Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Сидить дід Гриць на лавці
Попід розлогим в’язом
Утомлений від праці –
Весь день городом «лазив»:
Полов бур’ян, що лізе
З землі. Де і береться?
Носив водичку з «низу»,
Нехай земля нап’ється.
Часу не вистачало
Як слід і закурити.
У животі бурчало.
Вже баба десь сердита.
Бо ж кликала з обіду –
Зайди, бо ж борщ холоне.
А він зрання поснідав
Сальця ще напівсонний
Та й на город подався,
Забувши геть про їжу.
Вечері вже діждався.
От баба хліб наріже,
Та борщик підігріє.
Та часничку до нього.
Вона варити вміє,
Смачнішого ні в кого
Він ще борщу не бачив.
Та хай ще почекає.
Живіт бурчить, одначе,
Перекурити має.
Дістав з кишені древню
Та любу носогрійку.
Оглянув її ревно –
Бо ж їй вже віку й віку.
Продув – чи не забився
Чубук її бувало.
У чашку подивився –
Нічого не застрягло.
Дістав капшук з кишені,
Взяв тютюну у дрібку.
Затиснув люльку в жмені,
Щоб не просипать, кріпко.
Тютюн заклав і гарно
Ум’яв у чашці пальцем…
Чекала баба марно,
Ступила перевальцем
На вулицю із хати.
Де ж той старий подівся?
Чи десь пішов блукати,
Не дай Бог, заблудився?
Аж бачить – понад тином
Дим хмарою до неба.
- Я скільки звать повинна?
Вечеряти без тебе?
Чого ото розсівся?
Знов смалиш «баганоса»?
Дід, навіть, не підвівся,
Мов не до нього зовсім.
Звик, видно, до такого.
Та й баба то без злості
Промовила до нього,
Як то кому здалося.
Старому побурчати
То, мабуть, перше діло.
Прийшла до діда з хати,
На лавці поряд сіла.
Дід пахкає потроху,
Аж в носі в неї крутить
І комарі всі дохнуть,
Не годні тіло втнути.
Бурчить незлобно баба,
Мабуть, лише для виду.
Сама ж, напевно, рада,
Що має того діда.
Що має кого лаять,
Із ким поговорити.
Вона ж зовсім не злая.
А то б одній сидіти.
Та все ж повчає діда:
- Кидай уже смалити.
Тож гріх, чи ти не відав.
За те в смолі кипіти.
А дід на те сміється
Та їй відповідає:
- Хто курить й не плюється,
Той і гріха не має.
Ми всі з землі родились
І на землі живе́мо.
Коли ж смерть нагодилась,
То в неї знов піде́мо.
Кури та однієї
Не забувай умови.
Тих, хто плює на неї
Не прийме вона знову.
Тим в пекло і дорога…
Бурчать – дурна манера.
От покурю ще трохи
Та й підем до вечері.
Попід розлогим в’язом
Утомлений від праці –
Весь день городом «лазив»:
Полов бур’ян, що лізе
З землі. Де і береться?
Носив водичку з «низу»,
Нехай земля нап’ється.
Часу не вистачало
Як слід і закурити.
У животі бурчало.
Вже баба десь сердита.
Бо ж кликала з обіду –
Зайди, бо ж борщ холоне.
А він зрання поснідав
Сальця ще напівсонний
Та й на город подався,
Забувши геть про їжу.
Вечері вже діждався.
От баба хліб наріже,
Та борщик підігріє.
Та часничку до нього.
Вона варити вміє,
Смачнішого ні в кого
Він ще борщу не бачив.
Та хай ще почекає.
Живіт бурчить, одначе,
Перекурити має.
Дістав з кишені древню
Та любу носогрійку.
Оглянув її ревно –
Бо ж їй вже віку й віку.
Продув – чи не забився
Чубук її бувало.
У чашку подивився –
Нічого не застрягло.
Дістав капшук з кишені,
Взяв тютюну у дрібку.
Затиснув люльку в жмені,
Щоб не просипать, кріпко.
Тютюн заклав і гарно
Ум’яв у чашці пальцем…
Чекала баба марно,
Ступила перевальцем
На вулицю із хати.
Де ж той старий подівся?
Чи десь пішов блукати,
Не дай Бог, заблудився?
Аж бачить – понад тином
Дим хмарою до неба.
- Я скільки звать повинна?
Вечеряти без тебе?
Чого ото розсівся?
Знов смалиш «баганоса»?
Дід, навіть, не підвівся,
Мов не до нього зовсім.
Звик, видно, до такого.
Та й баба то без злості
Промовила до нього,
Як то кому здалося.
Старому побурчати
То, мабуть, перше діло.
Прийшла до діда з хати,
На лавці поряд сіла.
Дід пахкає потроху,
Аж в носі в неї крутить
І комарі всі дохнуть,
Не годні тіло втнути.
Бурчить незлобно баба,
Мабуть, лише для виду.
Сама ж, напевно, рада,
Що має того діда.
Що має кого лаять,
Із ким поговорити.
Вона ж зовсім не злая.
А то б одній сидіти.
Та все ж повчає діда:
- Кидай уже смалити.
Тож гріх, чи ти не відав.
За те в смолі кипіти.
А дід на те сміється
Та їй відповідає:
- Хто курить й не плюється,
Той і гріха не має.
Ми всі з землі родились
І на землі живе́мо.
Коли ж смерть нагодилась,
То в неї знов піде́мо.
Кури та однієї
Не забувай умови.
Тих, хто плює на неї
Не прийме вона знову.
Тим в пекло і дорога…
Бурчать – дурна манера.
От покурю ще трохи
Та й підем до вечері.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
