ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Хрещатик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Хрещатик
Вже стільки літ у Києві живу,
Багато бачив і багато знаю,
Але іноді зустрічі бувають,
Що відкривають для мене нову
Сторінку міста. Якось йти мені
Прийшлось від Бессарабки до Майдану.
Утомлений. А тут на лавку глянув,
Які стоять вздовж вулиці в тіні.
Дай, думаю, посиджу. Час же є.
Чого кудись постійно поспішаю?
Сиджу та за людьми спостерігаю,
А їх же безліч навкруги снує.
Незчувся, як дідусь на лавку сів,
Вже зовсім сивий, палицю тримає,
Яка йому ходить допомагає.
Дідусь лиш хвильку мовчки посидів
Та і питає: - Гарно тут? Ага?
Люблю пройтися вулицею трохи,
Аби старим не обростати мохом.
Підводить, правда, вже мене нога.
Але нічого. Кожен день пройдусь,
Погомоню з людьми. Один же дома.
Дивись, куди і дінеться утома…-
А я і слово вставити боюсь,
Бо заговорить, забере весь час.
Не дасть мені спокійно відпочити.
А дідуся уже й не зупинити,
Говорить, бачу, за обидвох нас.
«Ну, - думаю, - посидів, відпочив».
Й перебивати дідуся не хочу.
Сиджу в задумі, опустивши очі:
«Хутчій би він ті ляси закінчив!»
Аж тут дідусь зненацька і пита:
- А знаєте, чом так Хрещатик зветься?-
Й на мене хитро дивиться й сміється.
- Та щось таке, здається десь читав.
Хрещатий яр отут, говорять, був.
Від нього й назва вулиці походить…
- Так-так. Таке говорять у народі.
А чом Хрещатий саме? – Я здвигнув
Плечима – звідки ж мені знати.
Дідусь підняв угору палець: - О-о!
Ніхто, напевно і не зна того,
Бо ж у книжках того не прочитати.
Мене уже цікавість розбира.
Бо ж сам люблю в минулому поритись,
Якісь незнані сторінки відкрити.
Дідусь замовк, лиш скоса позира.
Кажу: - Не знаю. Хрещення, мабуть,
Чи тут шляхи якісь перетинались?!
Десь ці мені відомості стрічались.
Дідусь сміється: - Справді, може буть.
Хоч про шляхи нічого не скажу,
А хрещення, і справді, місце мало.
Не те, що у літописах писали… -
А я уже вслухаюся, сиджу,
Бо ж зацікавив, мов заговорив.
А він уже слова плести узявся
У оповідь. Я тільки дивувався
І кожне слово мовлене ловив.
- Так от, як Володимир-князь узявсь
Хрестити Русь, велів усім зійтися
На березі Почайни. Сам явився.
І чималенький натовп тут зібравсь.
Прийшли із князем в чорному попи,
Яких він аж із Греції доправив.
Взялися хутко до своєї справи.
Князь першим перед натовпом ступив,
Велів усім заходити у воду,
Як хто не хоче з ним ворогувать.
Попи псалми затіялись співать.
Від чималої кількості народу
Вода в Почайні, навіть, піднялась.
Єпископ говорив, мов сіяв чари,
А люди мовчки слухали в страху,
Та проклинали доленьку лиху,
Чекаючи богів своїх покари.
Та божий гнів із неба не упав,
Хіба води хтось зайве наковтався,
Бо на слизькому дні не утримався.
Єпископ по закінченню спитав
У князя: - Ти народ зібрав, однак,
Щось, як для міста, малувато люду.
Князь усміхнувся: - Ще хрестити будем
Кого хрестом, кого мечем. Отак!
Всьому свій час! – та і пішов собі.
За ним слідом дружинники узвозом.
Народ чи воду витирав, чи сльози
Та мучився в душевній боротьбі.
Тим часом князь дружинників послав
По Києву, щоб нехристів шукали,
Які надію у душі плекали,
Щоб князь забув чи просто не чіпав.
Заходили вони у кожен дім
І вимагали всім: «Перехрестися!»
Хто відмовлявся, а чи то барився,
То вже окремо розбирались з ним.
Найбільш затятих поруб вже чекав –
Нехай посидить – розуму надбає.
А інших, як багато назбирають,
До річки гнали, де вже піп стояв.
Отак поволі Київ і хрестивсь.
Хоча волхви, як ідолів зламали,
Народ страшними карами лякали,
І він, хоч Богу новому моливсь,
Але й старих богів не забував.
