ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
Там. Або, майже, проза...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Там. Або, майже, проза...
Я б тобі сказала усе недоказане та чи треба?
Про те, що коли я лишилась одна — у тобі виникає шалена потреба:
глянути в очі, торкнутись плеча, змахнути опалу війку з щоки,
поспішаючи, прошепотіти, як я садила не так усі свої літаки,
як кожний день був з тобою, наче смугаста зебра.
Тільки білого більше: приглушені тіні в кімнаті і лате на таці,
ласкаве море, яке ми зустрічали разом після мегаполісної праці,
те, як ти виплутував мені ромашку з волосся і ми довго сміялись,
те, як я не розуміючи чому, у тебе враз віддано закохалась,
так, як закохуються у кумирів безробітні папараці.
Так глухо зараз… Чотири стіни і сусід кашляє за стіною,
фіалкова сукня на ліжку, зношена до відчаю, наче вдягалась злою зимою.
Ти ж знаєш … Усі мої надумані невдоволення — звичайна жіноча гра…
Три хвилини й образа мине — варто тобі відіслати ніжні слова!
ти тут мовчиш у рамці… дозволь, я ще трохи постою…
Сину уже двадцять два.. він дуже схожий на тебе у юності—
високий, як ясен, сповнений ясними теоріями і далекий від мудрості.
що зробиш? Юність…А вчора він зустрічався з Іванкою.
це його дівчина… хочу спитатися, вона, як тобі за характером?
із неба ж воно видніше усе по-іншому…
Як у них збудеться?
Заходив твій товариш Микола. Без ноги, але сумлінно ходить,
хоч із протезом… Їде змагатися з плавання на нову олімпіаду.
Тобі ж там видніше… То він питався, чи отримає срібну винагороду?
Віддала йому зелену куртку, яку ти накидав на мене під виноградом…
Хотіла дізнатися… А в тебе там вересневі ночі дуже холодні?
До мами ходжу… вчора спекла їй пиріжків із чорницями.
Вона передає тобі, що ти постійно маленьким їй під ранок снишся.
Старанька стала.. Постійно шукає, то — окуляри , то — томик Франка…
Часто пригадує, як ти колись у дитинстві грав сіроманця- вовкА,
як ти порізався, коли вперше батьківським лезом голився…
Буває , думаю, якби не твоя черга прочісувавати «зеленку»,
може, б нам під Новий рік приніс маленьку донечку білий лелека…
Мабуть, зустрічалися там... ти поцілуй у щічку рідненьку…
Так мені якось… Ваша відсутність, наче терпкий чорнотерен…
Я назвала її Ксена. прекрасна принцеса Ксена…
Ну от чому чому, саме ,тобі потрібно було лізти у пащу пекла?
Сьогодні на роботі у запуск пішли твої проекти
нових висоток і я слідкую, як слідкують за вітром дерева...
Сонце, якби ти знав, як я хочу до тебе!
Я б тобі сказала усе недоказане та чи треба?
Про те, що коли я лишилась одна — у тобі виникає шалена потреба:
глянути в очі, торкнутись плеча, змахнути опалу війку з щоки,
поспішаючи, прошепотіти, як я садила не так усі свої літаки,
як кожний день був з тобою, наче смугаста зебра.
Про те, що коли я лишилась одна — у тобі виникає шалена потреба:
глянути в очі, торкнутись плеча, змахнути опалу війку з щоки,
поспішаючи, прошепотіти, як я садила не так усі свої літаки,
як кожний день був з тобою, наче смугаста зебра.
Тільки білого більше: приглушені тіні в кімнаті і лате на таці,
ласкаве море, яке ми зустрічали разом після мегаполісної праці,
те, як ти виплутував мені ромашку з волосся і ми довго сміялись,
те, як я не розуміючи чому, у тебе враз віддано закохалась,
так, як закохуються у кумирів безробітні папараці.
Так глухо зараз… Чотири стіни і сусід кашляє за стіною,
фіалкова сукня на ліжку, зношена до відчаю, наче вдягалась злою зимою.
Ти ж знаєш … Усі мої надумані невдоволення — звичайна жіноча гра…
Три хвилини й образа мине — варто тобі відіслати ніжні слова!
ти тут мовчиш у рамці… дозволь, я ще трохи постою…
Сину уже двадцять два.. він дуже схожий на тебе у юності—
високий, як ясен, сповнений ясними теоріями і далекий від мудрості.
що зробиш? Юність…А вчора він зустрічався з Іванкою.
це його дівчина… хочу спитатися, вона, як тобі за характером?
із неба ж воно видніше усе по-іншому…
Як у них збудеться?
Заходив твій товариш Микола. Без ноги, але сумлінно ходить,
хоч із протезом… Їде змагатися з плавання на нову олімпіаду.
Тобі ж там видніше… То він питався, чи отримає срібну винагороду?
Віддала йому зелену куртку, яку ти накидав на мене під виноградом…
Хотіла дізнатися… А в тебе там вересневі ночі дуже холодні?
До мами ходжу… вчора спекла їй пиріжків із чорницями.
Вона передає тобі, що ти постійно маленьким їй під ранок снишся.
Старанька стала.. Постійно шукає, то — окуляри , то — томик Франка…
Часто пригадує, як ти колись у дитинстві грав сіроманця- вовкА,
як ти порізався, коли вперше батьківським лезом голився…
Буває , думаю, якби не твоя черга прочісувавати «зеленку»,
може, б нам під Новий рік приніс маленьку донечку білий лелека…
Мабуть, зустрічалися там... ти поцілуй у щічку рідненьку…
Так мені якось… Ваша відсутність, наче терпкий чорнотерен…
Я назвала її Ксена. прекрасна принцеса Ксена…
Ну от чому чому, саме ,тобі потрібно було лізти у пащу пекла?
Сьогодні на роботі у запуск пішли твої проекти
нових висоток і я слідкую, як слідкують за вітром дерева...
Сонце, якби ти знав, як я хочу до тебе!
Я б тобі сказала усе недоказане та чи треба?
Про те, що коли я лишилась одна — у тобі виникає шалена потреба:
глянути в очі, торкнутись плеча, змахнути опалу війку з щоки,
поспішаючи, прошепотіти, як я садила не так усі свої літаки,
як кожний день був з тобою, наче смугаста зебра.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію