ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Тишу синьооку щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Теж яскраві крашанки в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кош
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Тишу синьооку щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Теж яскраві крашанки в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кош
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Каблучка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Каблучка.
в якійсь кав’ярні, десь опісля четвертої,
вона, як дика кішка, починає ставати відвертою:
—Ти—ідіот! Дурень! Бездушний! Ти, взагалі, без мене не проживеш!!!
із- за сусідніх столиків починають випливати погляди, наче рибини із верш.
і вона кидає йому в обличчя коштовну каблучку…
та котиться під стіл і тишу німу озвучує…
він— видний чоловік за сорок п’ять, а може й більше…
тримається спокійно, пригадуючи, що подібне уже відбувалось минулого тижня.
на ній—сукня кольору сірого металу, тонка перетинка камінчиків на босоніжках…
густі хвилі волосся по спині, у очах—валети і королі…
вона грюкає дверима, як грюкають нахабні грабіжники…
до нього підсідає дівчина теж білява, молодша років на двадцять,
повільно розглядає каблучку, крутить її у тонких і рожевих пальцях,
і закупиливши пухку губУ,
починає теж показувать свою кров голубу:
— Це, мабуть, ви їй подарували?
внутрішні егоїзм висне у погляді, як на дереві лінивець-коала:
—Так.— відповідає, розглядаючи свіже обличчя
і розквітає, наче індійський павич.
дівчина приносить шампанське,
грає із себе наївну дитину… запалює сигарету,
так, наче, вперше тримає її в руках…
одягає каблучку і ще довго на пальці вертить...
облизує вершкове морозиво на губах.
цікавиться—чому він з нею не пішов?...
чому вона там нервує в машині, кладе на серце червоний шов?...
і попереджає, що ось-ось прийде її мама,
яка теж завжди сама—на цім життєвім екрані,—
постукає у прозору вітрину вікна.
—Я знаю, що розлючені дружини її коханців кидаються подарунками...— міркує цинічно,
як тільки уміє міркувати молода та самовпевнена дівчинка…
жінка у срібній сукні із тонкою перетинкою камінчиків на босоніжках
повертається до зали…із свого надуманого вокзалу,
споглядає здивовано за тим, які тут лузаються горішки,
пускає сльозу і показує тест з двома пророчими смужечками:
— Бач, вагітна….
її стукання серця, як удари грому опісля четвертої по обіді…
здається відлунюють у кожному камінчику її босоніжок,
наче страждання Сангіти.
тут з’являється мама дівчинки у прозорій вітрині вікна,
мала забирає короткий плащ і злощасну каблучку…
чоловік нагадує чорний слід, який залишає згоріла трава,
стає винним… мідним… беззвучним…
можна уже б зупинитися, але є одна деталь,
це були рідні сестри, а каблучка—дешева емаль,
яку жінка у срібній сукні із тонкою перетинкою на босоніжках
купила сама…
така історія… хоч пиши про все це книжку.
мораль одна— отак гартується вбивча сталь…
вона, як дика кішка, починає ставати відвертою:
—Ти—ідіот! Дурень! Бездушний! Ти, взагалі, без мене не проживеш!!!
із- за сусідніх столиків починають випливати погляди, наче рибини із верш.
і вона кидає йому в обличчя коштовну каблучку…
та котиться під стіл і тишу німу озвучує…
він— видний чоловік за сорок п’ять, а може й більше…
тримається спокійно, пригадуючи, що подібне уже відбувалось минулого тижня.
на ній—сукня кольору сірого металу, тонка перетинка камінчиків на босоніжках…
густі хвилі волосся по спині, у очах—валети і королі…
вона грюкає дверима, як грюкають нахабні грабіжники…
до нього підсідає дівчина теж білява, молодша років на двадцять,
повільно розглядає каблучку, крутить її у тонких і рожевих пальцях,
і закупиливши пухку губУ,
починає теж показувать свою кров голубу:
— Це, мабуть, ви їй подарували?
внутрішні егоїзм висне у погляді, як на дереві лінивець-коала:
—Так.— відповідає, розглядаючи свіже обличчя
і розквітає, наче індійський павич.
дівчина приносить шампанське,
грає із себе наївну дитину… запалює сигарету,
так, наче, вперше тримає її в руках…
одягає каблучку і ще довго на пальці вертить...
облизує вершкове морозиво на губах.
цікавиться—чому він з нею не пішов?...
чому вона там нервує в машині, кладе на серце червоний шов?...
і попереджає, що ось-ось прийде її мама,
яка теж завжди сама—на цім життєвім екрані,—
постукає у прозору вітрину вікна.
—Я знаю, що розлючені дружини її коханців кидаються подарунками...— міркує цинічно,
як тільки уміє міркувати молода та самовпевнена дівчинка…
жінка у срібній сукні із тонкою перетинкою камінчиків на босоніжках
повертається до зали…із свого надуманого вокзалу,
споглядає здивовано за тим, які тут лузаються горішки,
пускає сльозу і показує тест з двома пророчими смужечками:
— Бач, вагітна….
її стукання серця, як удари грому опісля четвертої по обіді…
здається відлунюють у кожному камінчику її босоніжок,
наче страждання Сангіти.
тут з’являється мама дівчинки у прозорій вітрині вікна,
мала забирає короткий плащ і злощасну каблучку…
чоловік нагадує чорний слід, який залишає згоріла трава,
стає винним… мідним… беззвучним…
можна уже б зупинитися, але є одна деталь,
це були рідні сестри, а каблучка—дешева емаль,
яку жінка у срібній сукні із тонкою перетинкою на босоніжках
купила сама…
така історія… хоч пиши про все це книжку.
мораль одна— отак гартується вбивча сталь…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0986 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0986 seconds