В бермудському трикутнику тону,
чіпляючись єством за гребінь хвилі.
Провалля тягне плоть на глибину,
у піднебессі альбатроси квилять.

Клекоче урвища сталевий чан,
буруниться і піниться безодня.
Кричить пораненим дельфіном океан,
косаткою на дні глибоководнім.

Як вибратись з кута, себе знайти
посеред безладу, відламків світу?
Втопити чорний сплін*, під три чорти,
душевний біль у прірві безпросвітній.

Чи я забула скільки весен й зим
вже канули у мороку осіннім?
Чи загубила зорі у імлі,
планиду срібну, наче голку в сіні?

На вітрі чуле серце тріпотить,
бентежно б'є у корабельну ринду.
Спурхну нестримним птахом у блакить,
щоб відшукати зниклу Атлантиду.

Подужаю тяжіння, висоту
вдихну грудьми, приборкавши осмуту,
щоб у любові плахту** золоту
свою кирпату душу огорнути.

Сплін* - нудьга
Плахта**- декоративна тканина

13.08.2021р.