ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про шабельник болотний
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про шабельник болотний
- Щось кості ломить. Ревматизм дістав!
Подай, онучку, тубу із аптечки.
Змащу бальзамом я коліна й плечі…
Ти що, її іще не відшукав?
Та ж «Шабельник» написано на ній.
Знайшов? І добре. Дай-но мені тубу.
От дякую тобі, онучку любий.
- А що воно за шабельник такий?
Я про таке раніше і не знав.
Чому то дивно так його назвали?
- Ну, де б у місті ви його стрічали,
Як він лиш на болотах виростав.
Тому болотним ще його і звуть.
А звідки назва? Чув від свого діда,
А тому, певно, дід його повідав.
Не знаю чи могло, чи ні так буть?!
Але було то в час, коли боги́
Спускалися на землю поміж люди.
На очі напускаючи полуду,
Розвіятись хотіли від нудьги,
Бо що ж робити там на небесах,
Де їх – богів по пальцях зрахувати.
Спускалися пригод собі шукати,
Блукаючи степами й по лісах.
Отак спустився Чорнобог якось
В надії поміж себе люд стравити.
Бо щось занадто мирно стало в світі.
Хоча, можливо, то йому здалось,
Бо ж мирно люд ніколи і не жив.
Завжди за віщось світом воювали,
Безжально один одного вбивали.
Та він, напевно, більшого хотів.
Бо ж віднайшов один слов’янський рід,
Що мирно жив серед степів широких.
Орав і сіяв. Над річок глибоких
Звів свої села і не відав бід.
Ворожих орд тоді ще не було
Аби їм мирно жити заважали.
Самі ж вони достатньо всього мали,
Щоб то до ворожнечі призвело.
Отож підступний Чорнобог рішив
Спуститися і люд той посварити.
Адже достатньо першу кров пролити
І вже б війну ніхто не зупинив.
Став він ходити селами і скрізь
Підбурити, стравити намагався.
Але дарма, як підлий не старався,
Як зі своїми кривдами не ліз,
Ніхто його і слухати не став.
Де мовчки із села випроводжали,
Де й штурхана добряче в спину дали,
Аби він язика не розпускав.
Озлився врешті Чорнобог на них
І весь їх рід надумав покарати.
Якщо іти не хочуть воювати,
То приведе війну їм на поріг.
Вернувсь на небо, добре роздививсь.
Знайшов в степах голодні орди дикі,
Що ладні крові проливати ріки.
До їх вождів озлоблених явивсь
І шлях вказав, де мирний рід той жив,
Мовляв, для них там знайдеться пожива.
А ті зібрали свої юрти живо
Й помчали степом. А за кілька днів
Земель багатих, врешті досягли
І, наче коршун, на ті села впали.
Ті люди вже давно не воювали,
Тож відсічі їм дати не змогли.
Покинули обжитий уже край
Й на північ стали у ліси тікати,
Аби своє життя порятувати.
А Чорнобог втішається: «Чекай!
Ще більші біди я нашлю на вас,
Щоб знали, як не слухатися бога!
Не пожалію поміж вас нікого.
Моєї помсти іще прийде час».
Тікали люди вже багато днів.
Орда безжальна по слідах летіла.
Бо ж відібрати і життя хотіла,
Так Чорнобог вождям їх повелів.
Уже й ліси – орда не відстає.
Загнала в хащі – й там нема спасіння.
Уже загнали їх у трясовини,
У мочарі де, лиш нога стає,
Провалюється і не чути дна.
Лише тоді орда від них відстала.
І люди в болота́х тих жити стали,
Де лиш багнюка навкруги одна.
А Чорнобог тумани напустив,
Які і сонце від людей сховали.
Важкі недуги на усіх напали
Аби зі світу чимскоріш звести.
У розпачі богам молився рід
Аби вони хоч люд порятували.
А ті чи сили в землях тих не мали,
Чи втратили свого народу слід,
Але на поміч так і не прийшли.
Одно лишалось – в мочарах вмирати.
З боліт хотіли виходу шукати,
Але знайти, одначе, не змогли.
Єдиний, хто зустрівся – старий дід,
Що жив на острівці у халабуді.
Звернулися до нього в поміч люди,
Хай би, як знає, показав прохід
Із тих боліт. Той лише похитав
У відповідь печально головою.
«То ви спізнались, певно, сили злої.
Якиїсь бог на вас образу мав!»
«Та ж ми просили помочі в богів!»
«В цих болотах вони не мають сили.
Звертайтеся у поміч до Ярила.
Лиш він здолає злого бога гнів».
І увесь рід у відчаї звернувсь
До, їм тоді не знаного ще, бога.
Просити стали помочі у нього,
Аби він до життя їх повернув.
І Чорнобог почув ті молитви,
Спустивсь на землю у густім тумані,
Щоб власноруч прикінчити останніх,
Які ще залишалися в живих.
Та ледве він на мочарі ступив,
Як перед ним із шаблею Ярило.
Весь сяючий спустився, повний сили.
І бій між ними лютий закипів.
І день, і два змагалися бійці.
Адже богам і не таке під силу.
Нарешті вдарив шаблею Ярило
І та ураз зламалася в руці,
Шматочки розлетілися кругом,
У мочарі попадали й пропали.
У відчаї всі люди закричали.
Ярило ж раптом ворога свого
Вхопив руками, високо підняв
І з силою пожбурив в трясовину,
Де той, напевно, на віки і згинув.
А сам тієї ж миті і пропав.
Тумани пропадати почали
Що людям на очах, немов полуда.
Й побачили вони тоді, що всюди,
Якісь бордові квіти розцвіли.
І дивно, що з’явились в болотах,
Де шабля розлетілася Ярила.
І в квітах тих була велика сила,
Бо ж шабля бу́ла, звісно, не проста.
Тож і назвали шабельник її.
І користались силою тією.
Завжди вони зверталися до неї
Аби недуги злікувать свої.
Де ж Чорнобог впав у болото був,
З’явилась стежка, щоб з болота вийти.
Тож рід нарешті-таки вибравсь звідти.
Але про квітку дивну не забув.
Отож і до сьогодні пам’ята
І для здоров’я користає сили,
Які прийшли до квітки від Ярила.
Така от, бачиш, квітка не проста.
Подай, онучку, тубу із аптечки.
Змащу бальзамом я коліна й плечі…
Ти що, її іще не відшукав?
Та ж «Шабельник» написано на ній.
Знайшов? І добре. Дай-но мені тубу.
От дякую тобі, онучку любий.
- А що воно за шабельник такий?
Я про таке раніше і не знав.
Чому то дивно так його назвали?
- Ну, де б у місті ви його стрічали,
Як він лиш на болотах виростав.
Тому болотним ще його і звуть.
А звідки назва? Чув від свого діда,
А тому, певно, дід його повідав.
Не знаю чи могло, чи ні так буть?!
Але було то в час, коли боги́
Спускалися на землю поміж люди.
На очі напускаючи полуду,
Розвіятись хотіли від нудьги,
Бо що ж робити там на небесах,
Де їх – богів по пальцях зрахувати.
Спускалися пригод собі шукати,
Блукаючи степами й по лісах.
Отак спустився Чорнобог якось
В надії поміж себе люд стравити.
Бо щось занадто мирно стало в світі.
Хоча, можливо, то йому здалось,
Бо ж мирно люд ніколи і не жив.
Завжди за віщось світом воювали,
Безжально один одного вбивали.
Та він, напевно, більшого хотів.
Бо ж віднайшов один слов’янський рід,
Що мирно жив серед степів широких.
Орав і сіяв. Над річок глибоких
Звів свої села і не відав бід.
Ворожих орд тоді ще не було
Аби їм мирно жити заважали.
Самі ж вони достатньо всього мали,
Щоб то до ворожнечі призвело.
Отож підступний Чорнобог рішив
Спуститися і люд той посварити.
Адже достатньо першу кров пролити
І вже б війну ніхто не зупинив.
Став він ходити селами і скрізь
Підбурити, стравити намагався.
Але дарма, як підлий не старався,
Як зі своїми кривдами не ліз,
Ніхто його і слухати не став.
Де мовчки із села випроводжали,
Де й штурхана добряче в спину дали,
Аби він язика не розпускав.
Озлився врешті Чорнобог на них
І весь їх рід надумав покарати.
Якщо іти не хочуть воювати,
То приведе війну їм на поріг.
Вернувсь на небо, добре роздививсь.
Знайшов в степах голодні орди дикі,
Що ладні крові проливати ріки.
До їх вождів озлоблених явивсь
І шлях вказав, де мирний рід той жив,
Мовляв, для них там знайдеться пожива.
А ті зібрали свої юрти живо
Й помчали степом. А за кілька днів
Земель багатих, врешті досягли
І, наче коршун, на ті села впали.
Ті люди вже давно не воювали,
Тож відсічі їм дати не змогли.
Покинули обжитий уже край
Й на північ стали у ліси тікати,
Аби своє життя порятувати.
А Чорнобог втішається: «Чекай!
Ще більші біди я нашлю на вас,
Щоб знали, як не слухатися бога!
Не пожалію поміж вас нікого.
Моєї помсти іще прийде час».
Тікали люди вже багато днів.
Орда безжальна по слідах летіла.
Бо ж відібрати і життя хотіла,
Так Чорнобог вождям їх повелів.
Уже й ліси – орда не відстає.
Загнала в хащі – й там нема спасіння.
Уже загнали їх у трясовини,
У мочарі де, лиш нога стає,
Провалюється і не чути дна.
Лише тоді орда від них відстала.
І люди в болота́х тих жити стали,
Де лиш багнюка навкруги одна.
А Чорнобог тумани напустив,
Які і сонце від людей сховали.
Важкі недуги на усіх напали
Аби зі світу чимскоріш звести.
У розпачі богам молився рід
Аби вони хоч люд порятували.
А ті чи сили в землях тих не мали,
Чи втратили свого народу слід,
Але на поміч так і не прийшли.
Одно лишалось – в мочарах вмирати.
З боліт хотіли виходу шукати,
Але знайти, одначе, не змогли.
Єдиний, хто зустрівся – старий дід,
Що жив на острівці у халабуді.
Звернулися до нього в поміч люди,
Хай би, як знає, показав прохід
Із тих боліт. Той лише похитав
У відповідь печально головою.
«То ви спізнались, певно, сили злої.
Якиїсь бог на вас образу мав!»
«Та ж ми просили помочі в богів!»
«В цих болотах вони не мають сили.
Звертайтеся у поміч до Ярила.
Лиш він здолає злого бога гнів».
І увесь рід у відчаї звернувсь
До, їм тоді не знаного ще, бога.
Просити стали помочі у нього,
Аби він до життя їх повернув.
І Чорнобог почув ті молитви,
Спустивсь на землю у густім тумані,
Щоб власноруч прикінчити останніх,
Які ще залишалися в живих.
Та ледве він на мочарі ступив,
Як перед ним із шаблею Ярило.
Весь сяючий спустився, повний сили.
І бій між ними лютий закипів.
І день, і два змагалися бійці.
Адже богам і не таке під силу.
Нарешті вдарив шаблею Ярило
І та ураз зламалася в руці,
Шматочки розлетілися кругом,
У мочарі попадали й пропали.
У відчаї всі люди закричали.
Ярило ж раптом ворога свого
Вхопив руками, високо підняв
І з силою пожбурив в трясовину,
Де той, напевно, на віки і згинув.
А сам тієї ж миті і пропав.
Тумани пропадати почали
Що людям на очах, немов полуда.
Й побачили вони тоді, що всюди,
Якісь бордові квіти розцвіли.
І дивно, що з’явились в болотах,
Де шабля розлетілася Ярила.
І в квітах тих була велика сила,
Бо ж шабля бу́ла, звісно, не проста.
Тож і назвали шабельник її.
І користались силою тією.
Завжди вони зверталися до неї
Аби недуги злікувать свої.
Де ж Чорнобог впав у болото був,
З’явилась стежка, щоб з болота вийти.
Тож рід нарешті-таки вибравсь звідти.
Але про квітку дивну не забув.
Отож і до сьогодні пам’ята
І для здоров’я користає сили,
Які прийшли до квітки від Ярила.
Така от, бачиш, квітка не проста.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію