Моя осінь приходить до мене не вперше:
Урожаєм картоплі і стиглих гарбузів;
Сонними дощами, що умивають моє обличчя,
Мокре й червоне, як і опале листя
На доріжці у застиглому парку;
Бабиним літом поміж зажмуреними повіками;
І свіжим подихом незігрітого вітру,
Який ледь-ледь устигаєш ловити за пазухою.

Моя осінь приходить до мене не вперше.
Зустріти б її знову, з усією урочистістю,
Аби хоч на трошки відгородитися,
Зігрівшися її лагідною суворістю
Від сивої зими, яка дуже сильно чомусь хоче,
Вистелити сніговою ватою усю чорну землю,
Стерши навіки твої сліди і пар від мого подиху,
Лишені нами тоді, коли ще було не пізно.