та забудь ти про нього...махни рукою:
— Давай… Давно пора!
накрути собі кучері, обери найцікавішу в шафі сукню,
просто у нього крила не твого сріблястого літака,
просто він не тим вказівним пальцем до тебе стукав,
просто зостанься справжньою... просто, лишись жива…

викинь його каблучку з агатом і намисто із бірюзою,
якими він підкупляв твою свободу, що борсалася синицею,
бо станеш сірою, мертвою, на кожного пересічного злою,
сік із лимона у вичахлу кров, як в текілу вичавиш.
не пірнай, як рибка в першого ліпшого зразу із головою
а то ж як свічка потухла в светрі тіснім по горло.

ти приносила успіх і він мав від тебе процент,
коли ти з ним з'явля́лася на людях пристойно-щаслива.
колобково-рум'яна душа згорає, як синій абцент,
хіба йому треба гори високі , хіба йому треба зливи?

десь інший тобі накине на плечі затишний плед,
а ти нехай і не мерзнеш, а він всеодно накине…
такому від тебе не треба останніх пекельних жертв,
такий не проміняє тебе на друзів й німецьке пиво…

хочеш змучитись вкрай? перелічуй коханок, рахуй його зради…
що ти тут вдієш? Бог дає розум жінці, коли втрачаюється врода…
та махни вже рукою, забудь усі подаровані днів виноградини,
кинь вже дути на скрип, на на анемічне мовчання, на холодну воду…
стань, нарешті, хоч комусь справжньою винагородою!

в динаміці нових днів залишайся сама собою...
не треба шепотіти на вушко чашці
—Нехай він буде вічно зі мною…
бо той, хто любить насправді ніколи не зрадить.
він сам пірне у тебе, як рибка із головою.