Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
16:49
Ми пливемо у світ
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
На човнах мертвяків
Між пожовклих дошок,
Випадкових батьків,
Над очима зоря,
Під очима синці,
Весла вицвілих брів ,
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про півонію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про півонію
- Ой, мамо, глянь, троянда розцвіла!-
Кричить Андрійко радісно із саду.
Почула його мама, підійшла,
Поглянула: - То, синку, не троянда.
- Як не троянда? Пишна ж он яка.
І пелюстки рожеві… Подивися!
Хіба на світі є іще така?
Всміхнулася: - Ти, синку, помилився.
Бо квітку цю півонія зовуть.
А на троянду схожа?! То про теє
Історію доводилося чуть
Давно вже від бабусі ще своєї.
Як хочеш, то й тобі переповім,
Як з того часу ще запам’ятала.
- Звичайно хочу! – То ходімо в дім,
Сніданок я тобі приготувала.
Поки ти будеш їсти, я тобі
І розкажу історію ту давню.
Андрійко хутко снідати побіг,
Бо вже, і справді, зголоднів ізрання.
А мама сіла поряд на стілець
Й під стукіт ложки розповідь поча́ла,
Щоб передати сину, накінець
Те, що з дитинства ревно зберігала.
- Колись всі квіти в віданні були
Богині Флори. Всі її любили.
Де вона скаже – там вони й росли.
І розцвітали, як вона веліла.
Та якось раз надумалося їй
По світові самій помандрувати.
Знайти якиїсь, може, цвіт новий.
Але кого за себе залишати?
Кого всі будуть слухатися так,
Немов її саму? Зібрала раду
Всіх квітів. Всі зібралися, однак,
Затрималася десь в путі троянда.
Наряди всі яскраві одягли
І аромати навкруги стояли.
Розмови про призначення вели
Та більшість на троянду натякали.
Бо ж не було їй рівних по красі
І аромату, й пишноті наряду.
І з цим, здавалось, згодні були всі.
Півонія одна лиш непорядно
Себе вела, вважаючи, що їй
Троянда і в підметки не годиться.
Бундючилась в затятості своїй,
Мовляв – я краща від усіх, дивіться!
І надувалась, пнулась з усіх сил,
Щоб за троянду більше виглядати.
Та зверхньо озиралася навкіл
І вимагала лиш її обрати.
Її зухвалість вразила усіх.
Коли ж троянда врешті-решт з’явилась,
Красою миттю покорила їх
І всі за неї разом зголосились…
Окрім, хіба, півонії. Вона
Кричати стала: «Я із цим не згодна!
Я краща неї! Я така одна!
Мене обрати маєте сьогодні!»
Розсердилася Флора врешті-решт:
- Дурна і горда квітка ти,- сказала,-
Твоє нахабство вже немає меж.
Я про таке й уявлення не мала.
За те самовдоволення твоє
Товста й роздута так і залишайся.
Нехай метелик твій нектар не п’є
І на бджолу також не сподівайся.
Цілунків їхніх не спізнать тобі,
Дівчата не вплетуть тебе в віночки.
Втішатись будеш лиш сама собі…
Іди, я тебе бачити не хочу!
Отак тоді і сталося воно,
Що квітка на троянду й схожа, наче
І, водночас, не схожа все одно…
- А я бджолу на квітах її бачив!
Змінила Флора рішення своє?
- Можливо, синку. Час усе міняє.
Й півонія все кращою стає,
Бо ж нині видів розмаїття має.
Красою й ароматами вона
Одна із перших між садових квітів.
Напевно, їй простилася вина
За те,що колись встигла наробити.
Кричить Андрійко радісно із саду.
Почула його мама, підійшла,
Поглянула: - То, синку, не троянда.
- Як не троянда? Пишна ж он яка.
І пелюстки рожеві… Подивися!
Хіба на світі є іще така?
Всміхнулася: - Ти, синку, помилився.
Бо квітку цю півонія зовуть.
А на троянду схожа?! То про теє
Історію доводилося чуть
Давно вже від бабусі ще своєї.
Як хочеш, то й тобі переповім,
Як з того часу ще запам’ятала.
- Звичайно хочу! – То ходімо в дім,
Сніданок я тобі приготувала.
Поки ти будеш їсти, я тобі
І розкажу історію ту давню.
Андрійко хутко снідати побіг,
Бо вже, і справді, зголоднів ізрання.
А мама сіла поряд на стілець
Й під стукіт ложки розповідь поча́ла,
Щоб передати сину, накінець
Те, що з дитинства ревно зберігала.
- Колись всі квіти в віданні були
Богині Флори. Всі її любили.
Де вона скаже – там вони й росли.
І розцвітали, як вона веліла.
Та якось раз надумалося їй
По світові самій помандрувати.
Знайти якиїсь, може, цвіт новий.
Але кого за себе залишати?
Кого всі будуть слухатися так,
Немов її саму? Зібрала раду
Всіх квітів. Всі зібралися, однак,
Затрималася десь в путі троянда.
Наряди всі яскраві одягли
І аромати навкруги стояли.
Розмови про призначення вели
Та більшість на троянду натякали.
Бо ж не було їй рівних по красі
І аромату, й пишноті наряду.
І з цим, здавалось, згодні були всі.
Півонія одна лиш непорядно
Себе вела, вважаючи, що їй
Троянда і в підметки не годиться.
Бундючилась в затятості своїй,
Мовляв – я краща від усіх, дивіться!
І надувалась, пнулась з усіх сил,
Щоб за троянду більше виглядати.
Та зверхньо озиралася навкіл
І вимагала лиш її обрати.
Її зухвалість вразила усіх.
Коли ж троянда врешті-решт з’явилась,
Красою миттю покорила їх
І всі за неї разом зголосились…
Окрім, хіба, півонії. Вона
Кричати стала: «Я із цим не згодна!
Я краща неї! Я така одна!
Мене обрати маєте сьогодні!»
Розсердилася Флора врешті-решт:
- Дурна і горда квітка ти,- сказала,-
Твоє нахабство вже немає меж.
Я про таке й уявлення не мала.
За те самовдоволення твоє
Товста й роздута так і залишайся.
Нехай метелик твій нектар не п’є
І на бджолу також не сподівайся.
Цілунків їхніх не спізнать тобі,
Дівчата не вплетуть тебе в віночки.
Втішатись будеш лиш сама собі…
Іди, я тебе бачити не хочу!
Отак тоді і сталося воно,
Що квітка на троянду й схожа, наче
І, водночас, не схожа все одно…
- А я бджолу на квітах її бачив!
Змінила Флора рішення своє?
- Можливо, синку. Час усе міняє.
Й півонія все кращою стає,
Бо ж нині видів розмаїття має.
Красою й ароматами вона
Одна із перших між садових квітів.
Напевно, їй простилася вина
За те,що колись встигла наробити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
