрошені побувала в цьому чудовому таборі на святі борщу. Враження позитивні переповнюють і досі. Як тільки тільки ступили на їх територію звідусіль оточили діти різного віку, а їх за моїм підрахунком було не менше сорока в цій зміні. Щирі безпосередні, усміхнені, просили щоб їх фотографувала і самі просили фотоапарат і робили свої перші знімки. Я так думаю, що перші, бо підказувала їм, як це робити. У таборі двадцять дітей з дитячого інтернату з Перещепине, є цілі родини з п'яти братиків і сестричок. Гамірно, весело, усі при ділі, смартфони і телефони відсутні і діти за ними не сумують, бо постійно зайняті корисними справами. Сказати, що я в захваті, це не сказати нічого. А як вони на шикуванні співають Гімн України, і найменші старанно виводять кожне слово, а ще тиждень тому багато хто з них взагалі не знав про Гімн нічого. Діти на диво почуваються вільно і водночас дуже самостійні. Як інколи батьки недооцінюють своїх дітей і псують їх своєю занадто нав'язливою опікою. В таборі зовсім не так і в цьому велика заслуга тих, хто керує процесом навчання, виховання, організовує дитяче дозвілля, піклується про якісне харчування...
Свято борщу вдалося на славу, діти були поділені на чотири рої, кожен з яких готував свій борщ. Це потрібно було бачити, як вони чистили і нарізали овочі і яке це неповторне видиво - борщ на кострі. А після борщу був дуже смачний куліш і втомлені, але щасливі діти смакували ним.
Було багато сказано гарних слів на адресу керівників табору і тих, хто постійно опікується ним, допомагає у вирішенні багатьох господарських проблем, та хотілось би, щоб на цей табір і влада нашої Дніпропетровської області звернула увагу і допомагала. Адже неможливо, щоб все було на волонтерських засадах, табору потрібне приміщення в якому можна буде працювати круглий рік. Те чому навчають в таборі є дуже необхідним і на часі, адже за 200км від нас уже війна і краще вміти захищатися і поводитися зі зброєю, ніж цього не вміти. Такі табори, як на моє бачення, повинні сьогодні бути по всій території України, бо там навчають любити усе своє і мова в таборі тільки українська і так від цього тепло на душі і обнадійливо. Коли є такі небайдужі люди, які взяли на свої плечі цей дуже нелегкий і відповідальний труд - виховання маленького українця і знають , як це робити, щоб досягнути відмінного результату і роблять це успішно, то їх потрібно підтримати на всіх рівнях і досвід їх поширювати на всю Україну. Що посіємо , те і будемо мати, а ми українці вперті і попри усі палиці в колеса будемо сіяти і сіяти і зерно проросте. Дякую Микола Григоряк, Христина Головачова, Евген Жирко, Сергій Галицький і усім хто опікується цим незвичайним табором за Вашу подвижницьку велику працю, яку Ви вкладаєте в майбутнє України. Я обіцяла діткам викласти їх світлини і з радістю це роблю.