Я б тобі сказала усе недоказане та чи треба?
Про те, що коли я лишилась одна — у тобі виникає шалена потреба:
глянути в очі, торкнутись плеча, змахнути опалу війку з щоки,
поспішаючи, прошепотіти, як я садила не так усі свої літаки,
як кожний день був з тобою, наче смугаста зебра.

Тільки білого більше: приглушені тіні в кімнаті і лате на таці,
ласкаве море, яке ми зустрічали разом після мегаполісної праці,
те, як ти виплутував мені ромашку з волосся і ми довго сміялись,
те, як я не розуміючи чому, у тебе враз віддано закохалась,
так, як закохуються у кумирів безробітні папараці.

Так глухо зараз… Чотири стіни і сусід кашляє за стіною,
фіалкова сукня на ліжку, зношена до відчаю, наче вдягалась злою зимою.
Ти ж знаєш … Усі мої надумані невдоволення — звичайна жіноча гра…
Три хвилини й образа мине — варто тобі відіслати ніжні слова!
ти тут мовчиш у рамці… дозволь, я ще трохи постою…

Сину уже двадцять два.. він дуже схожий на тебе у юності—
високий, як ясен, сповнений ясними теоріями і далекий від мудрості.
що зробиш? Юність…А вчора він зустрічався з Іванкою.
це його дівчина… хочу спитатися, вона, як тобі за характером?
із неба ж воно видніше усе по-іншому…
Як у них збудеться?

Заходив твій товариш Микола. Без ноги, але сумлінно ходить,
хоч із протезом… Їде змагатися з плавання на нову олімпіаду.
Тобі ж там видніше… То він питався, чи отримає срібну винагороду?
Віддала йому зелену куртку, яку ти накидав на мене під виноградом…
Хотіла дізнатися… А в тебе там вересневі ночі дуже холодні?

До мами ходжу… вчора спекла їй пиріжків із чорницями.
Вона передає тобі, що ти постійно маленьким їй під ранок снишся.
Старанька стала.. Постійно шукає, то — окуляри , то — томик Франка…
Часто пригадує, як ти колись у дитинстві грав сіроманця- вовкА,
як ти порізався, коли вперше батьківським лезом голився…

Буває , думаю, якби не твоя черга прочісувавати «зеленку»,
може, б нам під Новий рік приніс маленьку донечку білий лелека…
Мабуть, зустрічалися там... ти поцілуй у щічку рідненьку…
Так мені якось… Ваша відсутність, наче терпкий чорнотерен…
Я назвала її Ксена. прекрасна принцеса Ксена…
Ну от чому чому, саме ,тобі потрібно було лізти у пащу пекла?
Сьогодні на роботі у запуск пішли твої проекти
нових висоток і я слідкую, як слідкують за вітром дерева...
Сонце, якби ти знав, як я хочу до тебе!

Я б тобі сказала усе недоказане та чи треба?
Про те, що коли я лишилась одна — у тобі виникає шалена потреба:
глянути в очі, торкнутись плеча, змахнути опалу війку з щоки,
поспішаючи, прошепотіти, як я садила не так усі свої літаки,
як кожний день був з тобою, наче смугаста зебра.