Зажди, зажди - оце ж надійде осінь,
Присвисне долом, вигорить в ярах.
Женці складуть сторінки літа в стоси,
Згостріє суть - одпаде мішура.

Прийде- прийде - ні мить не сумнівайся-
Приструнчить розмах теплої пори -
Все, що цвіло, раділо наголяса -
Отверезіє, стише кольори.

Одкусить осінь од гнізда м'якого
Солодкий тьохкіт, вип"є теплий дух,
Засипе сиззю - щоби вже нікого
Тут не лишилось, де жасмин потух.

Вона - ні-ні - ні панькатись не буде
Ані жаліти - жалість, то є - фе!
Візьме усіх розморених - остудить
Рудим листом написаних оферт.

А ти стоїш розгорнена до серця,
Така....така довірлива - ади!
Що скажеш їй коли вона удреться
Гілляччям гострим у твої сади?

А я скажу їй - заходи небого-
Мети меткими мудростями фраз.
Стається так, що є добро й зі злого -
Це все уже засвідчене не раз.

З оклялих стебел - випружиться воля.
З одцвілих сонць - нове зійде зерно.
Давай одбуле стри із мого поля
Щоб оновилось навесні воно.

Бо що є світ- застиглий в янтареві?
І що є перезрілий згусток днів?
Бо вже, як відчувати, то на нерві:
кармінну тінь і кров на колуні.

Бо вже, як пропускати в себе вітер-
То так щоб видув висохлу листву...
Стою отут - довірлива й дитинна -
Дивлюсь, як пружить осінь тятиву.