ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
/
Інше
Зачекай * Жди меня * Wait for me
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зачекай * Жди меня * Wait for me
I
Зачекай, де листком
тлін-опалим гортається плинність.
Замість бруду, злих снів
душу ранить все глибше любов.
Де вже випиті мрії,
розгризує сумнів невпинність.
Часу рів по чолі,
Наче плуг через поле пройшов.
Не безслідно піду -
незважаючи... Стрінемось скоро.
Не тулись до дверей
свіче-сплинно не тань в супокій.
Скільки голосу в нас,
скільки зла, бичування, покори
в серці щастя на мить
потрапляє... і чується бій.
Я залишу тобі
чим жили і про що мрії мали.
Хай зігріють слова -
грає полум`я щирих рядків.
І ти радість ковтнеш,
як прощаючись сумом вдихала.
Зараз є - так як є -
на відхід термін ще не дозрів.
Наладнаю струну -
хай звучить, прорізається віра,
окрім Бога не дам
я нікому життя рвати нить,
Страх погубить себе,
в снах втрачаючи тінь бузувіра.
Ми для того, щоб жити -
пробачити, знову любить.
II
Жди меня, где листом
облетевшим вращается вечность.
Вместо грязи, злых снов
душу ранит все глубже любовь.
Где испиты мечты,
кость сомнений грызет бесконечность.
Время метит чело,
не попав - и ни вглаз, и ни в бровь.
Не бесследно уйду -
невзирая... Мы встретимся скоро.
Ты не стой у двери,
истекая свечой в упокой.
Сколько голоса в нас,
сколько зла, бичеваний и вздора -
сердце счастье на миг
заполняет... - и слышится бой.
Я оставлю тебе
всё, чем жили, о чем лишь мечтали.
Пусть согреют слова -
это пламя от искренних строк.
И ты радость глотнёшь,
как, прощаясь, вдыхала печали.
Но пока всё, как есть -
уходить не настал ещё срок.
Вновь настрою струну -
пусть звучит, прорезается вера,
кроме Бога, не дам
никому оборвать жизни нить,
Страх погубит себя,
в снах теряя свой облик химеры.
Для того, чтобы жить,
нужно просто прощая - любить.
III
Wait for me, where leaves
kiss the ground,
the page of eternities opens,
where no place for grimes,
and the soul is wounded
deeper and deeper by love.
Where dreams are left drained,
bones of doubt's looking gnawed
by an infinite hoping.
Time is marking foreheads,
but can hit neither sensors of eyes
nor eyebrows.
Not without single trace
I will leave – doesn’t matter...
We'll meet later facing...
Please don’t stand next to door
still outflowing as candles
that burning in calm.
How much volume of voice
is really in us,
evil, nonsense and lacing? -
Bliss strikes hearts... just a flick...
and a pound is heard, echoed...
chilling... profound....
I will leave you all this
what we lived for,
what always keep trying and dreaming,
Let the words keep us warm
as if flames of these heartfelt
and genuine lines.
You’ll be taking a sip of the joy,
as the one
who's inhaling the screaming.
But for now everything
is untouched - till
the time draws its final defines.
Once again I’ll tune strings,
let my faith -
break the silence and cut through the air…
No one - only my Lord
is permitted to tear
off transcendence’s thread,
All the Fears will ruin themselves,
in sleeps losing looks of chimeras.
Just in order to live -
you need love... while forgiving,
descending regrets.
23 Жовтня * Октября * October 2007
Зачекай, де листком
тлін-опалим гортається плинність.
Замість бруду, злих снів
душу ранить все глибше любов.
Де вже випиті мрії,
розгризує сумнів невпинність.
Часу рів по чолі,
Наче плуг через поле пройшов.
Не безслідно піду -
незважаючи... Стрінемось скоро.
Не тулись до дверей
свіче-сплинно не тань в супокій.
Скільки голосу в нас,
скільки зла, бичування, покори
в серці щастя на мить
потрапляє... і чується бій.
Я залишу тобі
чим жили і про що мрії мали.
Хай зігріють слова -
грає полум`я щирих рядків.
І ти радість ковтнеш,
як прощаючись сумом вдихала.
Зараз є - так як є -
на відхід термін ще не дозрів.
Наладнаю струну -
хай звучить, прорізається віра,
окрім Бога не дам
я нікому життя рвати нить,
Страх погубить себе,
в снах втрачаючи тінь бузувіра.
Ми для того, щоб жити -
пробачити, знову любить.
II
Жди меня, где листом
облетевшим вращается вечность.
Вместо грязи, злых снов
душу ранит все глубже любовь.
Где испиты мечты,
кость сомнений грызет бесконечность.
Время метит чело,
не попав - и ни вглаз, и ни в бровь.
Не бесследно уйду -
невзирая... Мы встретимся скоро.
Ты не стой у двери,
истекая свечой в упокой.
Сколько голоса в нас,
сколько зла, бичеваний и вздора -
сердце счастье на миг
заполняет... - и слышится бой.
Я оставлю тебе
всё, чем жили, о чем лишь мечтали.
Пусть согреют слова -
это пламя от искренних строк.
И ты радость глотнёшь,
как, прощаясь, вдыхала печали.
Но пока всё, как есть -
уходить не настал ещё срок.
Вновь настрою струну -
пусть звучит, прорезается вера,
кроме Бога, не дам
никому оборвать жизни нить,
Страх погубит себя,
в снах теряя свой облик химеры.
Для того, чтобы жить,
нужно просто прощая - любить.
III
Wait for me, where leaves
kiss the ground,
the page of eternities opens,
where no place for grimes,
and the soul is wounded
deeper and deeper by love.
Where dreams are left drained,
bones of doubt's looking gnawed
by an infinite hoping.
Time is marking foreheads,
but can hit neither sensors of eyes
nor eyebrows.
Not without single trace
I will leave – doesn’t matter...
We'll meet later facing...
Please don’t stand next to door
still outflowing as candles
that burning in calm.
How much volume of voice
is really in us,
evil, nonsense and lacing? -
Bliss strikes hearts... just a flick...
and a pound is heard, echoed...
chilling... profound....
I will leave you all this
what we lived for,
what always keep trying and dreaming,
Let the words keep us warm
as if flames of these heartfelt
and genuine lines.
You’ll be taking a sip of the joy,
as the one
who's inhaling the screaming.
But for now everything
is untouched - till
the time draws its final defines.
Once again I’ll tune strings,
let my faith -
break the silence and cut through the air…
No one - only my Lord
is permitted to tear
off transcendence’s thread,
All the Fears will ruin themselves,
in sleeps losing looks of chimeras.
Just in order to live -
you need love... while forgiving,
descending regrets.
23 Жовтня * Октября * October 2007
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію