ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Клов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Клов
Все далі на північ ішов антський рід,
Все далі степи, де раніш вони жи́ли.
Все менше у них залишається сили,
А десь, може, готи женуться услід.
Із жахом пригадують анти той час,
Як вістка родами страшна розлетілась,
Що готи у землях у антських з’явились,
Що Бус навперейми із військом помчавсь.
Хоча скільки років бік-о-бік жили,
Бувало усяко – бува й воювали,
Бувало в строю у єдинім стояли,
Як проти ромеїв походом ішли.
Та, наче, уже прижились та обвиклись,
Забули колишню за віщось вражду.
А тут раптом готи війною ідуть.
Можливо, тому, що зі сходу з’явились
Якісь дикі гунни? Панують в степах
І готи їм змушені були скоритись.
Та ж треба єднатись, в однім строю битись?
Чи розуму збавив вождів готських страх?
Та згодом страшніші ще вісті прийшли,
Що готські війська в битві Буса здолали,
Усе антське військо на полі поклали,
А Буса з синами в полон узяли.
Та не зупинились на тому, стрімким
Набігом і град стольний антський узяли,
Весь люд теж побили, старійшин зв’язали
І, поки здіймався над згарищем дим
І Буса з синами, й старійшин вони
На полі за градом усіх розіп’яли…
Тож антські роди у страху утікали
Від тої нежданої зовсім війни.
Подалі на північ, в дрімучі ліси,
Де можна від готів було заховатись
І від небезпеки тії врятуватись,
Бо ж меч готський всіх без розбору косив.
Страх гнав уперед, хоч готові були
Мужі кожну мить за мечі свої взятись.
Та ж роду тоді вже не порятуватись.
Що купкою супроти війська могли?
Здолали вже купу річок на путі,
Пройшли болота і гаї невеликі.
Уже потяглися краї більше дикі,
Де анти іще не бували в житті.
Стояли дрімучі ліси навкруги -
Бори і діброви, неходжені людом.
Звірини бродило усякої всюди,
Полюй, якщо тобі таке до снаги.
Тож з голоду рід тепер не пропаде,
Вже й менше від страху назад озирались.
Навряд би чи готи сюди аж дістались.
Та вождь, все одно, рід ще далі веде.
Спинились підвечір в долині одній,
В діброві густій на широкій галяві.
Жінки готували на вогнищах страви,
Співаючи стиха прадавні пісні.
А чоловіки полювати пішли,
Поки іще сутінки не опустились.
А інші шукати води заходились.
Тут скрізь ручаї із річками текли.
Не те, що в степу. Піднялися на пагорб,
Де, справді, широкий ручай протікав.
Там кожен напився, в цеберки набрав.
Холодна вода додала їм наснаги.
На ранок вождь знову на пагорб піднявсь,
Аби роздивитись, що за виднокраєм,
Що там попереду на рід їх чекає.
З ним кілька мужів ще й синок ув’язавсь.
Ще тільки здіймалося сонце на сході,
Криваво-червоне. Роса на траві.
Навколо незнаний, невіданий світ.
Людину зустріти у хащах цих годі.
- Он там, попереду, бач, гори якісь!-
Промовив з мужів хтось: - Там можем спинитись.
На горах тих легко нам оборонитись.
- Так, дійсно, є гори. Ти не помиливсь.
Можливо, і справді, осядемо там.
- А як ми поселення наше назвемо?
- Та ти почекай, поживем, обживемо.
Туди ще потрібно дістатися нам.
Над обрієм коло червоне знялось,
Від нього навколо все зачервонілось,
У водах струмка воно щедро відбилось…
Їм договорити так і не вдалось,
Бо тут од води одізвався синок:
- Татусю, то клов? Он челвона?– питає
(багато малих «р» ще не вимовляє),
Показує пальчиком їм на струмок.
Поглянули всі – а таки дивина.
- То, синку, зовсім і не кров, а водичка,
Дажьбог умиває у ній своє личко,
Тому і червона зробилась вона.
А потім всміхнувся: - Бач, син вже почав.
Чого над цим думати довго й гадати?
Так Кловом і будем струмок називати…
І жарт той всім настрій одразу підняв.
Хоч жартом назвати то важко, напевно,
Бо ж «клов» по-слов’янськи і значить «вода».
Так хлопчик струмку тому назву і дав
Й вона збереглася з часів отих древніх.
Все далі степи, де раніш вони жи́ли.
Все менше у них залишається сили,
А десь, може, готи женуться услід.
Із жахом пригадують анти той час,
Як вістка родами страшна розлетілась,
Що готи у землях у антських з’явились,
Що Бус навперейми із військом помчавсь.
Хоча скільки років бік-о-бік жили,
Бувало усяко – бува й воювали,
Бувало в строю у єдинім стояли,
Як проти ромеїв походом ішли.
Та, наче, уже прижились та обвиклись,
Забули колишню за віщось вражду.
А тут раптом готи війною ідуть.
Можливо, тому, що зі сходу з’явились
Якісь дикі гунни? Панують в степах
І готи їм змушені були скоритись.
Та ж треба єднатись, в однім строю битись?
Чи розуму збавив вождів готських страх?
Та згодом страшніші ще вісті прийшли,
Що готські війська в битві Буса здолали,
Усе антське військо на полі поклали,
А Буса з синами в полон узяли.
Та не зупинились на тому, стрімким
Набігом і град стольний антський узяли,
Весь люд теж побили, старійшин зв’язали
І, поки здіймався над згарищем дим
І Буса з синами, й старійшин вони
На полі за градом усіх розіп’яли…
Тож антські роди у страху утікали
Від тої нежданої зовсім війни.
Подалі на північ, в дрімучі ліси,
Де можна від готів було заховатись
І від небезпеки тії врятуватись,
Бо ж меч готський всіх без розбору косив.
Страх гнав уперед, хоч готові були
Мужі кожну мить за мечі свої взятись.
Та ж роду тоді вже не порятуватись.
Що купкою супроти війська могли?
Здолали вже купу річок на путі,
Пройшли болота і гаї невеликі.
Уже потяглися краї більше дикі,
Де анти іще не бували в житті.
Стояли дрімучі ліси навкруги -
Бори і діброви, неходжені людом.
Звірини бродило усякої всюди,
Полюй, якщо тобі таке до снаги.
Тож з голоду рід тепер не пропаде,
Вже й менше від страху назад озирались.
Навряд би чи готи сюди аж дістались.
Та вождь, все одно, рід ще далі веде.
Спинились підвечір в долині одній,
В діброві густій на широкій галяві.
Жінки готували на вогнищах страви,
Співаючи стиха прадавні пісні.
А чоловіки полювати пішли,
Поки іще сутінки не опустились.
А інші шукати води заходились.
Тут скрізь ручаї із річками текли.
Не те, що в степу. Піднялися на пагорб,
Де, справді, широкий ручай протікав.
Там кожен напився, в цеберки набрав.
Холодна вода додала їм наснаги.
На ранок вождь знову на пагорб піднявсь,
Аби роздивитись, що за виднокраєм,
Що там попереду на рід їх чекає.
З ним кілька мужів ще й синок ув’язавсь.
Ще тільки здіймалося сонце на сході,
Криваво-червоне. Роса на траві.
Навколо незнаний, невіданий світ.
Людину зустріти у хащах цих годі.
- Он там, попереду, бач, гори якісь!-
Промовив з мужів хтось: - Там можем спинитись.
На горах тих легко нам оборонитись.
- Так, дійсно, є гори. Ти не помиливсь.
Можливо, і справді, осядемо там.
- А як ми поселення наше назвемо?
- Та ти почекай, поживем, обживемо.
Туди ще потрібно дістатися нам.
Над обрієм коло червоне знялось,
Від нього навколо все зачервонілось,
У водах струмка воно щедро відбилось…
Їм договорити так і не вдалось,
Бо тут од води одізвався синок:
- Татусю, то клов? Он челвона?– питає
(багато малих «р» ще не вимовляє),
Показує пальчиком їм на струмок.
Поглянули всі – а таки дивина.
- То, синку, зовсім і не кров, а водичка,
Дажьбог умиває у ній своє личко,
Тому і червона зробилась вона.
А потім всміхнувся: - Бач, син вже почав.
Чого над цим думати довго й гадати?
Так Кловом і будем струмок називати…
І жарт той всім настрій одразу підняв.
Хоч жартом назвати то важко, напевно,
Бо ж «клов» по-слов’янськи і значить «вода».
Так хлопчик струмку тому назву і дав
Й вона збереглася з часів отих древніх.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію