Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.27
07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
2026.03.27
06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
2026.03.27
03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
15:01
шкандибає вперед за звичкою скоцюрблено роззираючись на місцевість понад свої крихітні окуляри · звіть його хомою чи сявою чи валєрою байдуже · зима завертається сніги пливуть дехто вже ходить без шапки · незнайомі тітки бабки матусі дідусі під пікселем і
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
2026.03.26
12:05
Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
2026.03.26
11:32
Зродилася калина як тужлива пісня
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
2026.03.26
08:25
Зливаєш сотні тонн потів
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
2026.03.26
07:05
Серед ранкової краси
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
2026.03.26
00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом.
Де келих по вінця, там і море по коліна.
Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі.
Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний.
Словесний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про чорницю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про чорницю
Було-було й травою поросло,
Кущами дикорослої чорниці
Ще в давнину, в Бог зна якому віці.
Але не сумнівайтеся – було.
Колись між люду гноми ще жили –
Маленькі роботящі чоловічки.
Спускалися під землю кожну нічку,
Копали нори і звідтіль несли
То золото, то камені блискучі.
І все ховали у своє житло.
У кожного по різному було.
Одні копали схованки у кручах,
Другі в ярах, ущелинах, лісах
Під вузлуватим та міцним корінням,
Під яке страшно зазирнути й нині.
А то й в людських підвалах, погребах.
Таїлися зі скарбами вони,
Бо ж знали людську жадібність до того.
Вони усюди пхали носа свого
І миттю відблиск золота манив.
Тож і таїлись. Але люди злі
Весь час кругом з лопатами ходили
І усе рили, рили, рили, рили,
Шукаючи скарби ті у землі.
Їх зовсім не цікавило оте,
Що гноми ті скарби собі збирали.
Для того вони важко працювали,
Бо ж діло оце зовсім не просте.
А, відкопавши гномові скарби,
Ще й билися тоді поміж собою,
Не в змозі поділити їх без бою.
Тож гноми були змушені, аби
Скарби свої надійно зберегти,
Постійно переховувати з плачем.
Бо ж їхня праця пропадає,бачать.
А де ж надійну схованку знайти?
І у страху у вічному за те,
Що хтось скарби їх відібрати хоче,
Возилися із ними дні і ночі,
Надії, все ж, не маючи, проте.
Бо ж люди скрізь за ними вслід ідуть,
Кирки, мотики, заступи тягають
І знов копають, увесь час копають.
І все частіш буває, що знайдуть.
Зовсім маленький утомивсь народ.
Уже не знає, що його й робити.
Все менше нерозкопаного світу…
Зневірилися всі уже…Та от
Чорничний кущ, почувши плач малих,
Урешті-таки зжалівся над ними,
Під гілочками запросив своїми
Сховатись разом від очей людських.
Запрошення ті радо прийняли,
Свої багатства сховані дістали.
Що на собі несли, у торби склали,
Що на кротів, на ящірок змогли,
На ховрахів та ще звірину всяку
Нав’ючити, щоб ті допомогли.
І в зарості чорничні потягли,
Щоб не знайшла там жадібність ніяка.
При тому більші гноми пішки йшли,
Малеча ж вся на жаби повсідалась,
Та всю дорогу їхали, кривлялись,
У радісному настрої були.
Два дні й дві ночі тягся перехід,
Два дні й дві ночі чулось тупотіння
Там, де чорниці розрослися нині,
Ступали гноми хутко слід у слід.
А, як останній під гілками зник,
Настала в лісі неймовірна тиша.
Лиш чулося, як вітер тихо дише
Та ще зозуля відміряє вік.
Там в норах під чорницями й тепер,
Народ маленький ще господарює.
Все нори риє, день і ніч працює,
У схованки скарбів собі напер.
Та людям його нині не знайти
І ті скарби в землі не відкопати.
Змогла чорниця добре заховати
І від лихого ока вберегти.
Але в накладі не була й сама.
Бо ж гноми їй віддячити зуміли.
Вони чорницю водами поїли,
В яких всіляких мінералів тьма.
Бо не проста ота уся вода,
Руду водою гноми промивали
І золото у тій руді шукали,
А золото ж у воду попада.
Чорниця ж все то брала із води
Та у великі ягоди складала.
Тому у них корисного чимало.
Хто по скарби навідувавсь сюди,
Збирав тих ягід та і не жалів.
Бо ж то багатство, злату не зрівнятись.
Від ягід тих здоров’я будеш мати.
А що бува дорожчим на землі?
Кущами дикорослої чорниці
Ще в давнину, в Бог зна якому віці.
Але не сумнівайтеся – було.
Колись між люду гноми ще жили –
Маленькі роботящі чоловічки.
Спускалися під землю кожну нічку,
Копали нори і звідтіль несли
То золото, то камені блискучі.
І все ховали у своє житло.
У кожного по різному було.
Одні копали схованки у кручах,
Другі в ярах, ущелинах, лісах
Під вузлуватим та міцним корінням,
Під яке страшно зазирнути й нині.
А то й в людських підвалах, погребах.
Таїлися зі скарбами вони,
Бо ж знали людську жадібність до того.
Вони усюди пхали носа свого
І миттю відблиск золота манив.
Тож і таїлись. Але люди злі
Весь час кругом з лопатами ходили
І усе рили, рили, рили, рили,
Шукаючи скарби ті у землі.
Їх зовсім не цікавило оте,
Що гноми ті скарби собі збирали.
Для того вони важко працювали,
Бо ж діло оце зовсім не просте.
А, відкопавши гномові скарби,
Ще й билися тоді поміж собою,
Не в змозі поділити їх без бою.
Тож гноми були змушені, аби
Скарби свої надійно зберегти,
Постійно переховувати з плачем.
Бо ж їхня праця пропадає,бачать.
А де ж надійну схованку знайти?
І у страху у вічному за те,
Що хтось скарби їх відібрати хоче,
Возилися із ними дні і ночі,
Надії, все ж, не маючи, проте.
Бо ж люди скрізь за ними вслід ідуть,
Кирки, мотики, заступи тягають
І знов копають, увесь час копають.
І все частіш буває, що знайдуть.
Зовсім маленький утомивсь народ.
Уже не знає, що його й робити.
Все менше нерозкопаного світу…
Зневірилися всі уже…Та от
Чорничний кущ, почувши плач малих,
Урешті-таки зжалівся над ними,
Під гілочками запросив своїми
Сховатись разом від очей людських.
Запрошення ті радо прийняли,
Свої багатства сховані дістали.
Що на собі несли, у торби склали,
Що на кротів, на ящірок змогли,
На ховрахів та ще звірину всяку
Нав’ючити, щоб ті допомогли.
І в зарості чорничні потягли,
Щоб не знайшла там жадібність ніяка.
При тому більші гноми пішки йшли,
Малеча ж вся на жаби повсідалась,
Та всю дорогу їхали, кривлялись,
У радісному настрої були.
Два дні й дві ночі тягся перехід,
Два дні й дві ночі чулось тупотіння
Там, де чорниці розрослися нині,
Ступали гноми хутко слід у слід.
А, як останній під гілками зник,
Настала в лісі неймовірна тиша.
Лиш чулося, як вітер тихо дише
Та ще зозуля відміряє вік.
Там в норах під чорницями й тепер,
Народ маленький ще господарює.
Все нори риє, день і ніч працює,
У схованки скарбів собі напер.
Та людям його нині не знайти
І ті скарби в землі не відкопати.
Змогла чорниця добре заховати
І від лихого ока вберегти.
Але в накладі не була й сама.
Бо ж гноми їй віддячити зуміли.
Вони чорницю водами поїли,
В яких всіляких мінералів тьма.
Бо не проста ота уся вода,
Руду водою гноми промивали
І золото у тій руді шукали,
А золото ж у воду попада.
Чорниця ж все то брала із води
Та у великі ягоди складала.
Тому у них корисного чимало.
Хто по скарби навідувавсь сюди,
Збирав тих ягід та і не жалів.
Бо ж то багатство, злату не зрівнятись.
Від ягід тих здоров’я будеш мати.
А що бува дорожчим на землі?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
