У кишені ні гроша,
Напишу тобі вірша.
Знаю, толку з того мало.
Та така моя душа
В цьому світі геть не здала…
Ніби є посада, чин.
Та безчинство не пристало
До мого єства…
Причин
Цьому годі вже шукати,
Не від віку цього я !
Совість – хрест мій,
В її шати
Вся одіта суть моя.
Не зійти мені до скону
З Богом даної путі.
Вибач, мила, за оскому
В серці,
За гріхи святі…
Вибач, рідна, за зневіру
У прийдешнє…
Що досіль
Не служу я бузувіру,
Що в життя йду через біль.
Що надії покладаю
На добро.
Та де ж воно ?
Ради чого пропадаю
І тягну тебе на дно ?
Ради чого ?...

Ночі темні
Тчуть мелодії журні.
Всі труди мої даремні,
Усі чаяння – марні.
Боже милий, чи осилю
Крихту щастя ?
Чи впаду
У його живильну хвилю ?
Чи в недолі пропаду ?
Знаю, ти все розумієш,
Якщо досі не пішла.
Значить любиш,
Значить вмієш
Бути з тим, кого знайшла
У мені...
В мені ж безодня
Найніжніших почуттів,
Про які тобі сьогодні
Знов співати захотів...