Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.26
16:53
it lives in me...
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
2026.06.26
16:36
Боже Мій
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
2026.06.26
15:23
Барвиста поезія, щемна, глибока —
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,
2026.06.26
13:02
Я встану рано в сутінках зелених,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.
Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.
Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.
Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.
Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,
2026.06.26
11:04
Розділ V. МІЖ КОЛИСКАМИ ТА ПРЕСТОЛОМ, АБО КИРИЛИЧНИЙ ПІДПИС НА ЛІЛЕЯХ ФРАНЦІЇ
Земля Капетингів дихала вогкістю та залізом, коли у весняний день тисяча п’ятдесят другого року над Суассоном прокотився перший крик немовляти. Усміхнена Анна схилилася над
2026.06.26
09:30
хмариво синьовидне
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
2026.06.26
07:57
Сумуючи, немов розстаючись,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
2026.06.26
07:32
На берегах минулого сліди
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
Моїх, на жаль, непослідовних кроків, -
На берегах минулого - плоди
Не дуже добре вивчених уроків.
На берегах минулого - весна
І невичерпне джерело натхнення, -
На берегах минулого ясна
Пора завжди очікує на мене.
2026.06.25
23:55
Заховалася спека в повiтрi,
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
Вiдпустила давнiшнi надiї
I сховавши весь всесвiт пiд вiї -
Розгорнулася в небi колiбрi.
Сiль зневажливих дiй з себе витри.
Присмак меду солодкого мрiї.
Поруч подих до тебе вже вiє
2026.06.25
16:40
Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, щ
2026.06.25
15:13
З циклу "Від минулого до майбутнього", ново-ведичний реалізм
Вступ
Це п'ята книга з цілісного циклу художніх авторських романів, написаних в стилі ведичного ново-реалізму. В ній розповідається про подальші здобутки головних героїв, що знайшли сво
2026.06.25
13:27
Ці люди, що покинули домівки
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Круки волають, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
Давним-давно й поїхали туди,
Куди ми не дістанемо путівки,
І сніг уже позамітав сліди.
Про них забули друзі і сусіди,
І зблякла пам'ять в їхніх головах.
Круки волають, мов невтомні біди.
Сідає попіл на святих словах.
2026.06.25
11:57
як перенасичена дарами
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
пташка у калині в рукаві
кропив'янка небу візаві
дощиком вщухатиме ярами
чи то у незвідане колись
чи у шал розпізнаного завтра
наче заповітом бронтозавра
досвітками степу горілиць
2026.06.25
08:44
як написав поет
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
не потрібно елегій
ні про життя
ні про смерть
серед шипшини цієї
півоній черемхи
ширяють птахи
розмаїто незмінні
2026.06.25
08:20
Як неминучі дні ясні
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
і мимолітні темні ночі,
так моя доля уві сні
являє світло-карі очі,
так тінь її із висоти –
із піднебесся за рікою
іще вітається зі мною,
забувши спалені мости.
2026.06.25
06:28
Розділ ІV. ВЕСІЛЬНИЙ ВІВТАР ТА ЗОЛОТА КЛЯТВА
Травневий день у Реймсі 1051 року дихав грозою. Свинцеві хмари чіплялися за гострі шпилі величного собору, а повітря було таким густим, що здавалося, ніби його можна різати мечем. Французька знать та єписко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про шабельник болотний
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про шабельник болотний
- Щось кості ломить. Ревматизм дістав!
Подай, онучку, тубу із аптечки.
Змащу бальзамом я коліна й плечі…
Ти що, її іще не відшукав?
Та ж «Шабельник» написано на ній.
Знайшов? І добре. Дай-но мені тубу.
От дякую тобі, онучку любий.
- А що воно за шабельник такий?
Я про таке раніше і не знав.
Чому то дивно так його назвали?
- Ну, де б у місті ви його стрічали,
Як він лиш на болотах виростав.
Тому болотним ще його і звуть.
А звідки назва? Чув від свого діда,
А тому, певно, дід його повідав.
Не знаю чи могло, чи ні так буть?!
Але було то в час, коли боги́
Спускалися на землю поміж люди.
На очі напускаючи полуду,
Розвіятись хотіли від нудьги,
Бо що ж робити там на небесах,
Де їх – богів по пальцях зрахувати.
Спускалися пригод собі шукати,
Блукаючи степами й по лісах.
Отак спустився Чорнобог якось
В надії поміж себе люд стравити.
Бо щось занадто мирно стало в світі.
Хоча, можливо, то йому здалось,
Бо ж мирно люд ніколи і не жив.
Завжди за віщось світом воювали,
Безжально один одного вбивали.
Та він, напевно, більшого хотів.
Бо ж віднайшов один слов’янський рід,
Що мирно жив серед степів широких.
Орав і сіяв. Над річок глибоких
Звів свої села і не відав бід.
Ворожих орд тоді ще не було
Аби їм мирно жити заважали.
Самі ж вони достатньо всього мали,
Щоб то до ворожнечі призвело.
Отож підступний Чорнобог рішив
Спуститися і люд той посварити.
Адже достатньо першу кров пролити
І вже б війну ніхто не зупинив.
Став він ходити селами і скрізь
Підбурити, стравити намагався.
Але дарма, як підлий не старався,
Як зі своїми кривдами не ліз,
Ніхто його і слухати не став.
Де мовчки із села випроводжали,
Де й штурхана добряче в спину дали,
Аби він язика не розпускав.
Озлився врешті Чорнобог на них
І весь їх рід надумав покарати.
Якщо іти не хочуть воювати,
То приведе війну їм на поріг.
Вернувсь на небо, добре роздививсь.
Знайшов в степах голодні орди дикі,
Що ладні крові проливати ріки.
До їх вождів озлоблених явивсь
І шлях вказав, де мирний рід той жив,
Мовляв, для них там знайдеться пожива.
А ті зібрали свої юрти живо
Й помчали степом. А за кілька днів
Земель багатих, врешті досягли
І, наче коршун, на ті села впали.
Ті люди вже давно не воювали,
Тож відсічі їм дати не змогли.
Покинули обжитий уже край
Й на північ стали у ліси тікати,
Аби своє життя порятувати.
А Чорнобог втішається: «Чекай!
Ще більші біди я нашлю на вас,
Щоб знали, як не слухатися бога!
Не пожалію поміж вас нікого.
Моєї помсти іще прийде час».
Тікали люди вже багато днів.
Орда безжальна по слідах летіла.
Бо ж відібрати і життя хотіла,
Так Чорнобог вождям їх повелів.
Уже й ліси – орда не відстає.
Загнала в хащі – й там нема спасіння.
Уже загнали їх у трясовини,
У мочарі де, лиш нога стає,
Провалюється і не чути дна.
Лише тоді орда від них відстала.
І люди в болота́х тих жити стали,
Де лиш багнюка навкруги одна.
А Чорнобог тумани напустив,
Які і сонце від людей сховали.
Важкі недуги на усіх напали
Аби зі світу чимскоріш звести.
У розпачі богам молився рід
Аби вони хоч люд порятували.
А ті чи сили в землях тих не мали,
Чи втратили свого народу слід,
Але на поміч так і не прийшли.
Одно лишалось – в мочарах вмирати.
З боліт хотіли виходу шукати,
Але знайти, одначе, не змогли.
Єдиний, хто зустрівся – старий дід,
Що жив на острівці у халабуді.
Звернулися до нього в поміч люди,
Хай би, як знає, показав прохід
Із тих боліт. Той лише похитав
У відповідь печально головою.
«То ви спізнались, певно, сили злої.
Якиїсь бог на вас образу мав!»
«Та ж ми просили помочі в богів!»
«В цих болотах вони не мають сили.
Звертайтеся у поміч до Ярила.
Лиш він здолає злого бога гнів».
І увесь рід у відчаї звернувсь
До, їм тоді не знаного ще, бога.
Просити стали помочі у нього,
Аби він до життя їх повернув.
І Чорнобог почув ті молитви,
Спустивсь на землю у густім тумані,
Щоб власноруч прикінчити останніх,
Які ще залишалися в живих.
Та ледве він на мочарі ступив,
Як перед ним із шаблею Ярило.
Весь сяючий спустився, повний сили.
І бій між ними лютий закипів.
І день, і два змагалися бійці.
Адже богам і не таке під силу.
Нарешті вдарив шаблею Ярило
І та ураз зламалася в руці,
Шматочки розлетілися кругом,
У мочарі попадали й пропали.
У відчаї всі люди закричали.
Ярило ж раптом ворога свого
Вхопив руками, високо підняв
І з силою пожбурив в трясовину,
Де той, напевно, на віки і згинув.
А сам тієї ж миті і пропав.
Тумани пропадати почали
Що людям на очах, немов полуда.
Й побачили вони тоді, що всюди,
Якісь бордові квіти розцвіли.
І дивно, що з’явились в болотах,
Де шабля розлетілася Ярила.
І в квітах тих була велика сила,
Бо ж шабля бу́ла, звісно, не проста.
Тож і назвали шабельник її.
І користались силою тією.
Завжди вони зверталися до неї
Аби недуги злікувать свої.
Де ж Чорнобог впав у болото був,
З’явилась стежка, щоб з болота вийти.
Тож рід нарешті-таки вибравсь звідти.
Але про квітку дивну не забув.
Отож і до сьогодні пам’ята
І для здоров’я користає сили,
Які прийшли до квітки від Ярила.
Така от, бачиш, квітка не проста.
Подай, онучку, тубу із аптечки.
Змащу бальзамом я коліна й плечі…
Ти що, її іще не відшукав?
Та ж «Шабельник» написано на ній.
Знайшов? І добре. Дай-но мені тубу.
От дякую тобі, онучку любий.
- А що воно за шабельник такий?
Я про таке раніше і не знав.
Чому то дивно так його назвали?
- Ну, де б у місті ви його стрічали,
Як він лиш на болотах виростав.
Тому болотним ще його і звуть.
А звідки назва? Чув від свого діда,
А тому, певно, дід його повідав.
Не знаю чи могло, чи ні так буть?!
Але було то в час, коли боги́
Спускалися на землю поміж люди.
На очі напускаючи полуду,
Розвіятись хотіли від нудьги,
Бо що ж робити там на небесах,
Де їх – богів по пальцях зрахувати.
Спускалися пригод собі шукати,
Блукаючи степами й по лісах.
Отак спустився Чорнобог якось
В надії поміж себе люд стравити.
Бо щось занадто мирно стало в світі.
Хоча, можливо, то йому здалось,
Бо ж мирно люд ніколи і не жив.
Завжди за віщось світом воювали,
Безжально один одного вбивали.
Та він, напевно, більшого хотів.
Бо ж віднайшов один слов’янський рід,
Що мирно жив серед степів широких.
Орав і сіяв. Над річок глибоких
Звів свої села і не відав бід.
Ворожих орд тоді ще не було
Аби їм мирно жити заважали.
Самі ж вони достатньо всього мали,
Щоб то до ворожнечі призвело.
Отож підступний Чорнобог рішив
Спуститися і люд той посварити.
Адже достатньо першу кров пролити
І вже б війну ніхто не зупинив.
Став він ходити селами і скрізь
Підбурити, стравити намагався.
Але дарма, як підлий не старався,
Як зі своїми кривдами не ліз,
Ніхто його і слухати не став.
Де мовчки із села випроводжали,
Де й штурхана добряче в спину дали,
Аби він язика не розпускав.
Озлився врешті Чорнобог на них
І весь їх рід надумав покарати.
Якщо іти не хочуть воювати,
То приведе війну їм на поріг.
Вернувсь на небо, добре роздививсь.
Знайшов в степах голодні орди дикі,
Що ладні крові проливати ріки.
До їх вождів озлоблених явивсь
І шлях вказав, де мирний рід той жив,
Мовляв, для них там знайдеться пожива.
А ті зібрали свої юрти живо
Й помчали степом. А за кілька днів
Земель багатих, врешті досягли
І, наче коршун, на ті села впали.
Ті люди вже давно не воювали,
Тож відсічі їм дати не змогли.
Покинули обжитий уже край
Й на північ стали у ліси тікати,
Аби своє життя порятувати.
А Чорнобог втішається: «Чекай!
Ще більші біди я нашлю на вас,
Щоб знали, як не слухатися бога!
Не пожалію поміж вас нікого.
Моєї помсти іще прийде час».
Тікали люди вже багато днів.
Орда безжальна по слідах летіла.
Бо ж відібрати і життя хотіла,
Так Чорнобог вождям їх повелів.
Уже й ліси – орда не відстає.
Загнала в хащі – й там нема спасіння.
Уже загнали їх у трясовини,
У мочарі де, лиш нога стає,
Провалюється і не чути дна.
Лише тоді орда від них відстала.
І люди в болота́х тих жити стали,
Де лиш багнюка навкруги одна.
А Чорнобог тумани напустив,
Які і сонце від людей сховали.
Важкі недуги на усіх напали
Аби зі світу чимскоріш звести.
У розпачі богам молився рід
Аби вони хоч люд порятували.
А ті чи сили в землях тих не мали,
Чи втратили свого народу слід,
Але на поміч так і не прийшли.
Одно лишалось – в мочарах вмирати.
З боліт хотіли виходу шукати,
Але знайти, одначе, не змогли.
Єдиний, хто зустрівся – старий дід,
Що жив на острівці у халабуді.
Звернулися до нього в поміч люди,
Хай би, як знає, показав прохід
Із тих боліт. Той лише похитав
У відповідь печально головою.
«То ви спізнались, певно, сили злої.
Якиїсь бог на вас образу мав!»
«Та ж ми просили помочі в богів!»
«В цих болотах вони не мають сили.
Звертайтеся у поміч до Ярила.
Лиш він здолає злого бога гнів».
І увесь рід у відчаї звернувсь
До, їм тоді не знаного ще, бога.
Просити стали помочі у нього,
Аби він до життя їх повернув.
І Чорнобог почув ті молитви,
Спустивсь на землю у густім тумані,
Щоб власноруч прикінчити останніх,
Які ще залишалися в живих.
Та ледве він на мочарі ступив,
Як перед ним із шаблею Ярило.
Весь сяючий спустився, повний сили.
І бій між ними лютий закипів.
І день, і два змагалися бійці.
Адже богам і не таке під силу.
Нарешті вдарив шаблею Ярило
І та ураз зламалася в руці,
Шматочки розлетілися кругом,
У мочарі попадали й пропали.
У відчаї всі люди закричали.
Ярило ж раптом ворога свого
Вхопив руками, високо підняв
І з силою пожбурив в трясовину,
Де той, напевно, на віки і згинув.
А сам тієї ж миті і пропав.
Тумани пропадати почали
Що людям на очах, немов полуда.
Й побачили вони тоді, що всюди,
Якісь бордові квіти розцвіли.
І дивно, що з’явились в болотах,
Де шабля розлетілася Ярила.
І в квітах тих була велика сила,
Бо ж шабля бу́ла, звісно, не проста.
Тож і назвали шабельник її.
І користались силою тією.
Завжди вони зверталися до неї
Аби недуги злікувать свої.
Де ж Чорнобог впав у болото був,
З’явилась стежка, щоб з болота вийти.
Тож рід нарешті-таки вибравсь звідти.
Але про квітку дивну не забув.
Отож і до сьогодні пам’ята
І для здоров’я користає сили,
Які прийшли до квітки від Ярила.
Така от, бачиш, квітка не проста.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