До них ночами в відчаї звертався,
Та по лісах із требами ховався.
Звичайно, князь про все то добре знав.
Коли єпископ жалівся на те,
Що волхви десь таємно люд збирають,
Від Бога неофітів відвертають.
Бо ж знав, яке то діло не просте –
Народ хрестити. Послухи його
Уже багато що таємно взнали:
І де ті волхви ще народ збирали.
Найбільше визначали одного –
Волхва Перуна на імення Бус.
В яру, що круто до ріки спускався,
Народ щоночі юрбами збирався
І волхв той, хоч дугою вже зігнувсь,
Там треби правив і вогонь палив,
Дубові дрова там палахкотіли.
В Перуна люди помочі просили,
А Бус їм проти князя говорив.
Князь того Буса дуже добре знав,
Бо ж він ті треби на Горі ще правив,
Поки князь того ідола не сплавив
По Ручаю, який в Дніпро стікав.
Жорсткий то волхв. Такого не зламать,
І шкоди може князю наробити.
Чи то послати послухів убити,
Чи в порубі до смерті потримать?
Одної ночі всю дружину взяв,
Велів той яр тихенько оточити,
Аби нікого звідти не пустити,
А сам спускатись із другими став.
Вже видно добре князеві юрму,
Вже добре голос того Буса чути.
Як можна того голосу забути?
Як можна не піддатися йому?
Вогонь священний у яру горить
І постать Буса добре осяває.
Навкруг юрма стоїть, не помічає,
Що стане сама жертвою за мить.
І, лиш коли дружинники взялись
Дорогу князю крізь юрму робити,
Аби він вийшов до вогню, на світло,
Усі у різні боки подались.
Але, навкруг побачивши мечі,
Завмерли з жаху: що тепер чекає?
А князь до Буса прямо підступає.
Той зрозумів уже усе й мовчить.
- Ну, що, старий,- озвався першим князь,-
Допомогли тобі сховатись боги?
Ти би узяв, спитав Перуна свого,
Про свою долю – може б, врятувавсь.
Та ж він тобі, ти бач, не допоміг.
Сам сплив водою й інших слідом тягне.
Ти задурити людям мізки прагнеш?
Адже ж Христос Перуна переміг.
І люди вже увірували в нього,
А ти їх тягнеш знов у старий світ.
За одне це тебе скарати слід.
Готуйсь в далеку, нехристе, дорогу!
Всміхнувся волхв на всі оті слова:
- Даремно, княже, ти мене ховаєш.
Ти переможцем вже себе вважаєш.
Та пам’ятай: ще боротьба трива.
Тобі Перуна не перемогти,
Так само, як мене тобі не вбити. –
Махнув рукою до вогню і звідти
Зненацька, наче сам Перун летить –
Зметнулось в небо полум’я. Аж світ
Всім засліпило, хто стояв навколо.
Аж очі засльозилися від болю.
А, коли врешті прояснилось – й слід
Пропав від Буса. Наче й не було.
Зник, мов мара. Юрма захвилювалась,
Бо ж диво на очах на їхніх сталось.
Хоча то князя збити не змогло.
Він голосно звернувся до юрми,
Аби зневіру в ній перекричати:
- Злякався, бач! Умить пропав, проклятий,
Христом був переможений самим.
Дивіться, бо і вас таке чека,
Хто хоче жити, той хреститись має.
А усім іншим голови зрубаю. -
І меч підняв високо у руках.
Юрба на мить затихла й подалась
Вниз до Дніпра, щоб хрещення прийняти.
Відтоді яр той і прозвавсь Хрещатим,
Бо ж там хрестив киян затятих князь…
- А де ж той Бус від вогнища подівсь?
- Звичайна справа, волхви то уміли,
З собою завше зіллячко носили,
Вогонь з якого дуже б розгорівсь.
Поки сліпі стояли навкруги,
Він зник хутенько у густому лісі.
- Де ж потім він, по-вашому, подівся?
- Для себе сховок віднайшов другий.
Чув, може, є у Києві гора,
Що Бусовою зветься. На вершині
Якісь чарівні сили є і нині.
Тож Бус її для схованки й обрав.
Перун дубовий на горі стояв,
Бус треби йому правив. І таємно
Приходили до нього люди темні,
Хто з вірою старою не порвав.
Тривала часу неупинна гра.
Вже й Буса не було і волхви інші
Творили треби для Перуна. Лише
Так Бусовою й звалася гора.
Багато бачив і багато знаю,
Але іноді зустрічі бувають,
Що відкривають для мене нову
Сторінку міста. Якось йти мені
Прийшлось від Бессарабки до Майдану.
Утомлений. А тут на лавку глянув,
Які стоять вздовж вулиці в тіні.
Дай, думаю, посиджу. Час же є.
Чого кудись постійно поспішаю?
Сиджу та за людьми спостерігаю,
А їх же безліч навкруги снує.
Незчувся, як дідусь на лавку сів,
Вже зовсім сивий, палицю тримає,
Яка йому ходить допомагає.
Дідусь лиш хвильку мовчки посидів
Та і питає: - Гарно тут? Ага?
Люблю пройтися вулицею трохи,
Аби старим не обростати мохом.
Підводить, правда, вже мене нога.
Але нічого. Кожен день пройдусь,
Погомоню з людьми. Один же дома.
Дивись, куди і дінеться утома…-
А я і слово вставити боюсь,
Бо заговорить, забере весь час.
Не дасть мені спокійно відпочити.
А дідуся уже й не зупинити,
Говорить, бачу, за обидвох нас.
«Ну, - думаю, - посидів, відпочив».
Й перебивати дідуся не хочу.
Сиджу в задумі, опустивши очі:
«Хутчій би він ті ляси закінчив!»
Аж тут дідусь зненацька і пита:
- А знаєте, чом так Хрещатик зветься?-
Й на мене хитро дивиться й сміється.
- Та щось таке, здається десь читав.
Хрещатий яр отут, говорять, був.
Від нього й назва вулиці походить…
- Так-так. Таке говорять у народі.
А чом Хрещатий саме? – Я здвигнув
Плечима – звідки ж мені знати.
Дідусь підняв угору палець: - О-о!
Ніхто, напевно і не зна того,
Бо ж у книжках того не прочитати.
Мене уже цікавість розбира.
Бо ж сам люблю в минулому поритись,
Якісь незнані сторінки відкрити.
Дідусь замовк, лиш скоса позира.
Кажу: - Не знаю. Хрещення, мабуть,
Чи тут шляхи якісь перетинались?!
Десь ці мені відомості стрічались.
Дідусь сміється: - Справді, може буть.
Хоч про шляхи нічого не скажу,
А хрещення, і справді, місце мало.
Не те, що у літописах писали… -
А я уже вслухаюся, сиджу,
Бо ж зацікавив, мов заговорив.
А він уже слова плести узявся
У оповідь. Я тільки дивувався
І кожне слово мовлене ловив.
- Так от, як Володимир-князь узявсь
Хрестити Русь, велів усім зійтися
На березі Почайни. Сам явився.
І чималенький натовп тут зібравсь.
Прийшли із князем в чорному попи,
Яких він аж із Греції доправив.
Взялися хутко до своєї справи.
Князь першим перед натовпом ступив,
Велів усім заходити у воду,
Як хто не хоче з ним ворогувать.
Попи псалми затіялись співать.
Від чималої кількості народу
Вода в Почайні, навіть, піднялась.
Єпископ говорив, мов сіяв чари,
А люди мовчки слухали в страху,
Та проклинали доленьку лиху,
Чекаючи богів своїх покари.
Та божий гнів із неба не упав,
Хіба води хтось зайве наковтався,
Бо на слизькому дні не утримався.
Єпископ по закінченню спитав
У князя: - Ти народ зібрав, однак,
Щось, як для міста, малувато люду.
Князь усміхнувся: - Ще хрестити будем
Кого хрестом, кого мечем. Отак!
Всьому свій час! – та і пішов собі.
За ним слідом дружинники узвозом.
Народ чи воду витирав, чи сльози
Та мучився в душевній боротьбі.
Тим часом князь дружинників послав
По Києву, щоб нехристів шукали,
Які надію у душі плекали,
Щоб князь забув чи просто не чіпав.
Заходили вони у кожен дім
І вимагали всім: «Перехрестися!»
Хто відмовлявся, а чи то барився,
То вже окремо розбирались з ним.
Найбільш затятих поруб вже чекав –
Нехай посидить – розуму надбає.
А інших, як багато назбирають,
До річки гнали, де вже піп стояв.
Отак поволі Київ і хрестивсь.
Хоча волхви, як ідолів зламали,
Народ страшними карами лякали,
І він, хоч Богу новому моливсь,
Але й старих богів не забував.
