Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.29
23:28
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
2026.05.28
16:30
Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
2026.05.28
16:25
Інтро *
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
2026.05.28
16:05
У СВІТІ ІЗ КРИГИ І КРИЦІ...
У літописах суворої Півночі та на пергаментах золотоверхого Києва залишилися слова, які досі пахнуть морською сіллю, річковою прохолодою та гарячою кров’ю. Це історія про Єлизавету, старшу доньку Ярослава Мудрого, яку сканд
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Пісок і гори. Спека не спада.
Він – хлопець із далекого Полісся,
Все умовляв себе, що не боїться.
Є автомат, у флязі є вода.
Він брів один. Піт очі заливав,
У чоботях кирзових мліли ноги.
Пустеля. Ні стежини, ні дороги.
Куди іти – то він і сам не знав.
В грудневу ніч в казармі підняли,
Не пояснивши, в літаки загнали
І у це пекло на Землі послали.
Хоча би попередили були.
Що міг він знати, зовсім молодий
Про скорпіонів, змій та інші речі,
Про той тягар, що упаде на плечі?
Сказали лиш: «Обов’язок це твій!»
І зразу в бій. Він в армії не встиг
І автомата добре потримати.
Куди там ще навитися стріляти?
А тут стріляв, кудись в атаку біг.
Стріляв і все боявсь, що попаде,
А сам з дитинства ще крові боявся.
Що вб’ють – чомусь не сподівався.
Здавалось, гра якась навколо йде.
А потім вибух поряд і провал.
Прийшов до тями – навкруги нікого.
Оглянув тіло – начебто нічого.
Оглянувся – он гори, перевал.
Десь там свої. Чому його лишили?
Якісь думки крутились в голові.
Та він пішов. Натерті до крові,
Боліли ноги. Полишали сили.
Хотілось пити, але він беріг
Краплини життєдайної вологи,
Бо тут знайти її немає змоги,
Хоч он в горах іще біліє сніг.
Але до них йому ще йти і йти.
Чи стачить сили? Чи впаде й не встане,
І на людей востаннє не погляне?
Хто здатен тут сліди його знайти?
Закинутий у цей далекий край,
Відірваний від близьких і родини,
Від рідної далекої Вкраїни,
Йшов, а пісок рипів йому: «Вмирай!»
За що вмирати? Він іще й не жив.
Хто його в цій чужій країні кинув,
Ще молодого, зовсім ще дитину?
А сам у кабінетику сидів,
Розпоряджався долями чужими:
Кому померти, а кому ще жить.
Дійшов хлопчина чи десь там лежить,
Так і не дочекавшись другу зиму?
Там, де зостались тисячі других,
У цинкових вернувшись домовинах?
Господь, я вірю, покарає винних
За їх тяжкий неімовірно гріх.
Він – хлопець із далекого Полісся,
Все умовляв себе, що не боїться.
Є автомат, у флязі є вода.
Він брів один. Піт очі заливав,
У чоботях кирзових мліли ноги.
Пустеля. Ні стежини, ні дороги.
Куди іти – то він і сам не знав.
В грудневу ніч в казармі підняли,
Не пояснивши, в літаки загнали
І у це пекло на Землі послали.
Хоча би попередили були.
Що міг він знати, зовсім молодий
Про скорпіонів, змій та інші речі,
Про той тягар, що упаде на плечі?
Сказали лиш: «Обов’язок це твій!»
І зразу в бій. Він в армії не встиг
І автомата добре потримати.
Куди там ще навитися стріляти?
А тут стріляв, кудись в атаку біг.
Стріляв і все боявсь, що попаде,
А сам з дитинства ще крові боявся.
Що вб’ють – чомусь не сподівався.
Здавалось, гра якась навколо йде.
А потім вибух поряд і провал.
Прийшов до тями – навкруги нікого.
Оглянув тіло – начебто нічого.
Оглянувся – он гори, перевал.
Десь там свої. Чому його лишили?
Якісь думки крутились в голові.
Та він пішов. Натерті до крові,
Боліли ноги. Полишали сили.
Хотілось пити, але він беріг
Краплини життєдайної вологи,
Бо тут знайти її немає змоги,
Хоч он в горах іще біліє сніг.
Але до них йому ще йти і йти.
Чи стачить сили? Чи впаде й не встане,
І на людей востаннє не погляне?
Хто здатен тут сліди його знайти?
Закинутий у цей далекий край,
Відірваний від близьких і родини,
Від рідної далекої Вкраїни,
Йшов, а пісок рипів йому: «Вмирай!»
За що вмирати? Він іще й не жив.
Хто його в цій чужій країні кинув,
Ще молодого, зовсім ще дитину?
А сам у кабінетику сидів,
Розпоряджався долями чужими:
Кому померти, а кому ще жить.
Дійшов хлопчина чи десь там лежить,
Так і не дочекавшись другу зиму?
Там, де зостались тисячі других,
У цинкових вернувшись домовинах?
Господь, я вірю, покарає винних
За їх тяжкий неімовірно гріх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
