Моя Ліліт...лелітко, злотозмійко!
Отак ідеш супроти веремій -
Нескорено, розвольно, небно, стійко...
Іди - як йдеш. Вертатися не смій!

В тобі притихло зранене дівчатко,
В тобі любов - що світ не зна таку!
Сплила омана раю в осінь шпарко,
Як ти вхилила од клювань щоку.

Ідеш - іди! По тобі плаче окіл,
Дерева, жостір, мак і плаче той,
В котрого ти навік забрала спокій -
Хоч скільки б Єв не бавили- а то!

Моє строптиве, дике звіренятко,
Шукачко честі, квітко на штормах...
Бо що теплиці? Що ті райські статки?-
Що шерех слів у книжницьких томах?

Моя мудрине, світла демонице,
Що розгадала пастки павутинь,
Комусь -ти вперта, і комусь-ти ница...
В тобі ж нема, ні петлів, ні провин.

Збирай вітри в густе рудоволосся,
Вари цілющі зела при зірках,
За жбаном знань іди- направду боса:
Набосо краще чути чесний шлях.

Іди, іди - вовчицею гінкою,
Легкою ланню, поступом тигриць.
Пером сови ,бурхливою рікою,
Гострінним нюхом звомплених самиць.

Іди іди, бо тільки тому дасться,
Хто хвилі в раюванні не проспав,
не ошукався ув оманній ласці...
Шукачко істин - без позлітки слав.

Іди, іди, зневажена коханим...
Повсталий зойку з ретязів земних.
Стоїть цей світ, в мораль мирську убраний,
І прагне звуку чистої струни.