Пошук твого обличчя починається
Десь у складках моєї пам'яті,
А може і у світлі одинокої зорі,
Яка починає знов порожньо сяяти,
Відгукуючись у пустотах мого світосприйняття,
На фоні загалом обезсвітленого неба,
Зіжмаканого, наче папір у моїй руці,
Що так невпевненно, але настирливо тягнеться
До чорнила ночі, борячися зі сном,
Котрий так настирливо витає попід моїми повіками,
Аж доки із надбитого місяцем глечика
Не виливається сповна і надмір новий день
На сором'язливе від ранкового сонця місто
І моя уявна амнезія не стає для мене
Важливішою за усі ненаписані про тебе рядки,
Які так і не спромоглися відтворити
Твої уже давно нечіткі, майже витерті риси,
Про які давно уже забуло навіть моє дзеркало,
І які позосталися лише на старих світлинах,
Але стали незрозумілими для мого серця,
Немовби ієрогліфи або слова із глини.