Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
—Поезія—це не рима…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
—Поезія—це не рима…
спека, неначе нуга, починає стікати по вилицях Києва,
перші сходи вcтають, які він у вчорашньому статусі виявив:
—Моя поезія—це оптичне сприйняття світу, дій, різноманітних звуків,
поспішаюча какафонія сучасності—таке собі сумісне кохання та разючі розлуки.
сніг, який ми беремо губами, високі палаци слів та індійські нетрі,
твої від війни потемнілі руки та потерті дірки совісті на зеленому светрі…
сугестія душ і бійка у Верховній Раді, яку ми сприймаємо з розмитого боку,
не ставлячи ком і крапок серед ліберально-гібридного закону про рідну мову,
де серед заплутаних підтекстів буде зручно і чорно-білим сорокам.
це— плач нашої дитини, яка вмирає не зрозуміло від яких діагнозів... найдурніших прогнозів сліпців...
сіпання мого серця подібне до відчуттів, які уже переживала— обійми доньки... посмішка сина…
а потім—розжево, а далі— бузково-синьо.. боляче сильно…
ніколи не втомлюся повторювати, що серце мами завжди бачить далі професорських слів,
і потерпає сильніше за усе людство, яке переживає ядерні катастрофи...
пробач, коли я дію, не ставлячи між нашими дітьми ніяких апострофів,
люблю, як мама… ридаю, як богиня, помираю, як останній смерк, а пишу—сама не знаю для чого…
ця поезія життя стискає мене лещатами кармінного хронусу і сталими догмами...
—Якщо він не виживе, ти чуєш, якщо, не дай Бог, він не виживе...
Я тебе зненавиджу…
І ніколи не буду писати…
—Поезія—це не рима… Не образи, які приносять мені всі скіфські чайки у зариблену голову!
Це те, що мене стискає і те, що для когось падає в розум яскравими зорями…
Якщо він не виживе, ти чуєш! Якщо, не дай Бог, він не виживе…
Я тебе зненавиджу… ніколи не буду писати…
Викличи мені рікшу , як перевізника у всі пересічні кораблетрощі…
На до- ре- мі... та на ошатну Арату...
я знаю... я його сенсом до малекули прощена...
він блід… виходив із зручних берегів,
а вона не могла добрати, хоч пару фраз із спокійних слів…
стояла під парасолею над долею розпаленім згарищі:
—Якщо він помре, ти чуєш, якщо, не дай Бог, він помре!
Я тебе зненавиджу…
І ніколи не буду писати…
перші сходи вcтають, які він у вчорашньому статусі виявив:
—Моя поезія—це оптичне сприйняття світу, дій, різноманітних звуків,
поспішаюча какафонія сучасності—таке собі сумісне кохання та разючі розлуки.
сніг, який ми беремо губами, високі палаци слів та індійські нетрі,
твої від війни потемнілі руки та потерті дірки совісті на зеленому светрі…
сугестія душ і бійка у Верховній Раді, яку ми сприймаємо з розмитого боку,
не ставлячи ком і крапок серед ліберально-гібридного закону про рідну мову,
де серед заплутаних підтекстів буде зручно і чорно-білим сорокам.
це— плач нашої дитини, яка вмирає не зрозуміло від яких діагнозів... найдурніших прогнозів сліпців...
сіпання мого серця подібне до відчуттів, які уже переживала— обійми доньки... посмішка сина…
а потім—розжево, а далі— бузково-синьо.. боляче сильно…
ніколи не втомлюся повторювати, що серце мами завжди бачить далі професорських слів,
і потерпає сильніше за усе людство, яке переживає ядерні катастрофи...
пробач, коли я дію, не ставлячи між нашими дітьми ніяких апострофів,
люблю, як мама… ридаю, як богиня, помираю, як останній смерк, а пишу—сама не знаю для чого…
ця поезія життя стискає мене лещатами кармінного хронусу і сталими догмами...
—Якщо він не виживе, ти чуєш, якщо, не дай Бог, він не виживе...
Я тебе зненавиджу…
І ніколи не буду писати…
—Поезія—це не рима… Не образи, які приносять мені всі скіфські чайки у зариблену голову!
Це те, що мене стискає і те, що для когось падає в розум яскравими зорями…
Якщо він не виживе, ти чуєш! Якщо, не дай Бог, він не виживе…
Я тебе зненавиджу… ніколи не буду писати…
Викличи мені рікшу , як перевізника у всі пересічні кораблетрощі…
На до- ре- мі... та на ошатну Арату...
я знаю... я його сенсом до малекули прощена...
він блід… виходив із зручних берегів,
а вона не могла добрати, хоч пару фраз із спокійних слів…
стояла під парасолею над долею розпаленім згарищі:
—Якщо він помре, ти чуєш, якщо, не дай Бог, він помре!
Я тебе зненавиджу…
І ніколи не буду писати…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