До них ночами в відчаї звертався,
Та по лісах із требами ховався.
Звичайно, князь про все то добре знав.
Коли єпископ жалівся на те,
Що волхви десь таємно люд збирають,
Від Бога неофітів відвертають.
Бо ж знав, яке то діло не просте –
Народ хрестити. Послухи його
Уже багато що таємно взнали:
І де ті волхви ще народ збирали.
Найбільше визначали одного –
Волхва Перуна на імення Бус.
В яру, що круто до ріки спускався,
Народ щоночі юрбами збирався
І волхв той, хоч дугою вже зігнувсь,
Там треби правив і вогонь палив,
Дубові дрова там палахкотіли.
В Перуна люди помочі просили,
А Бус їм проти князя говорив.
Князь того Буса дуже добре знав,
Бо ж він ті треби на Горі ще правив,
Поки князь того ідола не сплавив
По Ручаю, який в Дніпро стікав.
Жорсткий то волхв. Такого не зламать,
І шкоди може князю наробити.
Чи то послати послухів убити,
Чи в порубі до смерті потримать?
Одної ночі всю дружину взяв,
Велів той яр тихенько оточити,
Аби нікого звідти не пустити,
А сам спускатись із другими став.
Вже видно добре князеві юрму,
Вже добре голос того Буса чути.
Як можна того голосу забути?
Як можна не піддатися йому?
Вогонь священний у яру горить
І постать Буса добре осяває.
Навкруг юрма стоїть, не помічає,
Що стане сама жертвою за мить.
І, лиш коли дружинники взялись
Дорогу князю крізь юрму робити,
Аби він вийшов до вогню, на світло,
Усі у різні боки подались.
Але, навкруг побачивши мечі,
Завмерли з жаху: що тепер чекає?
А князь до Буса прямо підступає.
Той зрозумів уже усе й мовчить.
- Ну, що, старий,- озвався першим князь,-
Допомогли тобі сховатись боги?
Ти би узяв, спитав Перуна свого,
Про свою долю – може б, врятувавсь.
Та ж він тобі, ти бач, не допоміг.
Сам сплив водою й інших слідом тягне.
Ти задурити людям мізки прагнеш?
Адже ж Христос Перуна переміг.
І люди вже увірували в нього,
А ти їх тягнеш знов у старий світ.
За одне це тебе скарати слід.
Готуйсь в далеку, нехристе, дорогу!
Всміхнувся волхв на всі оті слова:
- Даремно, княже, ти мене ховаєш.
Ти переможцем вже себе вважаєш.
Та пам’ятай: ще боротьба трива.
Тобі Перуна не перемогти,
Так само, як мене тобі не вбити. –
Махнув рукою до вогню і звідти
Зненацька, наче сам Перун летить –
Зметнулось в небо полум’я. Аж світ
Всім засліпило, хто стояв навколо.
Аж очі засльозилися від болю.
А, коли врешті прояснилось – й слід
Пропав від Буса. Наче й не було.
Зник, мов мара. Юрма захвилювалась,
Бо ж диво на очах на їхніх сталось.
Хоча то князя збити не змогло.
Він голосно звернувся до юрми,
Аби зневіру в ній перекричати:
- Злякався, бач! Умить пропав, проклятий,
Христом був переможений самим.
Дивіться, бо і вас таке чека,
Хто хоче жити, той хреститись має.
А усім іншим голови зрубаю. -
І меч підняв високо у руках.
Юрба на мить затихла й подалась
Вниз до Дніпра, щоб хрещення прийняти.
Відтоді яр той і прозвавсь Хрещатим,
Бо ж там хрестив киян затятих князь…
- А де ж той Бус від вогнища подівсь?
- Звичайна справа, волхви то уміли,
З собою завше зіллячко носили,
Вогонь з якого дуже б розгорівсь.
Поки сліпі стояли навкруги,
Він зник хутенько у густому лісі.
- Де ж потім він, по-вашому, подівся?
- Для себе сховок віднайшов другий.
Чув, може, є у Києві гора,
Що Бусовою зветься. На вершині
Якісь чарівні сили є і нині.
Тож Бус її для схованки й обрав.
Перун дубовий на горі стояв,
Бус треби йому правив. І таємно
Приходили до нього люди темні,
Хто з вірою старою не порвав.
Тривала часу неупинна гра.
Вже й Буса не було і волхви інші
Творили треби для Перуна. Лише
Так Бусовою й звалася гора.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію